(Попередні статті теми «Як зникає час»: частина 1, частина 2, частина 3)
Настрій
Наш настрій дозволяє знаходити цілком логічні виправдання і відмовки для того, щоб не зробити чогось такого, що зробити було б варто. Настрій – наче одяг: ми самі вибираємо собі, у чому виходити з дому: якщо трохи послідкувати за своїми станами, то можна так само просто переодягати й настрій.
Основна відмінність реалізованих людей в тому, що вони роблять не тільки тоді, коли «все добре» і «є настрій» щось робити, а звикають робити постійно – незалежно від обставин, при цьому не переборюючи себе, а вміючи насолоджуватись новою звитягою, цікавим процесом і бажаним результатом.
Окрім того, пам’ятайте: якщо ви хочете бути професіоналом у якісь справі, то маєте вміти робити її незалежно від зовнішніх (час доби, місця, людей навколо ….) і внутрішніх факторів (настрій, бажання, натхнення, наявність музи, вигаданих депресій). Щораз повторюйте собі ТИ ПРОФЕСІОНАЛ! І йдіть робити те, що маєте робити. Робота – це така цікава річ, що затягує у процесі, так само, як і бездіяльність. Натхнення не треба чекати (пасивно) чи навіть шукати (прихована пасивність), а треба просто брати і робити, притягувати дією.
Відвідайте наш курс «Емоції і відчуття, які заважають нам насолоджуватись життям і досягати більшого» і покращіть свій настрій.
Я часто пояснюю настрій і наші емоційні стани таким прикладом: подивіться на найближчий до вас вимикач світла у кімнаті. А тепер уявіть, що таких вимикачів є десяток-сотня: на одному написано «радість», на інших – «гнів», «сумнів», «впевненість», «стан душі» і так далі. Ми можемо натискати на відповідні вимикачі і насолоджуватися вибраними станами. А тепер уявіть, що всі оті вимикачі, разом із великим рубильником «настрій» – на вулиці, тобто кожен, коли захоче, може підійти і поклацати собі станом нашої «радості», «сумніву», «гніву» тощо… Щоб знову повернути все до бажаного стану, нам потрібно йти униз і знову вмикати потрібні позиції. Звучить дивно, але
більшість людей не належать самі собі – їхні вимикачі назовні, і кожен охочий може ними побавитися.
А ще маєте знати, що незадоволеність – це основний крадій успіху, і якщо людина чогось не досягнула, то це лише тому, що була чимось чи кимось невдоволена. Тож приймайте все, що відбувається навколо вас, із вдячністю, вчіться і робіть висновки – і ви йтимете до своїх цілей легко і невимушено.
Отже, про настрій маєте знати всього дві речі: 1. Настрій – убивця часу! 2. Настрій – це ваш особистий вибір.
Для кращого розуміння теми перегляньте відео-ролик з нашого YouTube-каналу:
Очікування
Щодня людина на очікування витрачає до двох годин: стоїть у черзі на маршрутку чи в заторі, чекає на зустріч, на прийом до лікаря чи навіть на ліфт, чекає, коли можна вже буде з дому піти на роботу, а потім – коли вже та робота закінчиться, щоб повернутись додому, та й навіть оновлює поштову скриньку з надією, що туди хтось написав чи, наприклад, заглядає у телефон, чи не прийшла якась есемеска – це те саме очікування.
Воно, до речі, має і макровимір: людина очікує, що стане краще жити, очікує з моря погоди, очікує, що зміниться ситуація в країні, очікує знайти людину, яка зробить її щасливим/ою, очікує, коли вже нарешті розпочнеться «справжнє життя».
Ви завжди є у себе, тому якщо не зможете насолодитися тим, що відбувається навколо, то коли дійде до очікуваної події – і нею насолодитися не зможете. На жаль, люди часто живуть, очікуючи чи то закінчення чогось складного, чи то початку чогось нового. Ніколи не очікуйте життя – живіть!
А ще від очікувань є ще один побічний ефект – вони втомлюють. Так, жодна діяльність не стомлює так, як виснажують постійні очікування. Бо праця приємна, як і саме життя, тече плавно, а очікування – це смиканий рух у невідомість. Успішна і ефективна людина – це та, яка направду живе, ніколи нічого не очікуючи, вона діє, зважаючи на обставини, але підтримує постійний рух! Вона не чекає на новини ззовні, а сама генерує їх із середини.
Три поради для корисного часопроведення:
1. Працюйте над важливістю своїх цілей.
2. Не провокуйте очікування.
3. Завжди майте роботу, яку можна виконати у часі очікувань (телефонні розмови, книги, вправи).
Заповнюйте свій час корисними справами, інакше він буде заповнений зайвими думками. Дійте!
Друзі
Річ, звісно, не у власне друзях, питання лише в тому, як ви використовуєте час на спілкування з ними. Наприклад, мені друзі не потрібні для того, щоб самоутверджуватись і відчувати себе потрібним комусь, а лише для того, щоб, будучи однодумцями, спільно йти одним шляхом, роблячи його легшим і цікавішим.
Якщо ж ваші друзі потрібні вам для того, щоб поплакатися їм про свої біди, щедро поділитися проблемами чи радо вислухати їхні, а для самоствердження вам треба заслужити їхнє визнання і повагу, то із впевненістю скажу вам – ви маєте справу з хронофагом.
Якщо люди не готові об’єднуватися на основі принципу фаховості, повної довіри, то й особисте спілкування буде якесь кульгаве, з вадами. Багато для кого друзі виконують роль тієї буферної зони, яка, даючи хибне відчуття потрібності, не дозволяє людині концентруватися на важливому.
Запам’ятайте, що справді добрі взаємини з друзями може мати тільки той, хто налагодив особисте життя і реалізував себе як професіонал.
І якщо у вас особисті чи професійні проблеми, то менше часу їх обговорюйте з друзями, й у вас одразу вивільниться ресурс на їхнє [проблем] вирішення.
Знайте також, що другові притаманне вміння радіти, коли у вас все добре, інакше – це не дружба, а психологічний вампіризм: ти мені потрібен/на, щоб, дивлячись на тебе, я відчував, як у мене все добре. А ще проявляйте ініціативу у справах друзів тільки тоді, коли зробили все своє необхідне, бо інакше тільки нашкодите: і самі станете слабші, і друзям не дасте шансу реалізуватися.
Ефективно впорядкувати час Вам допоможе наш онлайн-курс «Google-таблиці і Google-форми: інструменти необхідні кожному на щодень».
Непередбачувані обставини
Так, – мушу визнати, що справді є речі, на які ми не впливаємо, принаймні події відбуваються настільки рідко, що ми не можемо їх запланувати чи навіть передбачити. Ну от, наприклад, приліт інопланетян, або землетрус у понад 10 балів у нашій сейсмобезпечній частині світу, або підйом рівня світового океану на чотири метри чи збільшення озонової дірки на декілька десятків кілометрів квадратних – оце справжні форс-мажори! А все інше – дрібниці, неефективне планування.
Знаю, що дуже часто люди намагаються все списати на форс-мажор: маршрутка запізнилась, клієнт не проплатив, випав дощ… Так от відповідаю – все, що відбувається не рідше, аніж раз на пів року, форс-мажором бути не може – це лише проблеми планування.
Пам’ятайте – все, що можна спланувати і передбачити, треба спланувати і передбачити. Бувають, звісно, причини, які створюють неочікувані для нас наслідки, однак будьте готові: все, що вже хоча б один раз уже відбулось, може повторитись і вдруге, і втретє, тож краще його спланувати, аніж просто плисти за течією.
Їжа
У сучасних умовах їжа, окрім тамування голоду, набула нових функцій. Вся проблема – у її доступності. Якщо нашим далеким пращурам доводилось проявляти чимало вмінь, спритності і кмітливості, аби викопати омріяний корінець чи вполювати прудкого оленя, то зараз людині геть не потрібні такі хитромудрі вміння для того, щоб дістати з полиці улюблений продукт.
Тож їжа стала засобом самоствердження (відвідування статусних місць і знання кулінарних тонкощів), способом проведення часу (родинна вечеря у ресторації чи святковий сімейний обід), професійної реалізації (заробляння грошей, тішачи шлунки, а радше язики інших людей) і, що найсумніше – засобом компенсації позбавленого сенсу життя.
Саме так – їжа виконує функцію найпростішого і найдоступнішого за співвідношенням «ціна-якість» способу відчути радість у житті. Вміння розрізняти і насолоджуватись смаками, що колись служило нашим предкам на користь, для їхніх нащадків, які живуть у епоху харчових добавок, як правило, тільки шкодить.
Мало хто готовий бачити у їжі залежність – це ж природна потреба нашого організму! – і з цим неможливо не погодитися. Втім, річ не так у їжі, як у її смаку і кількості.
Та все ж надто смачна і калорійна їжа – це та ж залежність, а отже, і хронофаг (адже кожну залежність потрібно обслуговувати витратами часу). Причини виникнення у цієї залежності – внутрішня нереалізованість, ненаповненість сенсом, екзистенційний вакуум, проблеми, від яких хочеться утекти у щось приємне і добре. Таке, щоб можна було забутися хоч на годинку або хай навіть на декілька
хвилин чи секунд.
Знайте: якщо людина нічого не створює, то її тягне їсти різні смаколики, прянощі, солодощі, щоб притлумити оте дратівливе внутрішнє відчуття безглуздості існування, нікому непотрібності. Ще шматочок шоколадки, ще один солений сухарик, ще жменьку соняшникового насіння, ще один коржик, ще один ковток того доброго солодкого напою, – просто таки просить, вимагає мозок, – я без нього не впораюсь, мені це дуже треба, будь ласка! Така от втеча від себе. Легальна.
Дешева. Доступна.
Людина, яка прагне успіху і хоче вдало управляти собою в часі, повинна знати: бажання постійно щось під’їдати – це наслідок внутрішніх проблем. Основне правило: не голодний – не їж, голодний – поїж, але не під’їдай постійно. Особливо солодкого! Цукор і все, що з ним пов’язане – розслабляє, забезпечує людині відчуття достатності, це фантастична «відволікалка» від дій.
Мозок, який мільйони років знав, що потрібно добряче попрацювати, щоб здобути потрібну кількість сахарози, отримуючи її просто так, одразу губиться і дає відбій всім центрам концентрації, наполегливості, дієвості. Бо навіщо «мучитись», коли приз тобі вже видали?
Те саме стосується і соленого. Людина, яку постійно тягне на чіпси, арахіс, сухарики й інше, просто-напросто намагається заглушити власну потребу у ризику, гострих відчуттях, новизні. І вибирає для того найлегший, але і найгірший спосіб – насичену різким смаком їжу. І їсть не доти, доки насититься, а доки є, що їсти!
Тож ви гаєте час не лише на поїдання, але й на відновлення мотивації до роботи, до досягнень, до формування взаємин, до заробляння грошей, до служіння, до глибинного спілкування… А це цілі години часу. Невже ваша ціль вартує так мало, що ви навіть не готові відмовитись заради неї від якогось штучного смаколика з рафінованим смаком?
Позбувайтесь зайвого, залишайте тільки важливе!
Уривок з книги Романа Кушніра «Дій».
Долучайтеся до нашого Клубу для ресурсних особистостей у Telegram.
