Коли нас запитують що-небудь то, перша підсвідома реакція полягає в тому, щоб моментально дати відповідь. Для когось це «домашні заготовки» (відповідай, коли я з тобою говорю) або «шкільні напрацювання» (відповідай, коли вчителька питатиме).
Факт залишається фактом: автоматично хочеться відповісти на запитання іншої людини. Відповідно, той хто може перейти через таку спокусу, одразу отримує віжки управління ситуацією і тепер будучи «сам на коні» може бомбардувати запитаннями інших.
Як би на перший погляд не здавалося, а будь-яка відповідь, яку ви даєте на будь-яке запитання – це прийняття на себе значної частини відповідальності.
Особливості відповідей на будь-які запитання
Коли ви відповідаєте на запитання, причому, будь-як –ствердно чи заперечно, ви одночасно:
1. Погоджуєтесь з тим, що людина мала право вам його поставити.
Тобто, якщо ваш колега по роботі запитує: «Що там в тебе вдома чувати?» або людина неохайного вигляду питає, чи є закурити, або наприклад, хтось з родичів розпитує про особисті риси коханої людини – то чи даєте ви їй/йому таке право?
2. Погоджуєтесь з формою запитання.
- «То що ти вже валиш на хату?» (зневажливе питання від шефа);
- «А чого ти мені того не сказав?» (обурливе питання від знайомого);
- «Що ти собі думаєш?» (риторичне питання від батьків).
– Чи справді те, як вам подали запитання, гідне того, щоб на нього відповідали?
– Бо якщо вам простягають плащ, як брудну ганчірку, то чи варто його
брати?
3. Погоджуєтесь, що вам можна його поставити саме тут і зараз.
Інколи ми буваємо у місці, в якому деякі запитання, будучи загалом прийнятними і добрими, втрачають свою доречність. Наприклад, ви стоїте з бізнес-партнерами, задумливо щось очікуючи, і тут до вас підходить знайомий, якого не бачили сотню літ зі словами:
- «Ну, як ти, старий? Чого така кисла міна?»
Може це були б і доречні слова, але не тут і не зараз. Подібна недоречність може бути
зумовлена присутністю інших людей, які поруч і чують розмову, відсутністю часу, або навіть місцем, де не прийнято вести розмову в такому тоні (наприклад, церква чи цвинтар).
Читайте ще “10 думок, що допоможуть впевнено йти вперед”.
4. Погоджуєтесь із суттю запитання.
Можливо, варто було почати з цього пункту, хоча, як на мене, таки не він найголовніший. Бо не можна ганити людину, яка зробила щось погане, не маючи насправді злого умислу і капосного наміру. Однак, якщо вас з якихось причин не влаштовує те, що вас питають, то пам’ятайте: ви не зобов’язані відповідати.
5. Берете на себе відповідальність за те, як зрозуміють ваші слова.
Так, як би дивно це не звучало, ви несете відповідальність за зрозумілість усіх слів, які мимоволі чи обдумано вилетіли з вашого рота. Наприклад, діалог:
- Ти мене любиш? – Ну, ти найкраще, що в мене є…
Не дивуйтесь, якщо людина через тиждень примірятиме весільне вбрання, поки Ви без «задніх думок» плануватимете власне самотнє майбутнє.
6. Розумієте, що все сказане вами може бути використано проти вас.
Про це у фільмах завжди попереджають американські поліціянти… Кожна наша гостра і не дуже відповідь може бути обернена вістрям на нас зі словами:
- А пам’ятаєш, ти ж казав/казала? Я ж так на тебе розраховував!
Це не означає, що від сьогоднішнього дня взагалі не потрібно відповідати на запитання, а лише те, що це потрібно робити зважено і відповідально, а не спонтанно і бездумно.
А як же тоді відповідати, якщо ствердна чи заперечна відповідь вимагає від нас стільки продуманих питань, а мовчанка буде розцінена як знак покори і підлаштування?
Ви можете сказати про те, що саме вас не влаштовує у постановці питання, розповісти про свої емоції, а також відповісти запитанням на запитання. Причому врахуйте, що останню вправу ви робите не для того, щоб не дати відповідь чи погратися з людиною, а щоб краще зрозуміти співрозмовника і не помилитися з відповіддю. Уточнюйте доти, доки вважатимете за необхідне, але не більше. Таким чином ви зможете навчити інших відповідально підбирати слова у спілкуванні з вами, безперечно, пам’ятаючи, що вони теж мають можливість не прийняти запитання, якщо їх щось у ньому не влаштує.
Уточнення дозволить легше знайти порозуміння. Врахуйте однак, що на початках ваші співрозмовники частіше обурюватимуться і сердитимуться на вас, та згодом ви відчуєте всі переваги такого відповідального підходу до запитань. Вам ставитимуть набагато менше емоційних демонстративних запитань, а крім того ви
зможете допомогти оточуючим краще формулювати свої думки і у спілкуванні з іншими.
У запитаннях, як і у будь-якій іншій частині спілкування, важливо не брати того, що вам не потрібно. Бо для чого на гостині погоджуватись на салат олів`є, якщо ви не їсте майонезу, або чи доцільно їсти фаршировану рибу, якщо вам недбало кидають її на стіл?
Рекомендуємо ще прочитати попередню статтю блогу “Які бувають питання?”.
Складові запитання
1. Якщо повторення – це матір будь-якого навчання, то щодо відповідей на запитання діють ті самі правила, що у звичному спілкуванні. Можливо, про це не варто нагадувати, якщо спілкування гладке, однак у «кутастих» умовах (неоднозначна тема, провокативна ситуація, складний співбесідник) пам’ятати про те, що все говориться спокійно, без гніву і упередження, буде цілком не зайве. А відпрацьовується це на рівні звичок, саме тоді, коли все добре і є час подумати.
2. Дуже часто, спілкуючись мовою проблеми, людина хоче щоб, ви самі взяли на себе відповідальність і прийняли за неї рішення:
- Ой, щось мені так не хочеться сьогодні нічого робити… (Давай сходимо у кіно?)
- Як ти думаєш, мені варто купити цю сумочку? (Купиш мені цю сумочку?)
- В нас є що їсти? (Ти коли будеш робити мені їсти?)
- Якби ж встигнути зробити поставку до п’ятниці… (Ти вже все з документів підготував?)
Відповідь на запитання з «подвійним дном» небезпечна тим, що те друге дно так ніколи можна і не знайти:
- Дівчина: Коли ти востаннє був на концерті?
- Хлопець: (внутрішній діалог) Що вона має на увазі? – задумується, намагаючись вгадати правильну відповідь. – (вголос) А ти, напевне, хочеш кудись піти?
- Д: Та ні, я так питаю, – протягує кожне слово і важко зітхає.
- Х: (внутрішній діалог) Не вгадав, то що ж вона має на увазі? – (вголос) А може таки підемо? От скоро приїжджає група Н-84.
- Д: Та не хочу я нікуди йти.
- Х: (внутрішній діалог) Що ж вона має на увазі? – (вголос) пропозиція
- Д: заперечення
- Х: пропозиція
- Д: заперечення
І так може тривати до безкінечності, а точніше до видимого конфлікту, бо у якийсь момент крапля таки переповнить чашу.
- Чи не простіше було поставити максимально пряме запитання, наприклад: «Ти саме це хочеш знати чи щось інше?»
- Або просто озвучувати свої думки: «Що ти маєш на увазі?» Замість того щоб, наче дресирований песик, кидатися за кожною палкою, яку кидає господар, аби швидше її принести, для того щоб швидше погнатись за нею знову…
Мазохізм якийсь, але багато кому подобається так спілкуватись. Не дозволяйте, щоб із вами гралися – мовляв, здогадайся, що я від тебе хочу. Привчіть своїх оточуючих питати саме те, що їм потрібно (нагадаю, що нас самих у спілкуванні з іншими це теж стосується). Не здогадуйтесь! – Перепитайте!
3.Інколи нас бомбардують кількома запитаннями одночасно:
- «Ти вчора де був? І як взагалі день пройшов? Їсти будеш? Що там, до речі, з Іваном?»
У такому випадку не відповідайте на все одразу: краще ґрунтовно відповісти на одне запитання, аніж швидко і безглуздо на всі. Краще перепитати: на яке питання мені відповісти? Якщо відповідь звучить: «на всі», то запитайте: «з якого почати?» … далі … – «з першого» – «повтори, будь-ласка, яке було перше». Таким чином, ви готуєте оточуючих і себе до того, щоб запитання було складовою глибокого відповідального спілкування, а не просто можливістю «поговорити ні про що». Якщо вам дають все гамузом, то маєте повне право неквапно розставити все по своїх місцях.
Рекомендуємо книгу “Так! 60 секретів із науки переконувати”. Що змушує людей казати «так» на наші прохання? Ця книга містить десятки порад, найцитованішого фахівця з питань впливу, професора Роберта Чалдині, які вам неодмінно пригодяться. Прочитавши цю книгу, ви побачите, як незначні зміни в підході до спілкування матимуть значний вплив на ваш успіх.
4.Привчіться не відповідати на запитання одразу.
Зазвичай людина хоче щоб її запитанням «посмакували», перейнялися. Прийміть це як правило гарного тону. Річ у тім, що задумуючись над запитанням, ми показуємо його важливість.
Пам’ятайте, що швидка відповідь знецінює запитання співрозмовника, а окрім того виробляє звичку одразу реагувати на подразники. Натомість, звичка брати time-out дозволяє нам робити відповіді більш впевненими і зваженими, що особливо важливо для каверзних і образливих запитань, а окрім того дає час (хай навіть секунди) подумати над тим, чи погоджуєтесь ви з формою, змістом, місцем, суттю поставленого запитання. Однак пам’ятайте, що занадто довга пауза перед відповіддю спровокує слухача на конфлікт.
Запрошуємо на наш онлайн-курс “Ораторське мистецтво”. Прокачайте свої навики публічного виступу!
5. Розвивайту максимальну чесність і відкритість у спілкуванні.
Коли ви не знаєте, що відповісти – так і скажіть:
- «я не знаю, що тобі відповісти» і поясніть, чому;
- якщо не знаємо, як відповісти – так і кажемо «я не знаю, як тобі відповісти»;
- коли не можемо тут відповісти – «я не можу тобі тут відповісти» і т.д.
Якщо після цих своїх слів пояснити причини без провокацій:
- не маю достатньо часу, щоб пояснити, але давай домовимось на вівторок…;
- це болюча для мене тема, яку я не хочу піднімати;
- я думаю, ми ще не так добре знаємо одне одного, щоб відповідати на такі запитання;
- тут надто багато людей, і мені незручно говорити.
Будьте чесні в тому, що ви думаєте – озвучуйте це іншим, і переконаєтесь, наскільки менш втомливим і більш глибоким може бути процес між людського спілкування.
Ми є у Телеграм-каналі, Instagram, YouTube-каналі, TikTok. Долучайтесь! В нас багато цікавинок для вас!
Роман Кушнір (уривок із книги «Мистецтво відповідального спілкування»)
Як бонус до нашої статті пропонуємо переглянути відео:
