Які уроки дає нам Всесвіт

школа всесвіт

Хто пасивно чекає, врешті-решт отримає очікуване,
але тільки те, що залишилось після тих, хто енергійно діяв.

Авраам Лінкольн

Школа «Всесвіт»

Життя – це школа, а ми всі – учні, проблеми – це задачі, завдання і контрольні. Спробуйте уявити школу, трохи ідеалізовану, де учні мають усі умови для навчання. Школу, у якій за сумлінно вивчені уроки ставлять відповідні оцінки і у якій навіть двієчника намагаються навчити будь-якою ціною; у якій найчесніші вчителі і найсучасніші комп’ютери, підручники, спортзали, приміщення й у якій однокласники теж охоче готові допомогти краще засвоїти пройдений матеріал. Учневі потрібно тільки вчитися, для нього створено ідеальні умови.

Але учень залишається учнем, і замість того щоб скористатися можливістю такого навчання, він шукає відмовки, пояснення і причини в інших. Саме такою Школою і є наш Всесвіт, а ми – якраз такі учні.

«Причина – де завгодно, тільки не в мені». І тому Життя через учителів дає нам знову одні і ті самі завдання: мовляв, ну скільки можна, вивчи вже їх нарешті, а учень і далі вперто ігнорує заклик і робить своє, скаржачись на непосильні завдання, суворих вчителів, незручні умови, дошкульних однокласників і на пів світу.

«Ну чому я?»

Урок. Учитель запитує щось з домашнього завдання. Поки відмінник невтомно тягне руку, двієчника не покидає нав’язлива думка: «Тільки б не я», він сутулиться, відводить погляд, ховається за спиною сусіда…. «Іваненко, до дошки!» – сталевим голосом викликає його вчителька. У двієчника всередині все похололо: «Ну от, знову! Ну чому я???» Таким учням не позаздриш: постійно протираючи штани на одному місці, вони так і не пізнають справжньої радості навчального процесу.

Хочемо ми того чи ні, а всі ми – учні. Тільки дехто сумлінно «вчиться» й має гарні взаємини з іншими, чудових дітей, фінансове благополуччя, міцне здоров’я, авторитет серед довколишніх, реалізацію своїх мрій і планів; дехто отримує четвірки – часом краще, часом гірше даючи собі раду з завданнями, а дехто – у постійних невдачах, наче Бровко у реп’яхах, зі стабільними проблемами з близькими, скаргами на погане самопочуття і здоров’я загалом, матеріальними труднощами, неможливістю реалізувати себе у житті.

Школа ж – ідеальна, педагоги вчать якнайкраще, матеріали у нашому доступі – щонайліпші, клас і учні – ті самі, от тільки ми чомусь не хочемо вчитись.

А все починається з того уроку, на якому вчителька викликає до дошки, і, поки двієчник думає «Тільки б не я», відмінник тягне руку, радіючи новому виклику, знаючи, що кожна така ситуація – це лише Шанс, Можливість. Тішачись несподіваній контрольній, якої боїться двієчник, намагаючись уникнути відповідальності, відмінник чекає її з нетерпінням, бо він готовий постійно.

Охочого доля веде, неохочого – тягне

То як ви вчитеся у Школі Життя? І чи розумієте тепер, що неврівноважений клієнт – це всього лише ваш незасвоєний урок з минулого, і якщо ви відмовитесь від нього замість того, щоб прийняти (вивчити тему), то залишитесь неготові до контрольної, аж ось і іспит не за горами; складнощі з близькими, коханими чи дітьми – ті самі невивчені уроки, – все повторюватиметься, доки не вивчите матеріал. Навіть конфлікт у маршрутці чи у крамниці – це лише урок, можливість, яка обов’язково знову знайде вас у найнесподіванішому місці, якщо не зробите правильних висновків просто зараз.

Матеріальні труднощі, як, зрештою, і проблеми з часом чи самореалізацією, – це наслідки тих самих невивчених уроків минулого – ви бачили проблему замість того, щоб бачити можливість, уникали відповідальності за своє життя, віддавали перевагу другорядному над головним, ховалися і тремтіли тоді, коли потрібно було йти на свій страх і ризик. Людина з неприємними для вас рисами – це не хто інший, як ви самі, зрештою, все, що вам заважає, перебуває не зовні, а всередині. Пам’ятайте про це у кожній-кожнісінькій ситуації, коли захочеться розгледіти причину в інших, в обставинах чи поскаржитися на життя.

можливість

Виклик – це можливість!

Життя дано для того, щоб справлятися з Викликами! Тішитись їм! Насолоджуватись ними як можливостями! Не напрошуючись на труднощі – розуміти, що це лише уроки, які маємо засвоїти, щоб впевнено і переконано йти далі. Життя дає нам широчезні можливості для зростання, самовдосконалення і радості. Питання лише у тому, чи здатні ми ними скористатися? Чи готові, наче відмінники, казати: «Так! Це мій шанс довести собі, що я найкращий/а! І я ним обов’язково скористаюся. Дякую тобі, Школо, за таку нагоду!»

І якщо невирішених проблем чимало, то потрібно радіти їм, так само, як відмінник радіє новій темі на улюбленому уроці. Саме поточні труднощі – шанс виправити давні недопрацювання. Отримати нарешті з того предмета відмінну оцінку і піти далі. Це підхід успішної людини, його лише треба втілити у життя, починаючи із найбуденніших побутових ситуацій.

Ініціативність відмінника

Однією із рис справжнього відмінника є постійна готовність проявляти ініціативу. Тоді, коли двієчник намагається всіляко уникати нових обов’язків, ситуацій і завдань, відмінник Життя радо тягнутиме руку за ними. Такі люди відгукуються на нові можливості, напрошуються на досі незвичні для себе ситуації, йдуть на контакт із тими, кого всі ігнорують, і створюють цілі галузі промисловості тоді, як двієчники крутять пальцями біля скроні і пояснюють, що це не реально.

«За моє жито мене побито, мовчи, язичку, їстимеш паляничку, не лізь поперед батька в пекло», – думають двієчники. І мають рацію, бо направду, якщо ні на що не напрошуватись, то виникає ілюзія, що такій людині простіше живеться – мовляв, що з неї візьмеш – з ним/нею, де сів, там і зліз.

Натомість ініціативний відмінник точно знає, що ініціатива карається – новими можливостями, вміннями і знаннями, а також те, що шансу ніхто тобі не дасть – його потрібно взяти самому.

дія

Поки двієчник чекає, відмінник діє

«Мені тяжко!» – кричить всередині нас голос двієчника. – «Зроби так, щоб було легко!» – відповідає йому відмінник. – «Керівник не дає мені розвиватися!» – «звалює» вину на третього. – «То поміняй роботу або знайди можливість розвиватися», – генерує ідеї відмінник. – «Обставини не так склались! – усе заперечує двієчник і гордо додає. – У нашій країні то не реально!» – «Твоя місія зробити так, щоб це стало реальністю! Що ти зробив сьогодні?» – вдало парирує відмінник. «Я все це знаю і все вже пробував – то не моє». – «Та що тобі все не рихт? За що ти взяв відповідальність, щоб довести це до кінця? Скільки можна нарікати на інших?» – врешті підсумовує відмінник і йде втілювати свої цілі й насолоджуватись життям. А двієчник з почуттям виконаного обов’язку й відчуттям «ніхто мене не розуміє» знову ховається у своє болото пасивності і безініціативності.

Коли настане час для змін?

В кожному з нас є ці дві ролі. Щодня вони змагаються між собою. І від того, хто саме сьогодні переможе, залежить, наскільки успішним буде життя. Так-так, саме від сьогоднішньої перемоги. Відмінники не чекають на завтра. Завтра може не настати. Всі зміни робляться саме сьогодні.

Й якраз сьогодні потрібно щось змінити, а не ще раз робити те саме, що завжди, отримувати той самий результат і скаржитись на важке життя, звинувачуючи у всьому інших і обставини.

«Божевілля – це коли людина робить все, як зазвичай, і очікує при цьому інших результатів», – казав Ейнштейн. «Якщо хочете мати те, чого раніше не мали, почніть робити те, чого раніше не робили», – погоджувався з ним Пезешкіян.

Життя щодня пропонує нам лазанью, а ми готові взяти від нього тільки якийсь банальний хот-дог!

Ставати на граблі чи не ставати?

Зазвичай стримує людину думка інших, а також страх перед набитими ґулями, здобутими у пошуках нових спроб – навпомацки, у невизначеності. Справді, йдучи невідомими досі дорогами, можна боляче гупнутися об стіну чи стати на граблі, однак, погодьтеся: у темряві ті граблі, може, і є, а може, і нема, натомість проблеми, з якими ми постійно стикаємось, ніби сигналізують, що ми радо лупимо чолом в одне і те саме місце стіни або ж наступаємо на одні і ті самі граблі, навіть не намагаючись їх обійти, а радше, виростити мозоль на лобі, та такий, щоб нові удари не боліли.

Не варто боятися грабель, навпаки, варто напрошуватись на щораз нові види садово-городніх інструментів на своєму шляху.

У цьому й різниця між відмінниками і двієчниками Життя: і перші, і другі наступають «на граблі», тільки перші «ефективно», з користю для свого майбутнього, щоразу на інші, а другі – безглуздо, на одні й ті самі.

Перегляньте відеоурок, як перестати боятися:

Де схована причина наших невдач?

Ми зазвичай не зауважуємо – все, що відбувається з нами у нашому житті, має внутрішню причину в нас самих. Ніхто, окрім вас, не зробив ваше життя таким, яким воно є. Це погана новина, але є і хороша: все, що нам заважає, перебуває усередині нас самих, а отже, все можна змінити. Треба лише зрозуміти, що будь-які зовнішні обставини, кон’юнктура ринку, ситуація в країні, керівництво компанії, наші чоловіки і дружини – це лише окозамилювальні відмовки, симптоми, які є наслідком справжніх внутрішніх причин.

Якщо вас щось не влаштовує, то, пам’ятаючи, що всі проблеми лише всередині, змініть це. Візьміть на себе ініціативу, станьте самі для себе чинником змін.

У будь-якій ситуації пам’ятайте, що у своєму житті потрібно бути «За»! Ті, хто чекають ініціативи від інших, нічого не вирішують. За зміни відповідають ті, хто готовий взяти на себе відповідальність і сказати: «Я – за»!»

Прокачайте себе до невпізнаваності на нашій програмі «Ресурсність: Заробляй! Досягай! Впливай!»

А про види і класифікацію ресурсів читайте у нашій статті ТУТ.

Реактивні та проактивні люди

Існує ще одна цікава класифікація, якою хочу з вами поділитись. Усіх людей можна умовно поділити на три категорії:

Пасивні завжди шукають причину в інших, а також у тому, на що вони не впливають, – погоді, інших людях, країні тощо. Не хочуть і не готові брати відповідальності за своє життя. Зазвичай це просто споживачі чогось, які або дуже мало створюють натомість, або не створюють узагалі. Якщо такій людині сказати щось зробити, то вона вкладе всю свою енергію, щоб пояснити, чому цього зробити не можна. Таких людей тягне життя, і їх навколо близько 80%.

Активні хоч і шукають мотивації ззовні, та часто проявляють ініціативу самі. Якщо їх щось попросити чи дати завдання, то вони без зайвих вагань все виконають. Така людина матиме здобутки, але лише тоді, коли хтось вміло спонукатиме її ззовні. Навколо їх – близько 15%. Зазвичай саме таких працівників намагаються залучити у свою компанію керівники (хоча зазвичай їм доводиться задовольнятися пасивними). З активними просто – вони горять; але їх треба запалити.

Перші дві категорії можна об’єднати під назвою «реактивності» – людина реагує на зовнішні подразники, нехтуючи можливістю самій взяти на себе відповідальність і почати вибирати свою реакцію. Вона є тією, кого ведуть, дуже часто тягнуть, а інколи взагалі волочать. Не будучи готовою виробити власну систему цінностей і цілей, така людина чекає на поводиря, який зможе вивести її у світле майбутнє.

Втім, є ще третя категорія людей, на могутніх плечах яких тримається світ. Їх усього 5 відсотків довкола нас.

Проактивні – люди, які керуються власними почуттями, відчуттями й інтуїцією, мають внутрішню мотивацію: зробити щось так, щоб самому/ій собі сподобалось; які вибирають свою реакцію: якщо мене хтось намагається образити – то я подумаю, чи варто мені ображатися; якщо хтось вирішив продемонструвати мені своє незадоволення, то я прийму, що людина незадоволена, але не більше (це твоя справа, ти з нею і розбирайся).

Проактивність – це коли між стимулом і реакцією є час ухвалити усвідомлене рішення, вибрати свою реакцію.

Людина, котра пам’ятає, що їй не обов’язково реагувати, одразу отримує шанс жити більш усвідомлено, змістовно. У щоденному житті це проявлятиметься в тому, що людину не потрібно буде ні до чого мотивувати і казати, що робити, – вона сама себе змотивує, заохотить, проявить ініціативу і зробить наввипередки більше, аніж те, що її просили. Такою людиною також неможливо маніпулювати, бо хіба не безглуздо хитрувати і застосовувати прийоми до того, хто знає чого хоче, 100% відповідальності бере на себе і, карбуючи кроки, впевнено йде до своєї мети? Такі люди забезпечують роботою інших, організовують все і всіх навколо себе відповідно до своїх порядків.

Так, завжди вчити треба більше, аніж задали, а практична, лідерська позиція на роботі – це коли ви виконуєте більше, ніж вам кажуть. Запам’ятайте: ваше – це тільки те, чого ви досягнули, будучи проактивними, коли вас ніхто не мотивував, не змушував і не підштовхував. Бо навіть якщо ви виконаєте за таких умов щось добре, то це все одно будуть здобутки тієї іншої людини.

5–7% продукують контент, генерують інформацію, а решту «перепощують» (споживають її). Така пропорція є і у школі, і у виші, і в бізнесі, і в інтернеті, та й загалом у житті. До кого вирішили належати ви?

Уривок з книги Романа Кушніра «Дій».

Запрошуємо долучитися до нашого Телеграм-каналу «Майстер Життя. Притчі».

А ще підписуйтеся на сторінку Романа Кушніра в інстаграмі.