Жести оратора

жести промовця

(Продовження теми «Мова тіла оратора»)

Заговори так, щоб я тебе побачив.
Сократ

Чому так важливо володіти своєю мімікою?

Тому що так ми створюємо настрій людей навколо, а вони натомість створюють його нам. Бачачи емоції іншої людини, наш мозок завдяки так званим дзеркальним нейронам сигналізує про те, що потрібно відчувати те саме. Це давній еволюційний механізм людини, який розвивав емпатію як обов’язкове вміння для виживання в об’єднаній спільноті людей (племені). Таким чином, дивлячись на емоційні переживання футболіста, який забив гол, чи героїні фільму – глядач відчуває те саме, так ніби був безпосередньо головним учасником подій.

Дуже часто люди, не усвідомлюючи цього, самі провокують конфлікти зі своїми слухачами. Як загалом у випадку невербаліки: вся ваша міміка повинна підкорятися вам, інакше ви будете підкорятися своїй міміці, тобто впливу оточуючих.

Мімічні прояви

Серед базових мімічних проявів на обличчі можна виділити сім:

  1. щастя, радість (гусячі лапки біля очей; відкритий рот, видно зуби, кутики губ доверху);
  2. здивування (підняті брови, розслаблений піввідкритий рот);
  3. страх (напружена нижня губа, великі очі);
  4. гнів (нахмурені брови, роздуті ніздрі, затиснутий рот);
  5. огида (наморщений ніс, губи підковкою донизу);
  6. сум (губи ледь стиснуті, брови хаткою);
  7. зневага (посмішка одним кутиком губ).

На мою думку, кожною з них слід володіти, бо на обличчях інших ми розуміємо тільки ту міміку, яку вміємо показати самі.

Тому перед виступом я наполегливо рекомендую розім’яти м’язи обличчя, покроїти міни і потерти щоки: це як налаштувати музичний інструмент (міміку, артикуляційний апарат) перед виступом. Це, до речі, також допомагає розвантажитись від попередніх емоційних станів, відпустити втому і збільшити чутливість сприйняття своїх слухачів.

Врахуйте також, що ми не можемо не показувати мімічного прояву, тобто не буває так, щоб міміка була ніяка. А отже, якщо нею не володіти, то виникає питання, чи правильні емоції ви передаєте своїм слухачам. Направду, велике вміння для оратора – користуватись своєю мімікою – це ключ до настроїв аудиторії, незалежно від того, скільки перед вами слухачів – один, десять чи тисяча.

посмішка оратора

Значимість посмішки

Як каже китайська приказка, «посмішка вам нічого не коштує, але за неї можна багато чого купити», а також допомагає їй інша «хто не вміє посміхатися, нехай не відкриває магазин». Але разом з тим варто пам’ятати, що посмішка – це елемент підлаштування, складний еволюційний механізм демонстрації власної неагресивності та безпечності. Тому надто часте користування нею може сприйматися як слабкість оратора.

Зауважу, що щирою посмішка є лише тоді, коли рот відкритий, і є так звані «гусячі лапки» (зморшки біля кутиків очей). Все решта – це радше імітація,або прояв якогось давно пережитого інфантильного страху.

Рекомендую користуватись посмішкою у випадках підбадьорювання когось із слухачів; першого знайомства і встановлення контакту; спільної реакції разом з аудиторією на якусь подію; щоб розрядити ситуацію, пожартувавши.

Щоправда, попрошу вас користуватися цим інструментом лише коли ви направду відчуваєте щастя і радість, а не тоді, коли це просто роблять всі інші, або завдяки посмішці хочеться здобути декілька «балів» у публіки.

Перевірити себе можна, запитавши в той момент: чи можу я зараз не сміятись? Для чого мені потрібно сміятись саме зараз? Якщо ви можете не сміятись, але хочеться, значить, ви володієте ситуацією і можете щиро й довірливо виразити слухачам свою радість: щастя породжує щастя.

Про аудиторію, ціль, структуру, тези, час виступу ви знайдете у нашій статті: «Як готуватися до виступу» (частина 1 та частина 2).

Рухи руками промовця

Але немає нічого важливішого у виступі, як жести оратора, або його рухи руками. Саме вони показують силу промовця, його енергійність і стан здоров’я, а отже, є саме тими індикаторами, якими цікавиться протилежна стать (Аудиторія). Навряд чи ми будемо переконані словами оратора із в’ялою, обмеженою жестикуляцією, або тим, хто взагалі стоятиме непорушно як скеля. Хоча згоден – бувають різні випадки.

Жести – це ілюстрації до тез вашого виступу. Тому руки не повинні «жити своїм життям», час від часу смикаючись і роблячи «правильні» жести, а мають бути доповненням до всього сказаного вами, малювати в уяві слухачів образи, описані вербально. Кожен ваш жест повинен мати початок і кінець, і бути немовби закарбованим у повітрі.

Досить добре виглядає, якщо рухи симетричні й синхронні, причому ліва рука не заходить на праву половину тіла, і навпаки – права рука на ліву. В будь-якому випадку не рекомендую під час виступу торкатись руками обличчя. Впевнена жестикуляція – це чіткі широкі рухи від підборіддя до пояса (вище – агресивність, нижче – прояв слабкості), дещо виходять за ширину плечей, лікті не притиснуті до боків (страх і невпевненість), долоні періодично відкриваються у напрямку до слухачів (якщо переборщити – сприйматиметься як слабкість). Все. Це цілком достатньо знати, щоб виглядати невербально переконливо і викликати довіру.

З часом, слідкуючи за своїми рухами, ви відпрацюєте ту жестикуляцію, яка виглядатиме природною саме для вас. Це не рецепт щастя, а лише рекомендації з досвіду.

«Будьте собою, будьте неправильні!». Тобто робіть так, як вам зручно, можете навіть за вухом почухати, якщо у вас це не викликає побоювання «що про мене подумають». Але не спішіть: перш ніж робити неправильно – навчіться робити правильно, бо усталені правила може порушувати той, хто їх бездоганно знає, в іншому випадку негативна реакція публіки не забариться.

У спілкуванні з аудиторією вам стане корисною інформація з відео:

Найпоширеніші жести

Решту жестів легше відпрацювати практично, аніж описувати словами. Тим не менше, хочу прокоментувати деякі часто вживані:

  • «шпиль» (пучки пальців лівої та правої руки торкаються одні одних ) – нібито характеризують впевненість, але при надто частій демонстрації є ознакою початківців; якщо і використовувати, то слідкуйте, щоб великі пальці були догори;
  • відкриті долоні – характеризують довіру, але зловживаючи, будете виглядати слабкими в очах слухачів;
  • рука за зап’ястя тримає іншу за спиною – самовпевненість, зверхність, при частому використанні може виглядати як демонстрація авторитету, а для чого демонструвати авторитет тому, в кого він насправді є?
  • демонстрація вказівного пальця – наказ, заклик до уваги – чудово привертає увагу, але тільки якщо говорите про щось насправді важливе, що поділяють інші; часте використання є швидше ознакою поганого тону, аніж символом владності;
  • руки, схрещені на грудях, як і обхват передпліччя, чи інші жести закритості – потреба в роздумах або небажання довіряти – може означати негативне ставлення чи невпевненість, при постійному використанні сприймається слухачами як небажання відкриватися і бути до кінця чесним;
  • знімання пилинок, поправляння коміра сорочки, чи краватки, потирання шиї – хоча і мають різні причини, загалом пояснюються нервуванням виконавця, а отже, негативно впливають на сприйняття;
  • поправляння волосся – більше жіночий, аніж чоловічий жест, який підкреслює бажання сподобатись; використовувати не бажано, хіба у випадку привернення уваги до своєї жіночності;
  • руки біля обличчя (носа, рота, горла, вуха, очей, підборіддя, скронь) – потреба самозаглибитись – часто є «крадіями впевненості», їх, по можливості, варто уникати, крім випадків свідомої демонстрації роздумів чи вагання;
  • розслаблене зап’ястя – потреба у захисті, може бути жіночим проявом маніпулювання власною слабкістю, для чоловіків не припустиме.

Перелік жестів на цьому не завершується. Зауважу лише: трактуючи жести, я особисто постійно пам’ятаю, що не буває двох однакових проявів і нібито однаково описані, вони можуть означати абсолютно різне, бо враховувати потрібно також ситуацію місця і часу, послідовність, можливе продовження, тривалість, домінуючу руку і т. д.

Насправді, як і будь-який вид мистецтва, ораторське потребує бездоганності, а отже, і кожна деталь руху повинна бути продумана. Однак для початку варто почати спостерігати за собою і без особливої критики виправляти те, що здаватиметься вам недоцільним.

Вдосконалюйтеся як оратор з нашим онлайн-курсом «Ораторське мистецтво»!

Про що «говорять» пальці

Окремо хочу зупинитися на пальцях – вони є показником внутрішньої сили оратора, тому під час виступу рекомендую, щоб у вас вони були дещо напружені. Уявіть собі, що через них ви обмінюєтесь енергією зі своїми слухачами, вони розсікають простір.

Таким чином, рухи виконуються з розслабленими плечима і ліктями, але напруженими зап’ястями і пальцями. А ще пам’ятайте, що мозок і тіло – одна система: тому впевнені жести породжують впевнені думки, і навпаки.

Отже, таки можна відпрацювати власне ефективне ставлення до виступу, спершу працюючи зі своїм тілом (рухами).

позиція промовця

Позиція оратора

Тобто те, як оратор користується своїми ногами і тілом загалом – найважливіша складова невербаліки для оратора.

Спершу давайте розберемось, яке ставлення Аудиторії до себе ми хочемо сформувати.

Отже, пропоную виглядати впевнено – погодьтесь, доцільно у будь-якій ситуації; також сюди бажано додати переконливість або вміння впливати, бо що це за оратор, який гарно говорить але ніхто його не дослухається, ще було б непогано «домішати» чарівності й шарму, яка береться з любові до оточуючих і віри у свою правоту. Про сміливість, рішучість і наполегливість я змовчу, бо це товариство підходить для Аудиторії-Зрілої-Леді, але не завжди сподобається Аудиторії-Боязкій-Панночці. І, звичайно, варто виглядати відповідально, щоб викликати довіру.

Більшість цих проявів можна задати своїм слухачам, пам’ятаючи про власну позицію під час виступу.

Отже, ходіть прямо – це символізуватиме відсутність у вас проблем (а кому потрібен кавалер із проблемами?). До речі,
пам’ятаючи про єдність тіла і мозку як системи, ви цих проблем направду-таки позбудетесь. Якщо хочете, щоб у вас це відбувалося природно – практикуйте у щоденному житті. Так-так, не сидіть такі скрючені бубликом – розпряміть плечі!

Наступне: затямте собі, що ноги для того, щоб на них стояти! (і ходити, звичайно). Чомусь про це забувають саме під час виступу і замість того, щоб міцно стояти насвоїх двох – промовець шукає опору ззовні: хоч би пальчиком за стіл потриматися, хоч би до дошки чи стіни притулитися, я вже не кажу – на трибуну опертися (або навіть намертво схопитися). Отже, стійте на своїх ногах і не шукайте, щоби-то « підперло» вашу впевненість.

При спілкуванні зі слухачами (ораторському виступі) я також рекомендую повертатися всім тілом до того, кому зараз дивитесь в очі, тобто не тільки крутити головою, а ще і розвертати в ту сторону «своє серце». Якщо хочете, то й направду уявляйте що між вашим серцем і серцями слухачів встановлюється контакт.

Тіло, нахилене у напрямку співрозмовника (не багато), демонструє ваш інтерес до Аудиторії, а пам’ятаючи про те, що ми цікавимося тими, хто цікавиться нами, будьте певні, що ваші слухачі з вдячності за цю увагу віддадуть вам сторицею. Відхиляючись назад, ви натомість демонструєте пасивність. Це варто використовувати тоді, коли хочете когось спровокувати на запитання чи навіть показати власну зверхність, але для всього часу виступу такий підхід не годиться. Звісно, постійно нахиленим бути не можна, але виголошуючи найважливішітези виступу, про цю практику треба пам’ятати.

А ще прошу вас пам’ятати про симетричність позиції. Уявіть собі, якби біля вас було дзеркало, чи повністю відповідала б ваша ліва сторона правій? Симетричність означає, що як на емоційному, так і на логічному рівні ви думаєте про одне і те саме. Це показник «присутності» людини і її здатності впливати на ситуацію довкола. Тому не рекомендую перехрещувати ноги, переносити вагу тільки на одну ногу, братися рукою за бік чи нахилятися в одну сторону. У цьому
вам допоможе дзеркальце (або вікно у темну пору доби) – кажуть, що ті, хто частіше дивляться у дзеркало, мають навіть більш симетричні форми обличчя (мозок автоматично вирівнює обидві половини, контрольовані різними півкулями).

Якщо ж все-таки ваша позиція несиметрична, то проаналізуйте, куди спрямована нога, яка є попереду. Вона визначає місце, де ви хочете бути. Це також може видавати вашого «лідера» серед присутніх. Якщо стопа тієї ноги, що попереду, скерована до дверей, значить, оратор думками десь за ними.

Не все, звичайно,так однозначно,але поспостерігайте засвоїм тілом у частих чи інших думок, і ви відкриєте для себе купу всього нового і цікавого.

На завершення розділу про невербаліку напишу, що при реакціях на психологічне каміння (образи, звинувачення, незручні запитання, рефлексії на неприємну тему) перше, що видає оратора – це його невербаліка. Тіло швидше приймає рішення в континуумах «приємно-неприємно» і «чесно-нечесно». Тіло ніколи не обманює. Тому зі своєю мовою тіла потрібно наполегливо працювати – це ключ до впливу/зміни власного способу мислення.

 Уривок з книги Романа Кушніра «Великий оратор».

Невербальна комунікація оратора у відео: