Хоч спілкування – це цілком практичне поняття, проте описати деякі особливості слухання, такі собі заповіді, для того щоб відпрактиковувати їх у щоденному спілкуванні, таки можна. Ці прийоми як ніщо інше дозволяють почати вести за собою людей, бути самолідером.
Хоч спілкування – це цілком практичне поняття, проте описати деякі особливості слухання, такі собі заповіді, для того щоб відпрактиковувати їх у щоденному спілкуванні, таки можна. Ці прийоми як ніщо інше дозволяють почати вести за собою людей, бути самолідером.Отже, для слухання необхідно:
– замовкнути!
Якщо це звучить надто грубо, то можете прочитати замість цього «перестати говорити». Ми як радіоприймач, який працює лише на прийом або на передачу даних: якщо хотіти працювати одночасно, то система дає збій і не вдається зовсім нічого. Наче в рота води набрати – це має бути про вас, коли ви хочете зрозуміти іншу людину. Мовчати просто, коли нема що сказати. А коли хтось спровокував? Хтось зачепив за живе, зайшов у розмові на тему, яка вам добре відома, чи переконує в чомусь – от саме тоді нам і потрібне вміння вчасно замовкнути. І відтреновувати його можна у щоденному спілкуванні: як тільки бачите, що хтось вас перебиває, – одразу замовкайте, як тільки хтось поставив питання, але не слухає відповіді, а говорить своє – одразу замовкайте, навіть хтось лише відкрив рот, щоб захопити повітря і щось сказати – замовкайте. Налаштовуйтеся «на хвилю» співрозмовника. І продовжуйте говорити лише тоді, коли вас знову почали слухати.
– мовчати!
Під мовчанням розуміється не лише закритий рот, але й мінімізація невербальних сигналів, бо, наприклад, надмірне хитання головою (різкий жест або кивок) – це вже не мовчанка, а спілкування на іншому рівні. Пам’ятаючи про те, що ми не слухаємо, коли говоримо, повинні зрозуміти, що в такі моменти ми не даємо співрозмовнику висловити свою думку.
До речі, пам’ятайте: що більші паузи ви робите перед тим як щось відповісти (навіть на добре відому тему), то більшої ваги набувають ваші слова в очах співрозмовника. Хоча, звичайно, важливо не «передати куті меду», бо інакше та значимість може просто розчавити співрозмовника, і щоб не загинути, він вибере варіант
втечі від вас. Також варто розуміти, що інколи людина просто хоче, щоб її вислухали, тому не потрібно одразу давати свої поради, навіть якщо вони дуже доцільні, – просто послухайте!!!!
– не перебивати!
Якщо вам часто хочеться щось різко відповісти чи просто висловити свою думку, то я нагадую про правило трьох секунд. Беріть тайм-аут перед кожною відповіддю, і скоро це навчить цінувати слова співрозмовників, та й свої власні. Особливо важливо тренувати це вміння, коли дуже кортить перебити і довести свою правду до вух співрозмовника, однак саме в такі моменти, коли ми стримуємо себе, наш прогрес найбільш очевидний і відчутний. Що рідше перебиватимете (в ідеалі взагалі не перебиватимете), то кращі результати розуміння інших отримаєте.
– намагатись зрозуміти емоції, які від вас хочуть отримати;
Поставте собі під час розмови запитання: які емоції зараз хоче викликати мій співрозмовник? – і дайте йому їх. Дуже часто ми реагуємо на слова, замість того, щоб зрозуміти емоції людини. Наприклад, лаючи когось, можливо, людина хотіла, щоб її пожаліли, або, розповідаючи якусь історію, насправді прагне похвали чи хоче висловити своє захоплення. Щоб вести за собою, необхідно давати ті емоції, які від вас просять. Якщо співрозмовник очікує від вас сум – то посумуйте разом; страх – покажіть, що ви злякались; відчуття вини – так і вину теж потрібно іноді показувати (але її не варто відчувати), а ще може бути зневага, обурення, розуміння і т. ін. Часто проблеми беруться з того, що люди не показують очікуваних емоцій.
Натомість завжди є можливість налаштувати до себе людину, показуючи саме ті емоції, які співрозмовнику потрібні в цей момент.
– не прикидатись, а слухати;
Іноді ми кажемо «так, так», «ага, ага», але насправді не слухаємо, можемо навіть дивитися в очі, але водночас «витати десь у хмарах» чи глибоко засісти «в собі». Тому велике прохання щиро хотіти зрозуміти. І як тільки ви помітили, що прикидаєтесь, одразу повертайтесь «в текст» свого співрозмовника. Ми інтуїтивно відчуваємо, чи нас насправді слухають, чи просто для проформи хитають головою і погоджуються, іноді люди навіть ставлять запитання на уважність, і коли вдається піймати душу якоїсь паршивої вівці на гарячому, то неодмінно сприймаємо це як зневагу своєї особистості зі всіма негативними наслідками.
– стримувати свої почуття;
Особливо це стосується тем, у яких нас можуть задіти «за живе» (політика, релігія, спорт, родина, оцінювання чи плямка на костюмі). Все це може здетонувати у найневідповідніший момент. Тому, говорячи мовою трансактного аналізу, – гальмуйте свого Батька. Для тих, хто звик відповідати на будь-що одразу, рекомендую вправу «вкуси себе за язик» (так насправді незручно щось говорити), також можна сформувати в собі звичку «спершу подумай – потім скажи». У більшості ж випадків все відбувається навпаки, що і дає можливість розгорітися конфлікту.
– не плануйте відповідь до кінця сказаного;
У німецькій мові все простіше, бо дієслово, як правило, стоїть аж у кінці речення, тож потрібно дослухати все, щоб збагнути зміст. Ми ж натомість хочемо передбачити, що скаже співрозмовник, і коли нібито «здогадалися», перестаємо приймати інформацію ззовні. А тут криється підвох: більшість у спілкуванні на завершення дає найціннішу інформацію – щось таке, що ми кажемо мало не з дверей при виході. І тому, запланувавши відповідь, ми втрачаємо можливість зрозуміти людину, відкрити її і допомогти їй.
– позбутися подразнюючих моментів;
Те, чим «грішать» співрозмовники – це неуважність до потреб іншого. Якщо бачите подразнюючі моменти, то обов’язково позбавтесь їх. Такими факторами можуть були голод (спершу запропонуйте поїсти), спрага (попити), може, розмову чує хтось дуже авторитетний або, навпаки, залежний, сум з приводу і без приводу, і особливо відсутність часу. Тому спершу подумайте, чи все, що оточує вас і вашого співрозмовника, сприяє вашому спілкуванню. Це перше і основоположне питання у спілкуванні, бо коли ви створите атмосферу довіри, людина розкриється вам сама. Постійно ставте собі запитання, чи всі умови ви створили для того, щоб людина відкрилась вам. Навіть найменша перешкода у вигляді сторонньої людини чи сонця, яке світить в очі, може знизити результативність самого спілкування.
Одного разу мені необхідно було домовитися про приїзд спеціаліста дуже вузького профілю. Оскільки він був з іншого міста, то спілкувався я з ним по телефону. Та хоча моя пропозиція, сподіваюсь, була дуже приваблива і умови перебування наче такі, що краще не придумаєш, – людина відповідала дуже мляво і незацікавлено. Я використав всі, що лише міг, технічні прийоми і маніпулятивні техніки – результату не було жодного. І тут мене наче осінило: зараз 17:00, і він, напевне, виходить з підприємства в компанії співробітників (було чути шуми зовні), тож просто не може погодитись на мою пропозицію. «Гаразд, давайте я зателефоную вам о 20:00», – сказав я тоді. Зайве писати, що о восьмій я легко погодив всі умови його приїзду.
Люди дуже часто нехтують тим, щоб створити зручні умови для своїх співрозмовників, думаючи в кращому разі про форму – слова, які потрібно сказати. Причому, щоб визначити зручність розмови для людини, потрібно розраховувати не на сказані слова («Вам зручно зараз розмовляти?» – «Так»; це не більше, аніж прояв ввічливості), а на власний аналіз обставин і стану співрозмовника. Сконцентруйтсь на тому співбесіднику, який є «тут і зараз»
Є тільки ви і він, і, як каже одна реклама, «нехай весь світ зачекає». Направду, якщо ви відволікаєтесь від співрозмовника, то якісного спілкування не вийде, бо оцей «пошук лідера», незручність, відчуття «а що подумають інші» заважають сфокусуватися. І не варто тішити себе надією, що ви можете виконувати багато справ одночасно: свідомо ми маємо ресурс лише на одну дію.
Перевірка на концентрацію – це коли третьому потрібно мало не пострибати біля вас, щоб ви звернули увагу і відірвались від свого захопленого глибокого спілкування.
– дайте виговоритися;
Іноді (часто) до нас приходять люди, в яких «накипіло», – в декого за останній день, а в декого навіть за пів життя, і якщо ви зараз не вислухаєте таку людину, то наступний раз доведеться отримувати ще більше. В будь-якому разі вислуховування – це ще один спосіб встановити дружні взаємини. На світі найбільш дефіцитний ресурс – це людська увага, і якщо ми позбавляємо її інших, то, відповідно, і втрачаємо (закриваємо) для себе людину. Людина має право говорити все, що їй болить чи тішить, – слухайте її – це ваша довічна перепустка в її світ. І навіть якщо ваш співрозмовник «розійшовся» у якійсь темі – значить, це щось дуже особисте і наболіле. Не зачиняйте двері у нього перед носом, можливо, цій людині нікому більше виговоритися, і ви для неї є цілим світом. Не від доброго життя людина багато говорить (або вкрай часто мовчить), а лише те, що її не розуміє оточення.
Цілком слушно зауважив один учасник курсів: якщо під час спілкування постійно пам’ятати про те, що необхідно робити, то втрачається навіть можливість такого глибокого слухання, лише тому, що ми не будемо повністю «тут і зараз» сфокусовані на співрозмовнику. Що ж тоді робити? Навчатись потрібно поступово, щоразу вносячи новий пункт у своє слухання, так дуже швидко можна дійти до нового рівня щоденного спілкування і при цьому не надто відволікатись на «правильність». Тобто: вчитись потрібно тоді, коли все добре, щоб не журитись, коли щось йтиме не так.
Я не знаю більшої радості в житті людини, аніж радіcть людського спілкування. Лише задумайтесь над повсякденним чудом: дві самосвідомі істоти, маючи різні погляди, досвід і бачення, можуть порозумітися стосовно майбутніх чи теперішніх питань! Цією радістю лише потрібно вміло скористатись: відкрити і налаштувати іншу людину до себе. І все вищеописане, можливо, виглядає цілком зрозумілим, однак на практиці так відбувається тільки у одному зі ста випадків, коли вдається побачити глибоке спілкування між людьми. У решті випадків очевидні постійні відволікання, нав’язування свого, неслухання, а отже, і нерозуміння. О, як би я хотів, щоб люди вміли спілкуватись, а не просто говорити!
Автор: Роман Кушнір (“Мистецтво відповідального спілкування”)
