Вчитись робити Нічого!
Тож як би це дивно не звучало, а у тайм-менеджменті як невід’ємній складовій життя людини їй набагато важливіше вміти зупинятись і заспокоюватися! Тобто якщо від природи ми отримуємо радше маятник, який розгойдується навіть від невеликого внутрішнього вітерця, то наше завдання полягає у тому, щоб навчитися давати собі з ним раду і своєчасно зупиняти. Тобто варто навчитися робити Нічого!
На одному з курсів, присвячених тайм-менеджменту, я розповів учасникам про те, що мене у той момент турбувало: я не вмів нічого не робити! Тобто, починаючи з самого ранкового часу, коли прокидався, я завжди був у русі, в дії. З одного боку, це давало відчуття ефективності, бо все, чим я займався, було приємним і цікавим, а разом із тим, і творчим процесом, але внутрішнє відчуття, що щось тут не те, все-таки не давало спокою.
– Романе, якщо не можете нічого не робити – робіть нічого! – порекомендував один із слухачів курсу.
Маятник створює сам наш розум. Внутрішній неспокій є тією силою, яка виводить його зі стану рівноваги. Наш мозок із впевненістю можна назвати неспокійним, метушливим, тривожним. Зазвичай надто багато сил роздирають людину, і, не маючи змоги віднайти балансу, вона діє лиш би діяти.
Читайте детальніше у статті “Формування розуму”.
Скажу чесно: мене наче осінило! Точно: це ж можна РОБИТИ НІЧОГО! Я дуже вдячний за пораду, бо, практикуючи час від часу таке роблення, розумію, що почав краще усвідомлювати себе.
Різниця у розумінні
Тож, зараз готовий стверджувати: найважливіше вміння у тайм-менеджменті – це не що інше як вміння робити нічого! Зауважте не «нічого не робити», а робити, але нічого. Це те саме, що розчинятися у своєму часі й у тому місці, де ви фактично перебуваєте. Так само, як цукор розчиняється у горнятку з чаєм, не залишаючи жодних візуальних проявів своєї присутності. Вміння робити нічого – це вміння для дуже ефективних особистостей, воно не підвладне метушливим і забіганим людям, які імітують, що живуть, але насправді просто навчилися на космічних швидкостях втікати від себе.
“Від психолога Галина поверталася як на крилах. Вона бо вже вирішила, що захворіла на якусь невідому, але напевно важку хворобу.
Ну а як відмовиш, якщо тебе кличуть на день народження чи треба їхати до тітки, котру вона щоправда не любить. Але ж там двічі на рік збирається уся рідня, і мама сказала, що без неї не поїде.”
Читайте детальніше у статті “Блог психолога: як не робити те, чого не хочеш”.
Можете перевірити, чи ви вмієте робити нічого
Для того варто спитати себе, чи:
- Ви вмієте у будь-який момент відключати свій внутрішній діалог, тобто володієте думками, які з’являються у голові?
- Можете почати коли завгодно і закінчити коли завгодно яку завгодно справу без відчуття, що ви чогось не допрацювали чи «ах, ще би трошки…», «а може, іншим разом?»?
- Коли відпочиваєте, граєтесь із дітьми чи читаєте книгу, то не думаєте більше ні про що?
- Вмієте «виключатися», тобто розчинятись у навколишньому пейзажі за лічені секунди?
- Можете сконцентруватись і утримувати свою увагу на чому завгодно, який би шум навколо вас не чувся та які б яскраві візуальні ефекти не спостерігалися?
Для тривожної і неспокійної людини такі виклики зазвичай не під силу: вона і декількох хвилин не зможе побути у реальності і щоб у своїх думках не утекти у розмірковування про минуле чи майбутнє, у докорах іншій людині, у невдоволення ситуацією навколо. У неї моментально включатиметься тривожність. Тобто такий стан, коли: «хоча мені і незручно, але і робити я нічого не буду». Я порівнюю тривожність із автомобілем, у якого витиснуті обидві педалі – акселератор і гальма. Автомобіль «гарчить», однак із місця не рушає. На жаль, у такому стані живе чимало навколишніх. Вся сила їх, маючи потенціал бути вивільненою назовні в якійсь корисній дії, лише псує людину зсередини. З іншого боку, вміння відпустити акселератор і просто зупинитися теж не варто недооцінювати.
- Як сформувати свій Великий Внутрішній Спокій?
- Як навчитися володіти внутрішнім маятником?
- Що робити, аби позбутися тривожності, замінивши її на спокій?
Поради
По-перше: не впадайте у крайнощі! Все, що є у вас у поточний час, – це не кінець … далі буде ще щось. Які б не були життєві ситуації, знайте: ніч є невід’ємною складовою дня, так само, як день – невід’ємною складовою ночі. Все минає, і це мине. Маятник, який гойднеться в одну сторону, обов’язково набере енергії, щоб повернутися у протилежну. Гальмуйте свої неконтрольовані емоції, доки їх ще можна призупинити.
По-друге: довіряйте! Всесвіт має глобальний план відносно вас. Все, що відбувається з вами у вашому житті, є для чогось потрібним. Намагайтеся використати кожну ситуацію, як урок. Нехай навіть як урок справляння зі своїм маятником. Ніхто і ніщо не має наміру заподіяти вам шкоди, а лише допомогти зрозуміти деякі речі, які досі чомусь вперто не помічаєте.
По-третє: ні за що не хвилюйтеся, що б не відбувалося навколо. Спробуйте це почути не просто як слова, а як заклик до дії. Бо, як каже одна вічна книга: волосся у нас на голові пораховане. Все, що має відбутися, те відбудеться, а що не має, – то не відбудеться. Достатньо тільки якнайстаранніше виконувати ту роботу, яку виконуєте, у тому місці, в якому перебуваєте, з тими людьми, які поруч. А всім решта немає чого перейматися.
Роман Кушнір, засновник Школи розвитку SPE:
- Керівник та засновник Школи розвитку SPE – школи розвитку навиків #1 в Україні!
- Засновник консультаційної компанії SPE-Consulting
- Автор 19-и популярних книг
- Розробник 25-и системних навчальних програм
- Засновник журналу “Експеримент”
- Співзасновник проекту “Щоденники успіху”
- Засновник і співорганізатор Чемпіонату Oratory Lviv Open
- Засновник IT проектів “Be a hero“ і “Be balanced”
- Провів понад 7 500 годин публічних виступів.
Книги Романа Кушніра – сайт, де ви знайдете книги для мотивації, розвитку та росту.
По-четверте: проявляйте вдячність за те, що маєте! Приймайте те, що у вас є, як належне. Жалітися на несправедливе ставлення до себе, на неналежного чоловіка чи дружину в своєму житті, невихованих дітей, прикрого шефа, бідну країну може дозволити собі лише той, хто готовий усе життя прожити у відчутті внутрішнього дефіциту і заглибленим у власне горе. Ми з вами собі такого дозволити не можемо.
По-п’яте: медитуйте, моліться, мовчіть! Це шлях повернення до себе і можливість навчитися профілактично впливати на маятник. Бо якщо не вчитися спокою за відносного штилю навколо, то і робити це під час шторму не матиме змісту. Кожна хвилина, вкладена у медитацію, молитву чи мовчанку, зцілює. Якщо не знаходити час на таку профілактику, маятник гойдатиметься не підвладно вам.
Врешті: радійте дрібницям! Бо якщо людина не перебуває у стані глибокої бідності (неможливості з’їсти шматка хліба) і не отримала щойно фізичних травм, які не виправити, то чого їй сумувати? Волонтери живуть найдовше з усіх інших соціальних груп, бо вони бачать справжнє горе людей. Завжди будьте трохи волонтером для Всесвіту, розумійте: є ті, хто і половини того не мають, що маєте ви, і при цьому відчувають щастя.
Курс: . Обов’язковий курс для Вашого вдалого майбутнього! Не розуміючи себе і свої відчуття ми втрачаємо дуже багато енергії на марне. Навчіться справлятись із собою і все налагодиться!
Про час
А ще повинно з’явитися усвідомлення: яким би не виявилося коливання, рано чи пізно його енергетичний ресурс вичерпається, і тим опором, який його гаситиме, виступатиме сам час. Недарма кажуть, що він найкращий лікар. Бо направду немає у світі такого маятника, який би гойдався вічно.
Все це усвідомлення разом породжує відчуття Великого Внутрішнього Спокою. Неймовірний стан, при якому внутрішньо знаєш: все, що треба, встигнеш, і все, що необхідне, зробиш. І що можеш ні за що не турбуватися, бо тривоги безпідставні. І що починаючи від найменшої справи і закінчуючи найбільшим своїм проектом життя можеш бути спокійний за результат. Все буде так, як належить бути. … Неповторне відчуття.
Дуже добре дозволяє відчути стан «тут і зараз», тобто отой стан маятника, який зупиняється, тобто Великого Внутрішнього Спокою, підготовка до … смерті. Адже саме усвідомлення того, що «завтра» може не настати, змушує геть по-іншому подивитися на «сьогодні». А усвідомлення власної скінченності робить щоденний процес творення більш насиченим.
Роман Кушнір (уривок із книги «Досягай»)
