(Продовження теми «Голос оратора»)
А зараз дозвольте перейти до теми, як який параметр нашого голосу впливає на сприйняття слухачами, для того щоб можна було зрозуміти, що саме варто змінювати.
1. Гучність голосу
Показує силу характеру людини і територію, яку ця людина готова захищати. Цей показник будемо аналізувати у плавному континуумі «крик – голосно – тихо». Відповідно оратор, який говорить голосно, дає підсвідомий сигнал своїй Аудиторії, яку саме територію він готовий психологічно захищати. Всі, хто чують голос оратора, потрапляють у його сферу впливу.
Тому не дивно, що невпевнені люди зазвичай говорять тихим голосом, цим самим не демонструючи особливих претензій щодо території. Оратор, який вагається, буде розраховувати гучність свого голосу так, щоб його було чути найближчим слухачам, тобто тим, з ким він може сформувати відносини розуміння, забуваючи про достатню гучність для задніх рядів, що не дозволяє присутнім там повністю включитися у процес.
Запам’ятайте одне з фундаментальних правил ораторського виступу: говорити потрібно так, щоб вас було чути всім без винятку слухачам. Тобто щоб навіть той, хто перебуває у задньому ряді, був окутаний достатнім для сприйняття звуком.
На перший погляд це очевидно. Але зазвичай, як і більшість очевидних речей, вони є очевидні до виступу, та ця їх властивість часто втрачається під час процесу. Особливо часто втрачається гучність, якщо виступ затягується (понад декілька годин), оратор фізично втомлений, «гальорка» в якийсь момент перестала подавати позитивні сигнали слухання; хтось у перших рядах висловлює непідкупне надзацікавлення і т. д. Тому, щоб не вийшло казусу «розмови з першим рядом», постійно перепитуйте себе «чи достатньо голосно я говорю?» і слідкуйте за реакцією своїх слухачів.
З деякого часу я практикую відкриті вуличні заняття, на яких особливо добре прослідковується вміння вибирати достатню гучність виступу. І вам рекомендую якомога більше виступати на вулиці, таким чином можна зрозуміти, хто потрапляє у сферу вашого впливу. Згадаймо, що Демосфен вправлявся у ораторстві, перегукуючи хвилі Егейського моря, які з гуркотом розбивались об скелястий берег Афін…
Безперечно, тут, як і в інших ситуаціях, варто «не перегнути палку» і чергувати голосну розмову з тихою. Бо якщо оратор тільки те й робить, що горланить і кричить, то крім власного зірваного голосу він ще й отримає невдоволену реакцію слухачів.
Досить довго займаючись оперативною психодіагностикою, можу сказати, що на крик людина переходить тоді, коли або тема є дуже важлива для оратора, або оратор сам не впевнений в тому, що говорить, а хоче криком переконати у своїй
правоті.
Що стосується тихої розмови, то інколи можливо навіть вигідно стишувати голос. Якщо робити це грамотно, то слухачі навпаки починають прислуховуватись і заспокоюватись. Тихий голос створює атмосферу секретності, а отже, важливості, і тому змушує відкласти всі свої поточні думки і сфокусуватися на промовцю. Але якщо спілкуватися так довгий час, то можна втратити увагу слухачів. Пам’ятайте, що будь-яка монотонність присипляє, тому не зловживайте.
Для того, щоб зрозуміти, яка гучність буде оптимальною, потрібне часте практикування з різною кількістю учасників у різних приміщеннях. Тож не забувайте про нагоду поекспериментувати і зрозуміти свій справжній рівень впливу через голос.
Поглиблюйте свої знання про комунікацію на нашому курсі «Мистецтво відповідального спілкування: як знайти порозуміння з ким завгодно?»
Що дозволяє сприймати голос як більш гучний?
По-перше, це зоровий контакт – якщо ви дивитесь в очі, то для слухачів це плюс декілька рисок на шкалі гучності. Потужно звучатиме звичайний голос з близької дистанції (тут варто врахувати, що при великій аудиторії (приміщенні) те, що для перших рядів крик, для останніх може здаватися шепотом).
Інший спосіб збільшення гучності сприйняття – це активна міміка, так ніби слова ви проговорюєте, як вчить підручник
з іноземної мови для початкових класів, щоб аж щоки боліли (це, до речі, допомагає робити вимову більш чіткою).
Також сприймається як більш гучний голос у герметично ізольованому приміщенні, що теж можна використати і про що промовцеві варто пам’ятати.
Для вас буде корисним наше відео про фокус уваги:
2. Висота або тембр голосу
Якщо у вас низький голос, то маєте всі шанси дуже переконливо звучати у вухах жіночої частини слухачів. Чому жінкам подобається низький голос? Тому що це сигнал підсвідомості про те, що у промовця активно синтезувався тестостерон у крові разом зі всіма чоловічими рисами впевненості, сміливості, завзятості і т. д. Натомість у чоловічої частини слухачів такий голос може викликати навіть незрозумілий страх, насторожене і упереджене сприйняття.
Ми можемо тренувати висоту свого голосу, як і будь-який інший параметр, тому не переймайтесь тим, що, можливо, він у вас надто дзвінкий і високий. Це при потребі можна виправити постійним зосередженням на голосі й самодисципліною при виступах.
Якщо низький голос має заспокійливий і медитативний вплив, то натомість надто високий дуже часто викликає несвідоме глибинне роздратування. Хоча це лише перша реакція, і далі наш організм, тобто вуха, пристосовуються і сприймають людину в цілому, а не лише її голос.
Тим не менше, іноді навіть рекомендую потренуватись і поговорити писклявим голосом. Це дозволить адекватно поставитися до себе у випадку, якщо випадково він зірветься під час виступу. Повірте, Аудиторія цілком спокійно сприймає непередбачений fаil у голосі, бажано лише, щоб оратор був до цього готовий і зробив так само.
Негарних голосів не існує, і варто пам’ятати, що не надто приємний голос оратора, який сподобався і зміг зацікавити нас, ми сприймемо як його особисту особливість, і не більше.
3. Швидкість мовлення
З одного боку, швидка мова характеризує швидкість мислення оратора, активний рух нервових імпульсів в його голові. З іншого боку, вона сприймається як ознака хвилювання, бажання швидше завершити промову і деякої несерйозності. Уявіть собі священника на казанні, або президента, який звертається до народу зі швидкістю 300 слів на хвилину (це трохи повільніше, аніж говорять на радіо про ліцензійні товари: «ліцензія міністерства… номер… від… Блилилилилил, яке важко зрозуміти). Звичайна мова – це близько 130 слів/хв.
Направду хороших ораторів вирізняє вміння швидко формулювати свої думки. Для цього, зрештою, потрібна добра «оперативна пам’ять». Спробуйте зараз відірватися від цієї статті і 5 хвилин описувати все, що бачите навколо, на максимально можливій швидкості. Від незвички 5 хв. можуть здатися цілою вічністю. А деякі оратори примудряються говорити так годинами і не стомлюватися.
Швидка мова також інколи показує наявність значної кількості інформації у промовця. З психодіагностичного погляду вміння швидко говорити показує меншу кількість блоків, шаблонів і умовностей всередині людини, її більшу довіру до себе. Якщо вам доводилося спостерігати за дещо невпевненими у собі людьми, то ви могли б помітити, що людина зважує, наче на терезах, кожне слово, проводячи жорсткий відбір через внутрішній діалог, щоб не сказати чогось зайвого, що може видати «потаємні» думки. Якщо ж у нас таких думок немає, або ми більш відкриті чи, наприклад,
не соромимось певної теми, то і говорити будемо/можемо швидше.
Для роботи з аудиторією вам також підійде наш курс «Конфліктувати не можна вирішити безконфліктно».
Але для тих, хто полюбляє фаст-спіч і хоче втиснути двогодинну промову в 30-хвилинний відведений час, варто нагадати, що якщо у шлунок запхати удвічі більше їжі, він від того більш ситий, здоровий і кращий не стане. Інформація, як і вода, теж здатна розхлюпуватися, якщо їй мало місця.
А що робити, якщо часу обмаль, а матеріалу ще багато? – розуміючи безглуздість приспішування, зводьте все до основної цілі виступу, яку ви визначили заздалегідь. Ті, хто готовий до сприйняття нового і хто був «тут і зараз» в часі вашого виступу, потім самі знайдуть необхідну інформацію.
Час слухача і час промовця є деформованим в пропорції 1 до 2, або 2 до 3. Тобто слухач зазвичай сприймає поданий матеріал повільніше, ніж його подає оратор, і надто швидка мова може лише погіршити сприйняття. Також врахуйте, що люди, які говорять повільно, викликають більше довіри, виглядаючи авторитетно в очах (вухах) своїх слухачів, особливо якщо слова промовляються ще й тихо.
Кажуть: «Розмір гонорару обернено пропорційний швидкості мовлення промовця». Так що враховуйте і це у своїх подальших виступах!
Перегляньте цікаве відео про самосповільнення:
4. Чіткість вимови
Для оратора чіткість є радше обов’язковою вимогою, аніж бажаним інгредієнтом «до смаку». Повторюся: кожне ваше слово повинно бути наче закарбоване, вирізьблене в камені, сказане так, щоб його не можна було почути (а відповідно і протрактувати) двозначно.
Все ніби зрозуміло, але деколи втома чи обставини можуть пересилити цю аксіому. На допомогу в таких випадках приходить самодисципліна і власний відсторонений погляд, який нагадує про домінуюче високе становище оратора і про потребу його підтримання завдяки чіткій вимові.
З іншого боку, якщо людина гаркавить, то це ще не перепона, щоб бути добрим оратором, бо це можна виправити: або звернувшись за консультацією до логопеда, або набирати в рот камінців (карамельок) і декламувати поеми. Більшості
підійде і звичайний самоконтроль над вимовою, коли людина декілька разів повторює складне для вимови слово чи скоромовку, не забуваючи себе мотивувати чимось приємним за кожну вдало вимовлену фразу.
5. Інтонація і паузи
Пам’ятайте про потребу виділяти найважливіші моменти свого виступу голосом. Можливо, на свідомому рівні користь зрозуміти важко, але для нашої підсвідомості виділений голосом текст закарбовується в пам’яті і навіть через деякий час слухач може згадати саме те, на чому ви зробили вдалий акцент. У невербальній комунікації для цього я вчу використовувати підняті брови або «спалах» очима, а на рівні мовлення цю функцію виконує особлива інтонація у реченні чи наголос на слові.
Підсилює зацікавленість і запам’ятовуваність також те, що було виокремлено паузами. Я не знаю більш сильного інструменту для заспокоєння слухачів, аніж вдала пауза (звісно, підкріплена невербалікою).
Якось мені довелось проводити лекцію перед 120 студентами п’ятого (випускного) курсу, яка для них була водночас останньою в університеті, і саме завдяки 3-хвилинній (яка здавалась нескінченною), грамотно витриманій паузі мені таки вдалося провести повноцінне й цікаве заняття.
Пауза – це також спосіб подумати і прийняти рішення, хоча інколи від незвички мовчати оратор починає хвилюватися, таким чином використовуючи час паузи неефективно. Спробуйте мовчати посеред виступу частіше, вам неодмінно сподобається!
Уривок з книги Романа Кушніра «Великий оратор».
А які техніки для вас найпростіші? Поділіться з нами у коментарях.
