Чи не помічали ви, бува, що якщо довго ігнорувати і не реагувати на якусь подію, то вона потім створить велику незручність у нашому житті? Наприклад: якось ви випадково з’їли цукерок і відчули, що щось не так із останнім зубом, але дуже швидко забуваєте про це; потім через деякий час випили холодної води і відчули невеликий біль у тому ж зубі – після цього, можливо, навіть вирішили піти до стоматолога, але під тиском рутинних справ не запланували цього. Далі після гостини, де, жуючи тверде тістечко, сильно натиснули на зуб, півдня відчуваєте, як він «ниє», але поки можна терпіти, то ви і не переймаєтеся цим особливо. Згодом труднощі з зубом з’являтимуться все частіше і будуть дедалі інтенсивніші, аж доки в один «прекрасний» день, коли поспішатимете на вкрай важливу зустріч, у вас «несподівано» настільки розболиться зуб, що зустріч доведеться відмінити, а оскільки ви не домовлялися зі своїм стоматологом заздалегідь, то доведеться ще й покорчитись у приймальні якусь годинку. Знаєте про такі випадки у своєму житті чи житті оточення? Переконаний, що так.
Чи не помічали ви, бува, що якщо довго ігнорувати і не реагувати на якусь подію, то вона потім створить велику незручність у нашому житті? Наприклад: якось ви випадково з’їли цукерок і відчули, що щось не так із останнім зубом, але дуже швидко забуваєте про це; потім через деякий час випили холодної води і відчули невеликий біль у тому ж зубі – після цього, можливо, навіть вирішили піти до стоматолога, але під тиском рутинних справ не запланували цього. Далі після гостини, де, жуючи тверде тістечко, сильно натиснули на зуб, півдня відчуваєте, як він «ниє», але поки можна терпіти, то ви і не переймаєтеся цим особливо. Згодом труднощі з зубом з’являтимуться все частіше і будуть дедалі інтенсивніші, аж доки в один «прекрасний» день, коли поспішатимете на вкрай важливу зустріч, у вас «несподівано» настільки розболиться зуб, що зустріч доведеться відмінити, а оскільки ви не домовлялися зі своїм стоматологом заздалегідь, то доведеться ще й покорчитись у приймальні якусь годинку. Знаєте про такі випадки у своєму житті чи житті оточення? Переконаний, що так.Рівні Листів
Крани «раптово» не ламаються; проблеми «на рівному місці» не з’являються; люди «ні з того, ні з сього» не розходяться; диму без вогню не буває, і для бурі якийсь метелик таки має змахнути своїми тендітними крильцями. Щоб довести протилежне, доведеться спростувати другий закон термодинаміки або хоча б на якомусь теоретичному рівні довести, що наслідок можливий без причини. Вся справа лише у нашій чутливості й здатності помічати листи нижчих рівнів – оті перші невеликі незручності, викликані цілком випадковими обставинами. Перша незручність взуття; перший пчих; перше нахмурення на обличчі коханої людини; перше спізнення працівника; перша негативна оцінка дитини; перший клієнт, який відмовився співпрацювати; перший подув холодного вітру у вересні; перша зустріч, на яку не прийшли замовники чи друзі, тощо.
Тут, звісно, існує протиріччя: якщо ми реагуватимемо надто чутливо на все, що відбувається навколо, то дуже швидко просто перестанемо жити і насолоджуватися життям, якщо ж не реагуватимемо, то регулярно підходитимемо до провалля з халепами. Тому рекомендація доволі проста: ставайте чутливіші, аніж ви є зараз, але не надто. Наприклад, у випадку, який я описав на початку, було всього лиш 5 листів – негативних відчуттів, які з’являлися по наростаючій інтенсивності й щораз регулярніше. То, можливо, таки не варто було реагувати на перший і навіть на другий, але на третій все-таки доцільно.
Загалом можу стверджувати: щодо важливих життєвих ситуацій листів зазвичай надходить від 20 до 50. Причому що важливіша ситуація, то більше листів. Проблема лише у тому, що за буденно-рутинними питаннями ми рідко коли реагуємо на листи перших рівнів, а зазвичай починаємо щось робити, коли вже наступає друга половина листів, і «листоноша», який їх приносить, зовсім не ґречний, і час, у якому він їх нам вручає, виглядає вкрай недоречний.
З одного боку, Листи Всесвіту − це щось метафізичне і мало не езотеричне, однак насправді вони мають цілком пояснене підґрунтя – ми підсвідомо притягуємо інформацію з тих тем, які нас бентежать. А теми, що нас бентежать, зазвичай і є такими, в яких ми підсвідомо розуміємо, що робимо щось не так. Погодьтеся: ми зазвичай знаємо, «як правильно», але часто робимо, «як виходить». Скажімо, всі чи майже всі знають, що вранці треба робити руханку, але який процент людей направду нею займається? Ми знаємо: не варто переїдати під час застіль, але подивіться на бенкетах, хто дотримується того, що «знає»? Так само і у ситуації конфлікту з близькою людиною, наприклад, ми знаємо: варто «пробачити й обняти», але погодьтеся, мізерна кількість людей дотримується того, що самі ж знають, як «правильно». Чи дитині треба терпляче пояснити, як належить робити, а не дорікати, що вона якась не така, але знову ж зробити «правильно» вимагає зусиль, а «неправильно» виходить просто…
Відповідно, якщо людина певний час перестає робити «як правильно» (для особливо пропрацьованих людей достатньо навіть однієї помилки, для «зашлакованої» − іноді і десяток), Всесвіт починає надсилати їй листи. Насправді людина у цій системі є сама для себе Всесвітом, бо фактично і листи надсилає собі сама. Хоч, звісно, виглядає, наче оті всі «капості» й «халепи» робить для нас хтось інший, щось інше, чи взагалі все відбувається випадково без причин.
Тобто, коли людина буде на правильному шляху (тобто сама відчуватиме, що є на правильному шляху), − отримуватиме радість і задоволення, житиме у відчуттях благодаті, виважено, зі щоденним відчуттям внутрішнього спокою й опіки «зверху», матиме всі ресурси, які насправді їй будуть потрібні, й нічого зайвого. А якщо йтиме не тим шляхом? Отримуватиме дрібні труднощі: спершу їх буде мало, потім дедалі більше, і вони ускладнюватимуться.
Прикрі люди, відсутній транспорт саме тоді, коли він потрібен, розчарування і негативні емоції, люди з негативним мисленням, проблеми з клієнтами, висипки на обличчі й хвороби близьких, кризи у сімейних взаєминах і непорозуміння із дітьми, а все починатиметься з банального наступання на ногу чи нахмуреного погляду. Це і варто назвати листами різного рівня. Якщо людина вміє правильно читати «листи», зможе все виправляти достатньо швидко, якщо ж ні, − ставатиме дедалі гірше: листи пришвидшуватимуться і виглядатимуть дедалі більш категоричні.
Наведу ще один приклад: коли ми з’їжджаємо з доброї дороги у хибному напрямку, спершу колеса «відчують» гіршу дорогу з ямами, далі каміння на обочині, потім ґрунтовку, а якщо авто не зупиниться, то в’їде у фосу. Інколи після такого людина ще може отримати (дати сама собі) шанс усе виправити, а інколи вже ні…
Звісна річ, дуже часто ми якийсь лист почитаємо і дещо виправимо, і так вертаємося до попереднього рівня, потім можемо «прочитати» ще один лист, а далі знову не прочитати п’ять наступних. Тобто це постійна динамічна система, в якій ми робимо крок вперед і два назад або, навпаки, два кроки назад і три вперед – кожен у своїй послідовності й на своїй швидкості.
Під час «отримання» листів виникає ще одне доречне запитання: а як відрізнити Лист (закономірність) і Шум (випадковість)? Бо так само, як і листи на е-мейл, деколи вони справді приходять особисто нам, а деколи отримуємо просто спам.
Отже, з одного боку, можна розглядати, що навіть спам − це не спам, оскільки ми звернули увагу на той чи інший заголовок чи «випадково» відкрили саме той чи інший спам-лист із великого переліку, то можемо знаходити у нашій дії ознаку листа найнижчого рівня. З іншого боку, ймовірно, не варто заглиблюватись аж у такі деталі, особливо, якщо у цей же час ми пачками отримуємо листи вищих рівнів із інших сфер. Наприклад, ймовірно, не варто реагувати на спам-розсилку із запрошенням на роботу, якщо в цій сфері у нас усе гаразд (лист нижчого рівня), якщо при цьому ми вже вкотре не можемо заснути через біль у шлунку, який маємо від переїдання перед сном (лист вищого рівня).
Шум зазвичай відрізняється масовістю і відсутністю деталей. Наприклад, коли ви йдете по вулиці й бачите жебрака, це, ймовірно, особисто для вас буде Шум, але якщо поруч із вами на зупинці дві тітоньки говоритимуть про те, як складно виплачувати кредити за такими високими ставками, і у вас є якісь фінансові питання щодо доцільності залучення кредиту, вартує таки звернути увагу на їхню розмову, адже цілком ймовірно, через деякий час, прийнявши хибне рішення, вам доведеться говорити те саме, що і їм.
Листоноші: хто вони?
Є ще одне важливе питання, через яке ми доволі часто не читаємо «вручених» листів, – ми не сприймаємо листонош, що нам їх вручають! Тож як розпізнати листоношу і хто ним може бути? Вся складність полягає у тому, що листоношею може виявитися будь-хто: бабуся на лавочці, яка «миє кості» сусідам; кіт, який надто гучно нявкає; комп’ютер, який регулярно зависає на конкретній програмі; випадковий телефонний дзвінок, який лунає, коли ми саме намірилися з’їсти зайве тістечко; листочок на дереві, який саме відривається від гілки; кохана людина, яка вкотре просить, щоб ми прийшли швидше; співробітник на роботі, який жаліється на тещу; перехожий, який каже по телефону, що не встигне сьогодні доробити проект, бо погано себе почуває; одним словом, люди й інші істоти, предмети і процеси, які виділяються із загального фону, – все разом і кожен зокрема може бути саме тим листоношею, який намагається вручити лист саме нам і якого ми іноді так вперто ігноруємо.
Найімовірніше, листи нижчого рівня нам вручатиме добрий і милий «листоноша», який приємним тоном шовковистого голосу лагідно «пояснить», що у цю сторону йти не варто, бо там нічого доброго не чекає. Саме такий голос легко проігнорувати або й узагалі не звернути на нього уваги. Натомість листи вищого рівня вручатиме вже якийсь керівник поштової служби – злий і хамовитий дядько, зовсім не приємний тип, який уже не просить, а застерігає, не пояснює, чому так важливо скористатися його порадами, а вимагає безумовного послуху і погрожує значним покаранням за небажання приймати вже не лист, а цілу «бандероль». Дуже часто людина, яку ми вкрай не сприймаємо, і є листоношею, якого необхідно послухати. І знову ж таки є перевага у сприйманні листів нижчого рівня – вони зазвичай приємніші та їх «легше» читати, крім того, листоноші на цьому рівні не настільки ультимативні.
Як не пропустити листоношу у щоденній метушні? Це дуже важливе питання, якщо ми не хочемо, постійно уникаючи листів нижчих рівнів, переходити одразу до вищих. Насправді типів листонош є чимало. Інколи це може бути знайома людина, яка ні з того ні з сього заговорила на болючу для нас тему, інколи випадковий перехожий, який спитав, чи туди йде, можуть бути люди, які про щось спілкуються між собою на зупинці трамваю, а іноді навіть листок, який падає з дерева у той час, коли ми думаємо про щось важливе для себе, кіт, який нявкає і хоче їсти, водій, який пропустив нас на пішохідному переході або, навпаки, «проскакує» на червоне світло, дрібні побутові труднощі у вигляді дверцят, які постійно скриплять. Одним словом, усе, що трактується як сигнал, певна наперед визначена нами тема, можна вважати Листом Всесвіту, а всякого, всяку чи всяке, що його вручає, – листоношею. Єдине: не варто аж занадто реагувати на все, що відбувається зовні, адже це може бути звичайний шум, про який я писав раніше.
Всі ми листоноші одні для одних. Самі пишемо собі листи і віддаємо їх іншим, щоб ті вручили їх нам назад через деякий час. Направду процес такого листування виглядає, наче людина сама собі щоденно пише листи пачками, потім акуратно наклеює на них різні марки і присилає собі різними поштовими сервісами у те місце, в якому має бути. При цьому ще іноді, розпаковуючи листа, сама обурюється: хто це таку дурницю чи прикрість написав. Іноді ми обмінюємося листами різних рівнів у одній ситуації. Наприклад, їде якийсь водій по вулиці у темну пору доби – чудово себе почуває і добре контролює ситуацію, бачачи, що на пішохідний перехід, різко і не дивлячись по сторонах, ступає задуманий перехожий. Водій різко гальмує. В очах перехожого переляк – він щойно ризикував отримати травму. Водій спокійний, бо бачив, що відбувається. Для перехожого це лист якогось там двадцятого рівня – будь уважніший, не думай стільки про те, що думаєш, розслабся, відпочинь. Для водія лист перших рівнів – пильнуй, всяке може бути.
Кодекс листоноші
У цій діяльності, як і у будь-якій іншій, слід пам’ятати про певний професійний кодекс – так, бути листоношею геть не легке завдання! Отже, які основні правила для всіх, хто взяв на себе відповідальність свідомо вручати листи (стосується, наприклад, тренерів, а також кожного з нас, хто взяв на себе цю роль у звичному побутовому спілкуванні:
- Листоноша не має права не доставити лист адресату. Не сказати чогось або замовчати якусь інформацію, бо видається, що це буде негарно чи неввічливо. Якщо лист є, ви маєте його вручити;
- Листоноша не має права дописувати щось від себе, наприклад, щоб прикрасити правду або видаватися толерантнішим/ою. Лист є лист – що було написане, те і має дійти;
- Листоноша не може собі дозволити вручати вибірково тільки добрі (чи злі) листи. Інакше його тека рано чи пізно переповниться і тягнутиме донизу. Так можна нашкодити не лише іншій людині, яка недоотримає повідомлення, але і самому/ій собі;
- Листоноша не повинен приносити листи із запізненням. Якщо комусь видається, що для людини ще якась інформація завчасна, це приймання рішення за іншого; якщо лист є, треба вручати; окрім того, свідоме затримування листів, як і у попередньому випадку, робить теку дедалі важчою;
- Листоноша не має права підглядати і читати чужий лист. Наприклад, хвалитися – ця людина стала такою завдяки мені, бо я вручив колись їй цей лист, – означає надто втручатися в особисте життя і присвоювати собі відповідальність за лист, який ви лише вручили, але точно не писали;
- Листоноші не варто думати надто погано чи надто добре про адресата на основі листів, які він отримує. Слід просто щодня належним чином виконувати свою роботу. Також варто пам’ятати: думки повертаються і дзеркалять: те, що ви подумали про когось, хтось дуже швидко/вже подумає про вас;
- Якщо листа немає, то не вручайте абищо. Так, декому на один лист слід чекати роками, а деколи листи йдуть, як із рогу достатку. Добрий листоноша не вручатиме чужі листи, бо «треба всім щось вручити», а лише те, що треба, тому, кому треба.
Бути листоношею − це дуже почесна місія, і всі ми є листоношами одні для одних. Тож, якщо ви маєте вручити комусь якийсь лист, – вручайте. Затримані листи роблять сумку листоноші важкою. Так само слід і приймати листи, адресовані вам від інших листонош. Запам’ятайте: нема поганих листів, є наші листи. Є те повідомлення, що колись давно або доволі недавно ми самі написали собі й тепер маємо його прочитати та якось зреагувати.
З гідністю читаймо власні листи і вправляймося у мистецтві листонош!
Автор: Роман Кушнір (журнал “Експеримент”, №20)
