Грайте в правильні ігри (і не грайте у неправильні)
Про ігри у нашому житті можна говорити чимало. Ба більше, наполегливо рекомендую ознайомитись як із математичною концепцією, власне, «теорією ігор», так і з психологічним аспектом – іграми й людьми, які у них грають (описав Ерік Берн). У нашій статті я сконцентруюся тільки на ключових, або нових, аспектах.
Отже, є дві основні стратегії, які вибирають люди, щоб зіграти внічию у грі під назвою «Життя»*:
- Якнайменше віддавати, вичікуючи вдалої нагоди, коли щось більше таки перепаде (мінімізація витрат/збитків/ризиків): 0=0.
- Якнайбільше віддавати, очікуючи ще більшого повернення (максимізація доходу/прибутків/імовірностей): ∞=∞.
*Виграти у цю гру неможливо, але нічия – це насправді теж фактично виграш. Чому? Бо гра «Життя» має свій час завершення, і на фінальну крапку ми витрачаємо все, що раніше здобули.
Емоційна ресурсність – це здатність людини справлятися зі своїми емоціями у будь-якій життєвій ситуації, водночас зберігаючи бадьорість і вміння приймати, розуміти, цінувати й любити себе й інших людей. Для кращого трактування ресурсів аналізуватиму їх у тезах. Детальніше у статті.
Також можемо зіграти у гру за двома стратегіями:
- Коротка – «після мене – хоч потоп», тобто максимізація виграшів «на зараз» через знецінювання або ігнорування ризиків «на потім»;
- Довга – «тяжко в навчанні – легко в бою», тобто максимізація ймовірності виграшу на майбутнє з мінімізацією ризиків.
Ігри, у які грають люди
На основі цього люди починають грати між собою (з вами) у деструктивні ігри, наприклад, у такі:
- Дати, щоб (потім) взяти, – забрати більше (зазвичай у взаєминах батьки-діти); або демоверсія (зазвичай у взаєминах чоловіки-жінки) – намагання щось показати, аби у людини, яка клюнула на приманку, потім щось цінніше відібрати. Найжорсткіша форма можлива між батьками й дітьми, коли дитина через свій вік ще залежна від опіки ззовні. На жаль, з огляду на безкарність і відтермінований результат це гра, яку застосовують дуже часто.
- «Я зроблю все, щоб тобі було добре, тільки аби тобі було погано», або «Я частина тої сили, що робить лиш добро, бажаючи лиш зла». Намагаючись допомагати у дрібному, людина створює труднощі у глобальному. Наприклад, обговорює наші проблеми, намагаючись допомогти їх вирішити, водночас не розділяючи радощі або приділяючи їм набагато більше часу, ніж, власне, проблемам. Так само часто поширена гра з огляду на те, що «лиходія» важко «спіймати на гарячому», до того ж навіть після впіймання йому/їй легко викрутитись.
- Бути найнещаднішим – якщо вже поганець, то найгірший, «щоб усі боялись, щоб не насміхались». Роль посереднього поганця – невдячна, бо ти «niby coś, a jednak nic», а такі не запам’ятовуються. Тому, щоб претендувати на всю славу, треба перевершити когось у злодіяннях: минулого керівника, колишнього/ю чоловіка/дружину; поточного лідера думок.
- «Ти такий/а поганий/а, як ти міг/могла…» – увімкнення комплексу провини. Якщо вам хтось вкотре дорікає (хоча б навіть вдруге) за щось у минулому, що ви уже не можете виправити, – у вас намагаються увімкнути відчуття провини. Це буде легко зробити, якщо у вас низька самооцінка і хтось колись вміло «бив» у цю точку. Однак навіть усвідомлення такої гри уже дає вам переваги, щоб не взяти на себе те зайве, що вам дають.
- «Так не робиться… А що люди скажуть…» – увімкнення сорому. Якщо пробудження провини це сильніший інструмент у заможних суспільствах, то сорому – більш властиве для бідних суспільств і родин у злиднях. Надмірне намагання дорікати, що говоритимуть люди, – часто використовується тими, хто перекладає власну неуспішність, тобто брак зусиль, на слабших ближніх.
- «Ти гірший/а, ніж…» – увімкнення комплексу неповноцінності. Типова техніка психопатичної особистості, яка намагається довести вам, що будь-яка інша людина на вашому місці вчинила б набагато краще. Усвідомлення того, що вас намагаються загнати у нижню половину списку людства, уже дає достатньо ресурсу для відстоювання своєї позиції.
Клуб Ресурсних особистостей – це клуб для людей, які змінюються і удосконалюються!Організовуюють свій час і гроші, цікавляться публічними виступами, вчаться розповідати історії цікаво та просто красиво розмовляти.
Нагадаю також три основні життєві сценарії у трансактному аналізі, у які потрапляють люди, граючи у хибні ігри або у правильну гру хибно:
- Без любові – сценарій, за якого людина все має, а от якісних стосунків з оточенням бракує.
- Без розуму – сценарій, за якого людина чудово знаходить порозуміння з іншими, тільки загалом їй врешті-решт «не везе».
- Без радості – сценарій, за якого у людини чудові стосунки, успішна самореалізація, і все настільки добре… що вона нічому не радіє і не вміє розважатися.
Додаткові проблеми людині створює невміння справитися з:
- Голодом за структурою – брак упорядкованості у своєму часопросторі, тобто нерозуміння того, що за чим має йти й навіщо;
- Голодом за погладжуваннями – бажанням отримати достатньо уваги, яка в основному базується на таких обмежувальних установках:
- Не видавай, коли тобі не потрібно;
- Не проси, коли цього не потребуєш;
- Не приймай, коли тобі не потрібно;
- Не відмовляйся від погладжувань, коли вони тобі не потрібні;
- Не гладь себе.
Вміння долати ці обмеження багато в чому допомагають втікати із деструктивних ігор (тобто тих, де спільний виграш менший, ніж спільний програш) у конструктивні. Ми все одно гратимемо в ігри, головне – не втягуватись у ті, в яких той, хто програє, відомий наперед.
Автор: Роман Кушнір (“Ресурсність: математика самореалізованої людини“)
