Час не любить коли його вбивають.
Люїс Керрол
1. Дії без цілі
Кожного разу, коли ми робимо щось, не подумавши заздалегідь над питанням «Для чого?» – ми вбиваємо свій час. Це направду найпоширеніший хронофаг. Утім, і чи не найнепомітніший.
Скажімо, навіщо себе питати: «Для чого я зараз п’ю цей чай?» або, наприклад, «Для чого мені відповідати на дзвінки службового телефону?», «Для чого я йду в крамницю?», «Для чого маю розповідати коханій людині, як пройшов день?», це ж і так очевидно, хіба ні?
Якщо дивитись на все поверхнево – то таки справді ніби все зрозуміло: чай ми п’ємо для того, щоб напитись чаю, а телефонну слухавку піднімаю, щоб взнати, хто і чого дзвонить. Та пам’ятаючи, що мета є завжди за межею засобу, можемо помітити, що не все так просто.
Спробуймо описати декілька реальних причин, чому людина, до прикладу, п’є чай. Отже,
– щоб втамувати спрагу;
– щоб погріти руки/горло;
– щоб спробувати новий сорт чаю;
– щоб побути у колективі;
– щоб згаяти час;
– щоб отримати дозволену перерву на роботі;
– щоб добрати рідини до денної норми…
Цей список можна продовжувати і продовжувати, але конкретизація на тому, для чого ми все-таки п’ємо той загадковий чудо-чай дасть змогу оптимізувати весь процес чаювання. Якщо ми хочемо втамувати спрагу і з’ясовується, що чаю немає, то ми можемо залпом випити склянку води і піти далі працювати; якщо для того, щоб погріти руки – то можемо вдягнути рукавиці без пальців і піти далі працювати; якщо спробувати новий сорт чаю – то нам необов’язково пити повну чашку – ми можемо лише зробити декілька ковтків і повернутись до звичної діяльності; а якщо для того, щоб побути у колективі – то нам можна і не пити чай, а просто побути з іншими…
Розумію, що спочатку розмірковування над кожною своєю дією виглядає досить химерно. Хочу чаю, бо хочу чаю! – і все. Крапка.
Якщо спробувати пожити, задаючи сенс, думаючи й усвідомлюючи кожну свою дію, то врешті можна з позиції тайм-менедженту позбутися всього зайвого.
Бо коли ви задумуватиметесь над звичайним горнятком чаю, то привчатимете свій розум і думати перед тим, як сказати неприємні слова близькій людині; образитись, коли хтось затримується; впасти у депресію з причини якоїсь загубленої речі; та навіть звичного бурчання з приводу недосоленої страви.
Все, що людина робить, і є її ціллю: якщо людина ображається – значить, її ціллю було образитись, якщо людина бурчить – отже, її ціллю було бурчати; якщо людина переконує когось у чомусь – отже, її ціль полягає в тому, щоб переконувати когось у чомусь; якщо людина скаржиться на життя – то такою є її ціль і т. п. Пам’ятайте про це, і таке усвідомлення стане вашим надійним щитом від проблем і непорозумінь зі собою й оточенням.
Зрештою, просто поживіть тиждень-другий з постійною думкою про те, чому ви робите те, що ви робите, і помітите, що змінились – стали спокійніше сприймати труднощі, толерантніше ставитися до себе і краще розуміти інших.
Основними діями без цілі є: надмірне під’їдання, розмови на віддалені теми, «ні про що», у яких немає, ані користі, ані радості, ані зациклення на якійсь думці і «розмусолювання» її; депресування, обґрунтоване «вагомими» причинами і без них, ціла купа звичок і залежностей, комп’ютерні забавки і прояви різноманітних негативних емоцій – коли людина показує щось, замість того, щоб почати робити.
До «дій без цілі» не належить: служіння, коли ви робите те, що ви робите, сповнені насолоди і блаженства, розчиняючись у процесі свого діяння і не задумуючись ні про що більше, окрім того, що робите. Якщо ваша ціль – справді пити чай і ви повністю віддались цьому процесу, тоді просто пийте чай.
Перегляньте корисний відео-ролик з нашого YouTube-каналу:
2. Приємні речі
Тобто щось таке, що не викликає у нас зусиль над собою, щось пов’язане з вхідною інформацією, імітацією життя, якісь нескладні завдання, які не потребують від нас ані концентрації уваги, ані особливих зусиль щодо їх виконання.
Все, що сюди належить, розслабляє людину, відволікає її від важливого, не дозволяє розвиватись і ставати кращою. Якщо «дії без цілі» – це таке, що людина не знає, для чого вона їх робить, то «приємні речі» – це те, що вона робить, бо це нескладно і відволікає від своїх істинних життєвих завдань.
Основними «приємними речами» є зазвичай активність у соціальних мережах, перегляд зовнішньої вхідної інформації (газети, теленовини, фільми), перечитування е-мейлів і тертя спаму, чаювання-кавування, серфлення інтернетом, перечитування книг, прибирання вдома, – тобто щось таке, що ви робите заввиграшки.
Замінити ваші пожирачі часу на ефективну роботу вам допоможе наш курс «Google-таблиці і Google-форми: інструменти необхідні кожному на щодень».
Зауважте, інколи «приємні речі» – не такі вже й приємні – вони нас наче і дратують, як-от, скажімо, видалення спаму, але, з іншого боку, вони більш приємні, аніж дзвінки незнайомим людям із пропозицією співпраці. Втім, те, що нам приємно, не завжди можна назвати «приємними хронофагами». Наприклад, спілкування з близькими чи дітьми, або заняття спортом, якщо воно нам подобається, – це приємно, але не є «приємною річчю». Чому? Та бо перше потребує нашої присутності, концентрації, готовності домовлятися і розуміти, а друге (спорт) вимагає постійного вибору, оскільки завжди є спокуса сказати «сьогодні я на тренування не піду».
Тобто це хоч і приємно, але не так вже й просто. Все ж основним «приємним убивцею часу» є постійна потреба у вхідній інформації. Людина шукає, що б такого зробити, щоб нічого не робити. Щоб заховатися від власних ще невизначених цілей, утекти від реальності в полон новин, інформації, вдаваної заклопотаності світовими проблемами, життєвими ситуаціями друзів і знайомих. Інтернет, телевізор, преса, соціальні мережі, мобільні додатки – все це створює чудові умови для втечі від власного внутрішнього екзистенційного вакууму. Дає людині хибне відчуття наповненості і потрібності, яке врешті-решт завжди призводить до розчарування і розпачу над беззмістовністю життя. Бо людина все життя ніби й за щось переживала, а з’ясувалось, що ці емоції були не її; все життя мала друзів – виявилось, що це не «брати по духу», а ситуативні заповнювачі життя; наче щось і робила – але не своє, улюблене і рідне.
Неймовірно велика кількість людей не може лишатись наодинці, без вхідної інформації. Такі люди потребують, як повітря, аби хтось їх зачепив, щось сказав, звернув увагу, щось нове розповів тощо – це все є ознакою того, що людина не звикла генерувати інформацію усередині себе, а лише користується тим, що хтось готує ззовні. Уявіть собі, що на вашому подвір’ї (у квартирі) немає криниці (води), і
вам потрібно ходити по воду до сусіда. Тож рано чи пізно ви стаєте залежні від нього. Ясна річ, все-таки доцільніше було б викопати власну криницю (провести воду, полагодити кран), але позбутися залежності користуватися чимось чужим і вже готовим направду важко. Інформаційна залежність нічим не відрізняється від алкогольної чи тютюнової, просто дві останні є соціально неприйнятні, а першу цілком і повністю підтримує і толерує суспільство.
Навчіться справлятись із собою на нашому курсі «Емоції і відчуття, які заважають нам насолоджуватись життям і досягати більшого».
Тож якщо хочете бути успішними – навчіться позбуватися, обмежувати для себе вхідну інформацію з телевізорів, радіо, газет, інтернету з його соціальними мережами і новинами, ба часто навіть мобільних телефонів, а для декого – і книг. Ніколи не очікуйте новин – генеруйте новини самі. Без вас у вашому житті не відбудеться нічого важливого!
Перегляньте відео, як стати тим, ким ви хочете бути:
Вхідна зовнішня інформація – це лише відволікання від важливої внутрішньої, від вміння чути себе і домовлятись з собою. От, наприклад, багато хто скаже, що дивиться телевізор, щоб знати, що відбувається у світі. Але навіщо тобі знати, що зараз у світі, якщо ти не знаєш, що відбувається просто зараз у твоєму домі, з близькою людиною у сусідній кімнаті!?
Телевізор, як приклад «приємного хронофагу», напряму формує наші емоції, виконує таку саму роль, як цукор для діабетиків чи наркотик для наркозалежних. Організм відучується сам генерувати свої емоції і стає повністю залежним від того, що згенероване на екрані. Насправді, телевізор, який у минулому столітті був джерелом прогресу світлого, став стовпом режиму темряви. Так часто буває. Все змінюється. Тож ще сьогодні віддайте свій великий плазмовий телевізор сусіду – так ви вб’єте двох зайців – по-перше, покращите з ним взаємини, а по-друге, вивільните собі кілька десятків годин у місяць.
І річ не в тому, що сам по собі телевізор «поганий», а в тому, що будь-яка неприродна (те, чого не було у первісній общині), але приємна річ викликає звикання, і ті, хто кажуть, що дивляться по ньому тільки «NatGeo» або «Discovery», трохи лукавлять, бо важко втриматися від спокуси поперемикати канали і бодай краєм ока поглянути, «а що ще відбувається в світі».
«Приємні речі» викликають потрібні емоції, та роблять це у штучний спосіб, позбавляючи людину радості справжнього життя. Задумайтесь: є люди, які дивляться серіали про багатих, емоційні мелодраматичні фільми або читають пригодницькі книги, а є люди, які самі живуть, наче у тому серіалі, фільмі чи книзі – повноцінно і в радості, проживаючи кожен свій день. Відкиньте зі свого життя всі новини! Суспільство сприяє активним і тим, хто володіє інформацією, але рухають його проактивні: ті, кому не потрібна інформація ззовні, бо вони вміють генерувати її зі середини.
Уривок з книги Романа Кушніра «Дій».
Читайте детальніше у нашому блозі «Про активність та проактивність» та вирішуйте, до кого належите ви?
