Мова тіла оратора

невербальна комунікація оратора

Звук голосу, очі і весь вигляд промовця містить
не менше красномовності, аніж його слова.
Франсуа де Ларошфуко

Система тілесної комунікації

Можна сказати, що сприйняття оратора цілком залежить від його невербальної комунікації (мови тіла). Слід також пам’ятати, що при вивченні такої фундаментальної частини ораторського виступу важливо за формою не забути змісту. Бо часто буває так, що відточивши до бездоганності свої рухи, оратор забуває про те, що хотів сказати і яку ідею донести.

Часто до мене також підходять із запитанням: «Яка позиція для оратора найкраща?». І тоді вкотре доводиться пояснювати, що ідеальних позицій не буває, і ні «шпиль», ні «відкриті долоні» не є гарантією того, що вас правильно зрозуміють. Позиція – це лише інструмент промовця, і його потрібно змінювати, бо безглуздо всі дії за день робити, наприклад, зубною щіткою: десь потрібна ложка, десь ніж, а десь – викрутка чи болгарка. Тому не шукайте єдиних і найкращих позицій під час виступу, а навпаки, приготуйтесь, що потрібно бути щоразу іншими. Бо початківців завжди можна відрізнити за награністю рухів і тільки «правильною» позицію, що дуже схоже на «грацію манекена».

Для чого існує невербальна комунікація?

Погодьтеся, що коли ми приходимо в магазин, то в першу чергу звертаємо увагу на пакування товару, різного роду коробки і обгортки, формочки і бантики, і на основі візуального сприйняття робимо свій вибір. Звичайно, інколи прискіпливий покупець детально вивчає термін придатності, часом навіть переглядає склад продукту чи країну-виробника, може також порівняти зі схожим товаром, або навіть потайки відкусити шматочок, щоб попробувати. Але загалом це швидше виняток, аніж правило. Тому форма така важлива, і інколи форма зумовлює сам зміст.

Наприклад, уявіть собі, що ви прийшли у магазин, щоб купити плитку молочного шоколаду, запашного і смачного з відповідним вмістом какао-масла та ще й із цілими лісовими горіхами. Та чи звернете ви увагу, якщо саме такий, як вам потрібен, смаколик буде продаватися без привабливої обгортки, завернутий у звичайнісіньку серветку? Можливо і так, якщо ви вважаєте себе гурманом, то скоріш за все перепробуєте і перенюхаєте всі можливі варіанти і знайдете саме те, що шукали. Але, якщо чесно, то навряд чи люди мають час на це.

Тому навіть якщо слова ваші вишукані і сенс у них закладений світового рівня, вам необхідно подбати і про вдалу форму, особливо на початках «ораторської кар’єри».

Підніміть Ваш комунікаційний рівень з нашим курсом «Конфліктувати не можна вирішити безконфліктно. Курс безконфліктного і безстресового спілкування».

Існує повір’я (або, якщо хочете, науковий факт), що 68% інформації людина сприймає невербально, тобто підсвідомо аналізуючи ваші жести, міміку, погляд, позицію і вибрані дистанції. Тобто 2/3 того, що ви скажете, запам’ятається лише якщо ви це «правильно» скажете.

Люди сприймають вас підсвідомо аналізуючи:

  • слова – 7%;
  • тембр, швидкість голосу, інтонація – 35%;
  • вирази обличчя, погляд, позиції, жести – 58%.

Тому варто пам’ятати, що глядачі «зчитують» більшість інформації невербально, і з ними треба бути чесними, як на побаченні.

Я думаю, що вам знайоме неприємне відчуття, коли людина ніби «медом маже», але чомусь вірити їй не хочеться. Якщо так, то це означає, що людина використовує суперечливі невербальні сигнали, і ми більше віримо власним відчуттям, аніж тому, в чому нас намагаються переконати.

Перегляньте матераіл про невербаліку оратора у відео:

Правило трьох секунд

Коли починається наш виступ? Багато хто помилково вважає, що тоді, коли ми вийшли на сцену, або коли почали говорити. Але це не так! Виступ починається тоді, коли на вас звернув увагу перший з ваших слухачів. Це може бути як спрямування прожектора у вашу сторону, так і звичайне оголошення вашого імені.

Дуже часто це ваш вхід у приміщення, де шановані слухачі вже готові слухати вас. Саме з цього моменту потрібно забути про усілякі поправляння, чухання, важке сопіння, підйом з опиранням на стіл, причісування. Ви маєте бути готові ДО того, як вас викличуть, чи перед дверима зустрічі/заходу.

Існує правило трьох секунд – саме такий час нам потрібен, щоб зрозуміти, подобається нам людина чи не подобається, а відповідно, довірятимемо ми їй чи не довірятимемо і слухатимемо її чи ні. (Якими є зазвичай ваші перші три секунди
перед слухачами?)

Ясна річ, по ходу виступу відношення можна змінити, але для чого створювати собі труднощі, якщо можна все зробити добре з самого початку.

На своїх заняттях я практикую багато способів «заходження у приміщення» і «підйому з крісла». Направду, навіть у цій маленькій частині є безліч нюансів, неповторних для кожної людини.

Розвиваймося разом! Долучайтеся до нас у You Tube та Telegram.

Чого не варто робити

  1. Триматися за клямку і при цьому вітатися. Це видає невпевненість. Слід зайти – зачинити двері – привітатись.
  2. Заходити через шпарину – прочиняти двері й прослизувати в отвір. Видає небажання бути присутнім. Треба відкривати двері рівно, настільки, щоб «тіло» могло пройти.
  3. Заходити в приміщення задом. Символізує страх перед кимсь вищим або перед покаранням. Отже, першою повинна з’являтися голова.
  4. Рвучко відкривати двері навстіж. Демонструє самовпевненість і агресивність. Слід відкрити двері достатньо, але не забагато.
  5. Починати говорити ще до того, як зайшли і встановили зоровий контакт. Виявляє бажання по-швидше завершити. Спершу встановіть зоровий контакт, а тоді починайте говорити.
  6. Поправляти волосся, спідницю, манжети, краватку. Виявляє хвилювання, внутрішній неспокій. Краще виходити повністю зібраним і готовим до виступу.
  7. Стояти у дверях, або біля них. Видає страх і вагання, чи варто заходити. Зайдіть і займіть місце оратора.
  8. Встановити зоровий контакт тільки з тим, хто вам відомий, або головуючим на зустрічі. Показує бажання підлаштуватися під авторитета. Потрібно поглядом і вітанням встановити контакт з усіма присутніми.

Багато які моменти варто відпрацьовувати індивідуально, бо хтось заходить надто повільно, а хтось – надто швидко, хтось, закриваючи двері, ще дивиться на дверну ручку, втрачаючи можливість очима «поспілкуватися» зі слухачами.

В будь-якому випадку, починаючи свій виступ, пам’ятайте, що все, що ви робите, повинно бути функціонально, тобто з розумінням, для чого, адже ідеально – це коли немає нічого зайвого.

погляд оратора

Важливість погляду промовця

Мабуть немає більш важливого інструменту для оратора, ніж його погляд. Хоча, можливо ви будете здивовані, допитливий читачу, але погляду, як чогось, що можна усвідомити, окремо не існує!

Бо погляд – це пропорції білків, райдужної оболонки і зіниць, брів і повік, рухів підборіддям, частоти кліпання і сили примружування, тривалість зорового контакту, його територія і напрямок. Складне поняття. Тим не менше, для публічного виступу нам потрібно пам’ятати, що погляд – це фізичний контакт. І без такого фізичного контакту подана інформація не доходить до сердець слухачів.

Інколи на психодіагностиці я кажу, що без такого контакту не буває якісного глибокого спілкування. Якщо людини періодично ніжно не торкатись, гладити чи, наприклад, обнімати, то така людина швидко стає агресивною і злою. Про це варто пам’ятати постійно, бо одна з найчастіших проблем для оратора – це втрата зорового контакту.

Ми є там, де наш погляд, і тому коли промовець дивиться на дошку, на аркуші, на підлогу чи за вікно, він втрачає ефект присутності і цінності буття «тут і зараз» зі своїми слухачами. Це те саме, як би на побаченні у ресторані кавалер весь час розглядав вилку замість того, щоб спілкуватись зі своєю обраницею.

Завдання оратора постійно (!) підтримувати зоровий контакт зі слухачами. Це, безперечно, складно, але і дуже ефективно. Ніщо так не тримає увагу як погляд, ніщо так не дозволяє «самозаглибитись» як відсутність зорового контакту з промовцем.

На курсах міжособистісного спілкування, я пояснюю, що більшість проблем з рідними, коханими і близькими можна вирішити, навчивши людину 70–80% часу спілкування дивитися очі-в-очі. Хоча багато кому це дійсно важко, адже є постійна спокуса «втекти» від реальності, яка нам не подобається.

Те саме стосується і публічного виступу. Кожен похмурий погляд, закрита позиція, прояв неуважності зі сторони слухачів спокушає відвернутись, опустити погляд і продовжувати розповідь своїм конспектам, дошці, підлозі, стелі чи погоді за вікном. Але незважаючи на те, що стіни теж мають вуха, вдячними слухачами, які надихають і роблять вас кращими, вони аж ніяк бути не можуть. Тому тримайте зв’язок з реальністю – постійно дивіться в очі своїм слухачам – коли вам це почне подобатися, довіряти собі ви почнете значно більше.

Тут варто уточнити, що спілкування поглядом зі слухачами повинне бути непередбачуваним для них, тобто не формуйте систему, при якій слухачі розумітимуть коли можна «поспати», а будьте непередбачувані.

Як подобатися іншим? Перегляньте відео, запам’ятайте і практикуйте:

Часто проблемою є і бажання оратора почати розповідати тому, хто з ним погоджується (киває, дивиться, агакає), і забувати про всіх інших. Таким чином перші отримують надмір уваги, від якої ніде сховатися, а решта ще більше починають «думати свою думу».

Можливо, у вас була ситуація у школі чи університеті, коли лектор, одного разу налагодивши з вами зоровий контакт, потім півтори години пильно вдивлявся лише у вас, ніби намагаючись у ваших очах заховатися від гудіння на задніх партах.

Так, згодний, набагато приємніше підтримувати зв’язок з тими, хто хоче підтримувати зв’язок з нами, але оратор на те і оратор, щоб впливати на всіх присутніх, а не лише на «обраних».

При роботі поглядом важливо також розподіляти свою увагу рівномірно поміж всіма учасниками, незалежно від їх рангу, статусу, регалій і віку. На сцені лише один лідер, один господар і один princepsus («перший серед рівних») – це ви, бо ви оратор!

Одразу впадає в очі, коли хтось впевнений і серйозний час від часу зиркає на когось, кого вважає важливішим за себе (керівника, власника, інвестора, друга, конкурента і т. д.), немов питає «Ну що, вам подобається те, що я кажу? Чи щось не так?» Аудиторія розуміє, на кого «працює» такий оратор, і враховуючи, що вона, як і будь-яка жінка, любить бути у центрі уваги – не пробачить тому, хто демонструє неуважність щодо неї.

Запам’ятайте: в оратора – один лідер – він сам, і працює він завжди на себе самого/саму. А ще він, як добрий батько,
нікого не обділяє увагою (тобто зоровим контактом) і готовий бути справедливим як щодо «лапочки дочки», так і щодо «блудного сина».

З книги Романа Кушніра «Великий оратор».

По погляду можна визначити, наскільки повноцінно живе людина у світі і про що вона думає. Це ніби наш зв’язок внутрішньої і зовнішньої реальності. Не дарма кажуть, що очі – це дзеркало душі.

Але є ще не один найважливий невербальний інструмент оратора – його міміка та жести. Про це у нашій наступній статті «Жести оратора».