Відповідальність за своє життя

відповідальність за життя

Є велетенське провалля між людьми, які «хочуть робити» й які «хочуть і роблять».

Перші, постійно демонструючи готовність і часто озвучуючи про свої бажання, так і залишаються бездіяльними. Такі люди залюбки розповідають про те, як вони «хочуть почати бігати вранці», «хочуть змінити роботу», «хочуть перестати їсти масне і солодке», «хочуть вивчити англійську мову», «хочуть поїхати в Париж»… Втім, їхні бажання так і залишаються порожніми деклараціями.

Щоби уникнути провалля, відвідайте наш онлайн-курс «Емоції і відчуття, які заважають нам насолоджуватись життям і досягати більшого».

На своїх заняттях я іноді проводжу просту вправу: беру одну із своїх книг – гарно про неї розповідаю, проводжу таку собі рекламну кампанію і врешті, високо піднімаючи книгу, питаю: хто хоче мати цю книгу? Зазвичай багато хто каже: «Яяяя!» Тоді я питаю знову: «Хто хоче мати цю книгу?». Знову відповідь: «Яяяяя!», – навіть більш гучно, аніж перший раз. Запитую далі: «Хто! Хоче! Мати! Цю! Книгу?!». «Яяя!», – тепер воно звучить якось не так упевнено, однак дехто з учасників вже починає неспокійно думати «щось тут не так, треба щось робити». І я так запитую доти, доки врешті хтось не підведеться і не візьме книгу, яку я тримаю у руках.

Багато хто хоче щось мати, але не кожен готовий щось для того робити. «Всі» хочуть бути мільйонерами, але геть не всі готові засукати рукави, щоб заробити свій мільйон. «Всі» хочуть бути щасливими, та геть не всі готові вже сьогодні щось для того зробити. Ця вправа з книгою демонструє глибину провалля між тими, хто справді хоче, і тими, хто лише декларує своє бажання. Або, як казав один із тих, хто врешті наважився встати (дія) і взяти книгу (дія) – вправа навчила його думати швидше.

Всі хочуть все, але отримує тільки той, кому більше треба і хто докладе найбільше зусиль.

подолати провалля

Як подолати провалля «хочу-роблю»

Щоб перескочити оте велетенське провалля між «хочу» і «роблю», потрібно тривалий час готуватися і тренуватися, вчитися у самих себе, вірити та мотивувати себе й постійно бути чесними із собою – визнавати свої вади, приймати себе такими, як є, і …. діяти! Бо якраз те, що насправді людина робить впродовж дня, і є її чесністю, а решта – то так собі, надбудова, бажання прикрасити реальність і почати щось комусь доводити – заповнюючи у такий спосіб внутрішню пустку.

Пам’ятайте: вашим здобутком є тільки те, що ви зробили без зовнішнього примусу – самі себе змотивували.

Навіть ефективність визначається тим, що ви робите у «вільний час», тим, як ви себе поводите і що встигаєте зробити у побуті – там, де ви ходите у домашніх капцях. Так, хай як дивно, але гроші заробляють під час напрацювання звичок у побуті, коли людина не має зовнішнього примусу і соціальних відповідальностей перед іншими, а на роботі вони лише виплачуються через руки керівника, бухгалтера чи банкомат.

Щиро дивує, коли люди хочуть мати досягнення, працюючи тільки в робочий час. Намагаючись поділити час на роботу і на відпочинок, на будні і на вихідні, тобто ставлячись до нього, наче до ковбаси, яку можна нарізати плястерками, людина відмовляє собі у постійному насолоджуванні своїм часом і у постійному розвитку.

Час, натомість, швидше схожий на річку, у яку двічі не ввійдеш, яка є швидкоплинною, і з якої можна хіба що зачерпувати воду різними посудинами – втім, це все одно буде вода з однієї і тієї самої річки.

Зауважте, я не закликаю брати роботу на вихідні і працювати ночами, а лише не розділяти того, що є неподільним за суттю. Ми у своєму часі дуже схожі на пристрій, який, пропускаючи через себе нитку теперішнього, перетворює майбутнє на минуле. Тобто ми насправді можемо працювати тільки з тим, що є «тут і зараз», а воно цілісне і монолітне. Тож намагання розділити час на умовні понеділки і п’ятниці, роботу і дім, ранки і вечори, будні і свята – це не що інше, як бажання підкорити те, чого ми за визначенням підкорити не можемо, бо воно нам не належить, і що потрібно просто прийняти і використати його у такому вигляді, у якому воно нам дається – як одна мить між минулим і майбутнім.

Перегляньте відео про відповідальність людини і її значення у житті:

Відповідальність за свій час

Брати відповідальність за весь свій час – це направду важко. Багато для кого – це неабиякий тягар. Людина «ділиться» такою проблемою зі своїм роботодавцем, наче благаючи: «Займи мене якось! Бо я не знаю, що мені з усіма тими 24 годинами робити!».

Кожен, хто в минулому був найманим працівником, а згодом став працювати сам на себе, знає, як важко організовувати самому собі свій час, коли за тебе ніхто не думає. Та врешті, відчувши волю (бо як інакше назвати володіння всім своїм часом), до інших умов вже повертатись не готовий.

Зауважте, я не відмовляю нікого від того, щоби працювати під чиїмсь керівництвом, там, де хтось ставитиме вам завдання, однак дайте собі чесну відповідь: ви прагнете себе зайняти, тому що у вас все чудово і ви просто хочете допомагати іншим, чи тому, що для вас нестерпною є сама лише думка, що інакше потрібно буде щодня самому собі шукати діяльність на всі 24 години?

Багато натхнення для самовдосконалення Ви знайдете на наших каналах You Tube та Telegram.

Відповідальність за своє життя

Більшість людей не роблять того, що люблять, бо бояться взяти на себе відповідальність за своє життя. Це ж якщо ти робитимеш все, що хочеш, то більше не можна буде перекласти провину на когось: «Це все він!», «Це обставини не дозволяють мені…», «Це у мене такий керівник, що…».

Досі не знаю, чому люди так бояться брати на себе відповідальність за своє життя. Скоріш за все, це не що інше, як вихований спосіб мислення, однак якщо це набута риса, то доброю новиною буде те, що її можна змінити.

Вас також можуть зацікавити статті «Які уроки дає нам Всесвіт» та «Як покращити своє життя».

Люди страшенно бояться свого вільного часу і зовсім не знають, що з ним будуть робити, тому і зазвичай його не мають. До речі, те саме стосується і грошей: людина не має грошей тільки тому, що не знає, що з ними робити. Зауважте: не знає, бо внутрішньо не дозволяє собі отримувати більше, а не тому що не знає як поговорити про це і помріяти «що б я робив, якщо часу було б більше». Тому дуже часто опираються навіть думці про те, що вони самі можуть вплинути на своє життя.

Переконуюсь у цьому постійно, проводячи найрізноманітніші тренінги: люди неймовірно обожнюють власне небажання ставити цілі, досягати, ба навіть планувати час, мотивуючи все тим, що це не має сенсу, бо керівник все одно внесе свої корективи, клієнти можуть подзвонити будь-коли (і тому нема часу займатись стратегією), обставини непередбачувані, а кон’юнктура ринку взагалі не дає можливості думати про щось наперед, ну і звісно, згадують вислів «якщо хочеш розсмішити Бога, то розкажи йому про свої плани»…

Хто хоче зробити, завжди знайде можливість, а хто не хоче – виправдання.

Однак річ і в дещо іншому – багато хто думає, що відповідальність – це надміру важка ноша. Натомість єдиним тягарем є повинність – вимушеність діяти всупереч власним бажанням. Людина, що взяла на себе відповідальність за все, що стається у її житті і ще на вищих рівнях – наприклад, за свою сім’ю, виробничий колектив чи країну – то одразу ж отримує від Всесвіту всі необхідні ресурси – матеріальні, емоційні, людські чи часові (детальніше про це пишу у книзі «Багатство як спосіб мислення»). Якщо ж людина рухається у житті з труднощами і проблемами, то це означає тільки одне – вона насправді погрузла у стані повинності і провини.

Та основним висновком є такий: людина отримує у своє життя все, за що вона готова сама непохитно відповідати. Вам належать тільки здобутки за те, що ви просто самі захотіли, взяли і зробили, хоч ніхто не казав цього робити, не підганяв і не мотивував. Вчіться приймати рішення і брати за них особисту відповідальність.

Уривок з книги Романа Кушніра «Дій».