Варто розділити публічний виступ на простий і складний. Звичайно, такий поділ є умовним, але нам важливо його провести, бо і підготовка до кожного виду буде різною.
- простим можна вважати виступ на тему, яку ви висвітлювали вже десятки разів, або виступ перед аудиторією, яка вам знайома, чи у приміщенні, яке для вас не нове, – інколи ці фактори накладаються один на одного;
- складний виступ – це нова і/або складна тема, можливо, ви читаєте її вперше, можливо, серед незвичної вам аудиторії, в нових умовах (приміщення, час, кількість слухачів), або навіть іноземною мовою.
Ці чинники також можуть бути поєднані в одній ситуації.
Скільки часу готуватися до виступу
Так от, в першому випадку (простого виступу) варто готуватись до нього за 1-2-3 години; що менше подразнюючих факторів, то пізніше почати підготовку, що їх більше, то раніше. Почати підготовку за тиждень–два до такого виступу означає втратити драйв і задоволення, а отже, і можливість впливати на своїх слухачів під час самої промови: грубо кажучи, можна «перегоріти». Так само і спортсмени починають тренування, щоразу збільшуючи навантаження, щоб вийти на пік своєї форми перед найважливішими змаганнями сезону. Оратору теж варто використати таку тактику, щоб вийти на сам виступ з максимальною кількістю натхнення, ентузіазму й цікавості, зарядженим і енергійним.
До складних виступів я рекомендую готуватися потроху щодня. Наприклад, знаючи, що через три тижні в мене буде тренінг англійською, я починаю щодня опрацьовувати тему, «прокручувати» в голові діалоги, відповідати на уявні запитання учасників, їдучи за кермом або прогулюючись по вулиці з дитиною, якщо є можливість – з відповідними інтонаціями і вголос. Так я знаю, що до часу виступу я буду максимально готовий.
Для тренувань своїх ораторських навичок відвідайте SPE-клуб «Зірковий Cпікер/Перемовник/Лідер».
Ще один спосіб – це обдумувати виступ і виписувати власні «просвітлення», водночас включаючи їх у структуру. Єдине зауваження, що це варто робити не цілеспрямовано у якийсь визначений час («так, зараз я готуватимуся до виступу – 1 годину»), а паралельно з рутинною роботою (миття посуди, прибирання, чищення зубів, прогулянка і т.ін.): що у більш звичній і невимушеній обстановці ви готуватиметесь, то легше і швидше будете готові. Який студент краще засвоїть матеріал і підготується до екзамену – той, що сяде і безвилазно вчитиме теми, силуючи себе, чи той, хто просто розмірковуватиме над питаннями у звичайних умовах, але робитиме це постійно і щодня?
Існує гарна історія про Ньютона, якого одного разу запитали: «Як вам вдалося стільки всього винайти і в галузі фізики, і астрономії, і математики?» – «Як я міг не винайти це все, – відповів Ньютон, – адже я постійно про це думаю!»
Як вам може не вдатися ораторський виступ, якщо у вас достатньо часу, щоб підготуватися, і ви постійно про це думатимете, прокручуючи можливі варіанти? Тільки зауважу, що почати підготовку до складних виступів потрібно якнайшвидше, не відкладаючи у довгу запилену шухляду, з якої те все потрібно буде діставати у найневідповідніший останній момент.
Пам’ятайте: ніщо так не демотивує, як відсутність часу, яка породжує зневіру щодо успіху.
У будь-якому разі перед виступом варто готуватись. Дуже часто підготовка – це проблема саме добрих ораторів, які відчувають аудиторію і мають за плечима сотні вдалих виступів, бо це дає впевненість, яка нерідко переходить у самовпевненість. І тоді оратор, покладаючись на свій попередній досвід, думає: викручусь! Якось зімпровізую! Та незважаючи на рівень вашої підготованості і впевненості, я рекомендую готуватись до кожного зі своїх виступів. Як мінімум, це розвиває самодисципліну, як максимум – робить ваш виступ щоразу кращим.
Стовідсоткова готовність: плюси-мінуси
Однак, з іншого боку, мабуть, не варто бути готовим на 100% – бо сумнів під час виступу теж є ресурсним станом, і вже досить довго спостерігаючи за різними ораторами, я можу стверджувати – коли оратор дещо вагається і починає переконувати себе у чомусь сам, тоді й аудиторія слухає захоплено і переконується швидше.
Натомість стовідсоткова підготовка і розписування, що за чим буде, вбиває природну спонтанність виступу, яка могла б стати основою внутрішньої мотивації під час промови. Тобто, все як у житті: варто бути готовим до подій, що відбуватимуться, але не потрібно хотіти проконтролювати і розписати все до найменших деталей, бо за таких умов бажання виступати публічно пропаде дуже швидко разом із ентузіазмом. Довіртесь собі! Імпровізуйте! Будьте чутливими! Відчуйте насолоду спонтанності!
Підготовка тез виступу
У першій частині матеріалу про підготовку до виступу ми з вами вже говорили про важливість цілі виступу (це як відправна точка), потім про структуру (якщо розтягнути точку – ми отримаємо лінію), по відповідній структурі записуємо ключові тези («розкатавши» лінію – отримуємо площину), залишилось це все донести до слухачів у зручному вигляді (з площини створюємо найрізноманітніші просторові форми) – це мініатюра мистецтва ораторського виступу.
У цьому розділі нам залишилось описати підготовку до виступу у вигляді тез. Отже, припустимо, що ви виступатимете без презентації, яку можна й іншим показати, і самому/самій підглянути. То чи варто взагалі робити тези, якщо вони можуть відволікати під час виступу, постійно зазиваючи як та солодкоголоса Сирена: «Підглянь! Зазирни! Прочитай!» Скажу чесно: я не маю готової відповіді на це питання. Особисто я думаю, що тези мають бути достатньо близько, щоб можна було ними скористатися, але не настільки, щоб це можна було зробити непомітно, тож звертаюся до них лише у рідкісних випадках.
Доповніть свої знання нашим онлайн-курсом «Мистецтво відповідального спілкування».
Або ж обирайте іншу тему навчання у нашому «SPEмаркеті».
Ваш власний підхід можна виробити лише з досвідом, практикуючи різне розташування тез, але:
- підготуйте їх заздалегідь: сумне видовище, коли оратор, якому ось-ось, за декілька хвилин виступати, ще збирається з думками і нерозбірливим почерком щось швиденько занотовує або шукає принтер, де можна видрукувати сьогодні складені тези. До тексту тез потрібно звикнути – освоїти його, а для цього має бути достатньо часу. Якщо виступ складний і важливий, то краще мати можливість час від часу переглядати і візуально його запам’ятовувати;
- пишіть тези від руки, а не друкуйте їх: написане від руки краще запам’ятовується – воно «має душу». Мозок набагато швидше розпізнає і сприйме свій почерк, аніж бездушний комп’ютерний набір. Інколи я на видрукуваних тезах роблю позначки від руки, так текст тез стає «освоєний» і близький вам, а отже, під час виступу швидше допоможе згадати основну думку;
- нехай тези мають відповідні ỏбрази у приміщенні: це техніка зі швидкого запам’ятовування, коли певні предмети (які ви принесли зі собою або які є на місці вашого виступу) мають усталені асоціації з послідовністю виступу. Перевагою є те, що таке «підглядування» не є помітним для слухачів, а вам натомість дозволяє зосередитись і тримати основну думку виступу як завгодно довго. Тут складно навести конкретний приклад, але я спробую: уявіть, що ви виступатимете щодо необхідності захисту довкілля. Таким чином, ви на столі (чи трибуні) можете розмістити свої речі: 1) брелок-рибка (треба почати про проблему водойм), 2) суха гілочка (потім перейти до проблем екології і лісів), 3) зібганий аркуш паперу (проблема неефективної утилізації). Безперечно, це спрощений приклад, але залежно від пропрацьованості вашої пам’яті, використовуючи такий асоціативний ряд, можна без будь-яких записів готувати навіть виступ на 6-8 годин, адже візуальні асоціації ми сприймаємо найкраще;
- виправляйте свої тези і дописуйте від руки нові ідеї й роздуми. Так ви розширюватимете постійно свої конспекти, а тези будуть поповнюватися новою інформацією. Направду не має сенсу в тих тезах, які за час виступу ви декілька разів не видозмінили, нічого не дописали і самі себе нічого не навчили, там, де немає свіжих ідей, отриманих в результаті синергії зі своїми слухачами.
Самоналаштування
Попередня підготовка до виступу має включати також самоналаштування. Тобто не можна виходити на виступ з Швейковою філософією, що «як би там не було, а якось то буде, бо ще так не було, щоб якось та й не було». Вважайте, що кожен виступ – це крок на шляху до вашого кращого пізнання себе і досконалості, а на цьому шляху «якось буде» зазвичай перетворюється на «буде погано». Самоналаштування, яке я пропоную найперше, базується на самопідготовці до самооцінки в контексті повної самоорганізації. І якщо вам це так само не зрозуміло, як і мені, то я рекомендую розділити все вище сказане на такі складові:
1. Самопідготовка: ваш стрижень є всередині вас самих.
Під час виступу чиєсь нахмурене обличчя або різкий сигнал мобільного телефону, нервове клацання ручкою чи навіть похвала і усмішка, може вивести оратора з рівноваги, а якщо така дія тривала – то й поготів. А випадки можуть бути найрізноманітніші: хтось прийшов щойно від стоматолога і не може усміхнутись, а лиш кривиться; хтось посварився перед виходом з близькою людиною; хтось думками у річному незавершеному звіті… З одного боку, це ніяк не мало би впливати на нас під час виступу, але з особливостей міжлюдської взаємодії я знаю, що все, що відбувається навколо, ми сприймаємо особисто, тобто хмуриться людина – «я щось не те роблю»; розмова в задньому ряді – «я їм не цікавий»; у когось надто часто дзвонить телефон – «він/вона мене ігнорує». Мозок людини – спеціаліст у придумуванні найгірших причин проблем. Хоча насправді поведінка у вищеперелічених прикладах є об’єктивною поведінкою цих людей у конкретний час. Тому, щоб бути не надто вразливими до дій інших людей, пам’ятайте про те, що ви прийшли на виступ, щоб допомогти іншим, дати своїм слухачам нові можливості, ви будете для них і будете з тими, кому ви потрібні. Ви зробите все якнайкраще – а там буде, як буде!
2. Самооцінювання: тільки ви можете себе оцінювати.
Тільки ви знаєте, який шлях пройшли, щоб виступати зараз, ви знаєте всі труднощі, страхи, проблеми, з якими довелося зіткнутися для того, щоб дійти до цієї сцени, ви знаєте всю невпевненість і хвилювання, які потрібно було здолати, щоб бути тут, – і якщо хтось хоче оцінювати вас, то нехай спершу проживе ваше життя і походить у «ваших чоботях», нехай пройде через все, через що перейшли ви, – а тоді вже оцінює вас. Це зовсім не означає, що не варто сприймати похвалу чи брати до уваги критику, це, точніше, внутрішня установка на самодостатність, бо людина, яка не готова сама себе об’єктивно оцінювати, а лише чекає якогось «погляду збоку» чи «супервізії», не виховає в собі великого оратора. Тому жоден схвальний чи негативний відгук після вашого виступу не повинен похитнути вашої віри у власні сили, знання чи здібності, а те, що після виступу потрібно собі провести «розбір польотів» – це само собою. На цій темі можна зупинятися як завгодно довго, але основне, про що я прошу вас, – це навчитися адекватно оцінювати себе самостійно, а не покладатися на оцінку ззовні. Мені дуже часто доводиться починати навчання ораторів-початківців зі знімання страху перед критикою інших, а ораторів-зірок «лікувати» від успіху, який забиває памороки і не дозволяє рухатися вперед.
3. Самоорганізація: працюйте на себе.
Зробіть свій виступ таким, щоб він найперше сподобався вам. Зіграйте театр з одним актором, одним режисером і одним глядачем. Найуспішніші виступи – це ті, де ви вміло «бавили» себе, звичайно, пам’ятаючи про ціль виступу і користь для інших. Процес виступу повинен приносити задоволення насамперед вам самим! «Зіграйте» свій виступ так, щоб можна було собі сказати: «Вау! Оце було круто!»
Для поглиблення нових знань перегляньте також відеоролик та підписуйтеся на наш YouTube-канал:
Самовладання
Часто буває так, що на виступах присутні люди з вищим, ніж у нас, статусом (соціальним, сімейним, науковим, інтелектуальним, віковим і т. ін.), і коли оратор хоче підлаштуватися під найвищого за рангом (у власній класифікації), то він обов’язково забуває про решту аудиторії, яка, відчуваючи себе обділеною і проігнорованою, так само «віддячує» тому, хто виступає. Не шукайте лідерів – будьте лідерами самі для себе! Повірте, це найвищий тип лідерства – поводитися відповідно до власних цінностей, тоді за вами підуть і інші.
І не забувайте перед кожним виступом зарядити себе: «Все буде добре!», «Я це зможу!», «Мені все вдасться!», «Так! Я доведу собі, що я найкращий/найкраща». Навіть якщо спершу таке підбадьорювання від незвички не даватиме помітних результатів, то згодом ви відчуєте нову якість свого виступу. Таке налаштування перед виступом дозволяє вам бути як Іван-покиван (можливо, ця іграшка відома вам під назвою Ванька-встанька): що б не сталося, ви тримаєте самовладання.
Все! Тепер ви готові до виступу!
Уривок з книги Романа Кушніра «Великий оратор».
Для отримання актуальних новинок для вашого розвитку долучайтеся до наших інфоканалів:
