Добре коли слухачі нас слухають, коли ставлять дотепні і доцільні запитання, коли дякують нам за виступ, коли посміхаються і дивляться в очі. Але що робити, коли хтось хоче свідомо нас образити? Коли, можливо, конкурент підіслав свою людину чи хтось із присутніх переходить на особистості, коли нас публічно хочуть принизити? Такі ситуації можна назвати «киданням психологічного каміння».
Початок самозахисту
Іноді такий «метальник» один, іноді їх декілька, а буває так, що весь світ наче змовився проти вас. Буває по-різному. Але ж ціль потрібно досягнути, але ж якось слід навчитись і з такими людьми спілкуватись, але ж досягати результату варто, не зважаючи ні нащо. Отже, як бути? В таких випадках я цитую гарне прислів’я: «Можна любити битись, можна не любити битись, але краще всього вміти битись». Тому навіть якщо ви – сама доброта, то все одно будемо озброюватись і готуватись. Si vis pacem, para bellum.
Задумайтеся над питанням: що це змінить, коли ми доводитимемо іншим свою власну точку зору? Немає безглуздішої діяльності, аніж переконувати когось у його/її неправоті. Наша підсвідомість налаштована на те, щоб ми були завжди праві. Тому замість впливати на того, хто кидає каміння, ми повинні все сприймати крізь призму третьої сторони – тих незаангажованих учасників, кого ми можемо змінити, це так званий вплив «на третього». А цього третього простіше буде звабити, якщо ми виглядатимемо впевнено, солідно, володітимемо собою, будемо щирі у власних відповідях, якщо ми сміливо і розважливо відповідатимемо з любов’ю на будь-яку реакцію. Тобто навіть у критичні моменти показуватимемо свою вищість і незворушність.
У будь-яких непорозуміннях і складнощах я завжди нагадую, що ви можете з критики і образ іншої людини взяти тільки те, що вам потрібно, або і не брати нічого. Бо безглуздо брати щось непотрібне.
Робота з обрáзами оратора
Про образи можна багато писати, але майже все також звідне до того, що якщо людина приймає образу, значить те, що їй сказали, її зачепило. А зачіпає настільки те, що насправді стосується нас, те що ми самі про себе глибоко підсвідомо думаємо або навіть боїмося подумати. Якщо ж ми такої зачіпки не даємо, то і причепитися до нас неможливо. Це відповідальний підхід до спілкування, і в тому числі до ораторського виступу: коли, що б не відбулося, ви приймаєте це на свою відповідальність.
Тобто: він прийшов вже заведений і мене спровокував – я дозволив йому себе спровокувати (відповідальний варіант); він мене образив – я дозволив йому себе образити; вони мене не слухали – я поводився так, що мене можна було не слухати; учасники у задньому ряді ніяк не могли заспокоїтись – я не знайшов способів заспокоїти учасників із останнього ряду. Між обома формулюваннями величезне провалля: в першому випадку активний стан характеризує інших осіб і ми, ніби статисти, описуємо щось, на що ми не впливаємо, натомість в іншому варіанті ми беремо активну участь у процесі спілкування, повністю визначаючи можливості свого власного впливу на слухачів.
Для вдосконалення роботи із запитаннями Аудиторії ознайомтеся з іншими статтями блогу: «Запитання як навчання оратора», «Як правильно відповідати на виступі».
Єдине що тут варто врахувати, так це те, що ми говоримо про відповідальність, а не про провину. І відмінність полягає в тому, що провина – це констатація факту і виявлення власного безсилля, натомість відповідальність базується на аналізі причини і пошуку шляхів удосконалення (цього або наступного разу).
Ще декілька фундаментальних розумінь при роботі з образами. Як каже італійське прислів’я: собака, яка гавкає, не кусає. Це означає, що той, хто критикує, агресує чи ображає, зазвичай саме цим розписується у власному безсиллі. Бо агресія – це прояв слабкості. Як перевагу роботи з ігноруванням, образами, запереченнями, шумом, створенням незручних умов (запускання паперових літачків, наприклад) можна взяти, що це чудова нагода стати кращими, бо ми розвиваємося не тоді, коли в нас все комфортно і затишно, а коли потрапляємо у складні ситуації. Саме в проблемних виступах проявляється ораторський хист.
Секрет «метальника»
Негативні емоції вашого опонента в першу чергу шкодять саме йому, бо в процесі «кидання психологічних каменів» мозок агресора працює на своїх максимальних можливостях, а отже, і швидше зношується. Тобто фактично така людина наче каже: «Дивись, я тут для того, щоб потренувати тебе, використай мене для відпрацювання своїх прийомів, поки я ще маю силу сваритись».
Зауважте: чим далі ви розвиватимете свою майстерність, а саме багато виступатимете, вмітимете володіти собою, вчитиметесь налаштовувати свій настрій, тим менше складних ситуацій (складних внутрішньо для вас, хоча, можливо, й неймовірно незручних для оточуючих) ви матимете. А вчитись і тренуватись десь таки потрібно.
Вам обов’язково сподобається онлайн-курс «Конфліктувати не можна вирішити безконфліктно».
До речі, у своїй Школі розвитку, я обов’язково практикую окремі заняття з відточуванням правильного реагування на «психологічне
каміння» з різною тривалістю та інтенсивністю, з учасниками, які підтримують і які мають завдання компрометувати. Залежно від рівня доповідача, можу включити в програму навіть найобразливіші «камені», які стосуються особистих якостей, оцінок сім’ї і зовнішнього вигляду. У такому випадку людина отримує своєрідне щеплення від стресу під час реального виступу.
Дивіться відео автора-блогера про психологічне каміння й реакцію на нього оратора:
Стратегічна реакція
В умовах кидання «психологічного каміння» першим, що видасть нашу неготовність, буде невербаліка. Тіло від незвички «покаже» наші справжні відчуття і почуття, і це одразу буде сприйняте публікою як сигнал слабкості. Якщо ж ми маємо пропрацьовану реакцію, яка базується на стані внутрішнього спокою і відчутті особистої самодостатності, то тіло не зреагує на «камінь» і таким чином дасть час для логічної реакції вибраними словами.
Відповідно, коли хтось пропонує вам якусь образу, то сміливо можете її:
а) прийняти;
б) ігнорувати;
в) не прийняти (віддати сторицею).
Шукайте ефективні рекомендації по ораторству, бізнесу, стосунках у соціальних мережах нашої Школи: Інстаграм, Фейсбук, Ютуб.
Перший варіант підходить, коли ви згодні з тим, що каже слухач. Якщо те, що вам кажуть, хоч і дуже неприємне, справді стосується вас, то, можливо, це таки краще визнати. До речі, найкраща перевірка на те, зачіпає образа людину, чи ні – це внутрішнє припущення існування такої можливості. Наприклад, хтось каже вам: «Ви – лінивець і нероба». Якщо внутрішньо ви можете це припустити і кажете собі : «А й справді, я ж міг сьогодні встати о 7-й, а встав о 8-й, і ще той і той проект не виконав», то тоді можете не хвилюватись – лінивство – це не про вас. Натомість якщо виникає внутрішнє збунтування «Хто? Я? Лінивий? Та ніколи! Та на себе подивись! Та я взагалі тільки то й роблю, що працюю!», значить десь таки є «грішок», який підсвідомість дуже наполегливо намагається витіснити.
Ігнорування може бути найкращим способом реагування на образу, якщо публічно цю думку не поділяють інші учасники зустрічі. Тоді, залишившись наодинці, сам-самотою «метальник» швидко зрозуміє власну неправоту і, швидше всього, перестане «метати» об’єкти неприємного вигляду і змісту. Правильне ігнорування – це коли ви абсолютно не реагуєте на позбавлені сенсу закиди, при цьому не змінюючи темпу мови, далі ведете своє. Однак не можна ігнорувати надто нав’язливого учасника, особливо якщо їх декілька і це помітно решті слухачів. Ігнорування допустиме для тих, хто суттєво нижче статусом чи вміннями («собака бреше, караван іде», або «Слон і Моська»). Це добрий спосіб, бо ви не витрачаєте зайвого часу на пояснення для людини, яка цих пояснень не потребує, окрім того демонструєте свою невразливість і впевненість іншим слухачам.
Якщо ж хтось свідомо вирішив «потоптатися» по вашій особистості, то ви маєте повне право словесно знищити цю людину. Як казав видатний воєнний оратор князь Святослав : «Хто до мене з мечем прийде, той від меча і загине». Хоч не ви почали словесну дуель, але вам належить її завершити. Це, звичайно, не обов’язково, але я щиро вірю, що нетолерантне ставлення до будь-кого повинно бути грамотно публічно осуджено. Врахуйте, що не можна відповідати агресору з такою самою силою: тоді відбуватиметься комунікація типу «дурень-сам дурень», а це жодних глядацьких дивідендів вам не принесе. Реакція повинна бути стократ сильніша за образу.
А хочете завжди знаходити ресурс? Долучайтеся до нашого Клубу ресурсних особистостей!
На цьому агресивному моменті хочу уточнити, що я загалом не прихильник такої реакції і набагато частіше рекомендую використовувати «відповіді з любов’ю», але в той же час, на мою думку, з любов’ю може добре відповідати той, хто має вибір і вміє грамотно «поставити на місце». Тоді честь і хвала такій людині, що маючи змогу словесно знищити, вибирає шлях толерантності й розуміння. Однак у будь-якій ситуації є своя межа і грамотно агресивно реагувати теж варто вміти (навчитись).
Уривок з книги Романа Кушніра «Великий оратор».
Продовження теми читайте у статті «Як правильно «ставити на місце» на виступі».
