Як зробити так, щоб почати робити? Способи самомотивації

У нашому житті досить міцно вкорінено слово «мотивація», але ми рідко коли задумуємося, що воно означає саме для нас. Тільки коли людина дуже уважно концентрується на власних станах і на різного роду відчуттях, вона отримує шанс краще пізнати себе, а отже і навчитися володіти своєю мотивацією.

Поспостерігайте за собою: коли у вас виникають проблеми з мотивацією? Можливо, тоді, коли все надто добре, можливо, коли ви ситі або, навпаки, голодні, коли знаєте, що попереду дуже багато усіляких справ ще потрібно зробити, які і так не встигнете зробити, або, навпаки, настільки мало всього до роботи, що отримуєте від себе внутрішній дозвіл на байдикування.

Зазвичай саме в екстремальних станах, коли все дуже добре або дуже погано, людині важко справлятися з собою і робити щось, що в інших умовах було б елементарне до виконання. Відповідно, завдання почне зводитися до того, щоб не впадати у крайнощі й підтримувати маятник внутрішньої рівноваги на мінімальних коливаннях. Саме спостереження за собою дає можливість краще пізнати самого/у себе і, як наслідок, легше справлятися з ситуаціями, в яких «мотивація до дії» ніяк не приходить (пасивний підхід), тобто в яких ми її недостатньо кличемо (проактивна позиція).

Пропоную колекцію способів і технік кликання музи – роботи з мотивацією, які особливо добре працюватимуть, коли людина має поставлені цілі у житті (свої!), а окрім того, працює над власною самооцінкою. Звісно, слід пам’ятати, що ідеальних технік для мотивації не буває – бувають доцільні техніки, а також ті, які ми навчилися використовувати у житті.

Якщо якийсь спосіб не спрацював, то це означає лише одне: ми не доклали достатньо зусиль і часу для того, щоб його освоїти. З іншого боку, іноді варто просто спробувати інший підхід чи методику і нам усе вдасться, головне – бути наполегливим у своїх спробах.

Отже:

1. Не говори – роби!

Є величезна різниця між тими, хто хоче і робить, і тими, хто хоче робити. Ціле провалля. Як тільки людина почала говорити про те, що і як вона хоче досягати, про свої мрії й побажання – вона одразу почала розплескувати енергію, яка є у неї на справжнє виконання завдань.

І справа тут зовсім не у тому, що хтось «наврочить» чи «позаздрить», а в тому, що людина, яка хоче робити, людина дії – робить, а людина, яка хоче лише говорити, – говорить. Собака, який гавкає, не кусає – каже італійська приказка, роботи на копійку, а галасу – на гривню – нагадує українська мудрість. Так само і людина, яка багато говорить, не має часу працювати. Однак не плутайте цей пункт із публічною обіцянкою, про яку говоритимемо згодом. Оскільки у другому випадку ми не просто говоримо про свої бажання, а беремо на себе відповідальність, фіксуючи конкретні терміни виконання перед важливою для нас людиною.

2. Не думай – почни!

Коли людина починає думати, яка складна дорога попереду і скільки всього потрібно буде зробити, вона відмовляється робити перший крок. Поспостерігайте за собою: навіть вранці, коли потрібно вставати з ліжка, а ще так хочеться солодко поспати, людина врешті відкидає ковдру тільки тоді, коли повністю відключила «внутрішній діалог», перестала роздумувати над тим, варто чи ні щось робити.

Направду головне – почати, а далі сам процес затягне нас. Взяти-і-зробити. Просто почніть щось робити. Часто, починаючи щось робити, людина стикається з проблемами і, врешті, зважуючи свій негативний попередній досвід, взагалі перестає що-небудь пробувати. Не дивіться наперед – просто робіть, сконцентруйтеся на процесі, а не на результатах. Якщо рахувати і думати про кожен кілометр по дорозі до мети, то можна і не доїхати, а радше – просто не виїхати. Якщо постійно думати, скільки ще потрібно писати, то так можна залишити той аркуш чистим навічно. Признаюся, це мій улюблений спосіб мотивації, і радію, що врешті просто навчився починати не роздумуючи, а концентруючись на самому процесі.

3. Ставте якнайнижчу планку

Поставте собі лише два-три завдання на день, з цілого списку справ виділіть тільки декілька, які треба зробити, а щодо всіх інших дайте собі внутрішній дозвіл відкласти на потім. Попросіть себе написати тільки один абзац або навіть речення: прийти у спортзал і 10 хвилин побігати на доріжці; тільки одну хвилину зайнятись якимось не надто приємним для вас завданням (наприклад, миттям посуду чи прибиранням) – всього одну хвилину, погодьтеся, це нескладно.

Цього зазвичай достатньо, щоб зробити перший крок, а далі, у найнесподіваніший спосіб, прийде натхнення, і ви самі захочете ту планку підняти.

Особливо, якщо для вас характерно не завершувати справи, то, ймовірно, причина у тому, що надто багато берете, – почніть виконувати все потрохи, послідовно і з початку. А там уже хвилина за хвилиною, година за годиною і день за днем – навіть велика справа зробиться. «Подорож на тисячу миль починається з першого кроку» – каже китайська приказка. Але ще треба той крок зробити.

4. Розділяйте завдання на етапи

Візьмемо простий приклад: нам потрібно написати лист замовнику щодо оренди приміщення. Але, якщо уважно придивитися, то це завдання містить такі етапи:

  1. Перечитати попереднє повідомлення.
  2. Виправити минулий договір згідно з новими пропозиціями (внести правки).
  3. Перевести файл із договором у додрукарський формат.
  4. Сфотографувати об’єкт.
  5. Перекинути фото на комп’ютер.
  6. Прикріпити файл із фото до листа.
  7. Написати нове повідомлення.
  8. Натиснути кнопку «Надіслати».

І якщо детально розібратися, то робити мені не хочеться тільки одної-єдиної дії – перекидати фото на комп’ютер, бо, наприклад, я знаю, що для цього буде потрібен інший комп’ютер, у якому є відповідний роз’єм, а потім ще доведеться шукати флешку.

Однак, коли почати робити навіть таку просту справу крок за кроком, то оту одну неприємну складову ми виконаємо з легкістю, просто тому, що вже нікуди буде діватися.

Якщо у салаті олів’є людина не любить нарізати квашених огірків, то нехай почне робити всі інші підготовчі роботи і, коли дійде до небажаної, виявиться, що і її вона готова зробити!

Якщо людина відтягує виконання якоїсь простої справи, то це лише тому, що вона не розуміє послідовності всіх своїх дій і на якомусь етапі завдання її демотивує. Одна ланка ржава, і, коли ми це розуміємо, то в цілому виконати завдання стає набагато простіше.

Уявіть собі, що ви намагаєтеся вилізти драбиною, в якої немає одної, а то й двох дощечок: чи захочеться на таку залазити? Але що робити, коли вже почали лізти? Тож що на дрібніші етапи розіб’єте завдання, то краще.

Часто буває так, що загалом приємне завдання ми не виконуємо тільки тому, що одна з ланок не надто бажана нам, але, коли ми це усвідомимо, зробити все завдання буде набагато простіше і приємніше. Зробіть процес виконання максимально послідовним!

5. Завищіть значимість завдання

Не надто хочеться виконувати справу, від якої мало що залежить: відписати на звичний клієнтський запит, протерти стелажі у магазині, дати котові їсти, подзвонити і замовити воду в офіс… Таких прикладів рутинних і не надто надзвичайних завдань можна навести дуже багато. Однак саме від їхнього виконання і залежить наш середній рівень мотивації та якості життя. Одне таке просте, але невиконане завдання забирає енергію, яку можна було вкласти у великі досягнення.

Є така притча: один Мудрець, намагаючись пояснити своїм учням, чому так важливо доводити дрібні справи до кінця, запитав їх:
– Чи важко тримати порожню сірникову коробку?
– Звісно, що ні, – відповіли учні.
Тоді Мудрець попросив одного з них встати і витягнути руку, а коли той виконав прохання, поставив на неї порожню коробку з-під сірників.
– А тепер тримай коробку, щоб вона не впала.
Учень тримав її декілька хвилин посміхаючись, далі посмішка зникла з його обличчя, ще через кілька хвилин його вираз обличчя був явно занепокоєний, і коли через два десятки хвилин рука його почала тремтіти, Майстер припинив вправу.
– Чи розумієте ви, що навіть найпростіші завдання, якщо ми довго утримуємо їх у своїх думках, стають надто складними і починають заважати нам? Виконуйте прості завдання, і у вас завжди буде час і натхнення до великих, важливих справ.

 Однак, якщо все-таки різну дріботу робити не хочеться, то спробуйте завищити значення того, що ви робите. Наприклад, звичайний лист, який ви пишете щодо відправки товару (до прикладу, кухонного начиння), допоможе клієнту зробити кращий вибір подарунка, а отже, допоможе покращити його сімейні взаємини, а можливо, навіть урятує їх.

Тобто ви не просто лист пишете, а сім’ю людини рятуєте! Або, скажімо, ви вагаєтеся: дзвонити чи не дзвонити клієнту, який заборгував невелику суму коштів вашій компанії. Це, звичайно, буде не найприємніша розмова, але, якщо ми її не проведемо, то ставимо під загрозу діяльність усієї компанії, її колективу й ідеї, заради якої ця компанія була створена, бо саме з таких дрібних проплат і складається фінансова доцільність усієї діяльності. Звісно, багато що залежить від нашої фантазії, але, якщо мислити глобально, то навіть найпростіші справи надзвичайно важливі й схожі на маленьку цеглину у великому будинку, хоч вона дуже мала і нічим непримітна, але без неї не було б цілого будинку.

Отже, дивіться більше наперед, знаходьте умови, причини і пояснення, за яких саме ця помита тарілка чи написаний рядок тексту допоможуть врятувати світ. Точно є щось таке, що мотивує, з тих подальших цілей, перед якими необхідно виконати оте поточне просте завдання. Є гарна притча, яка показує, що всі наші зусилля залежать від кінцевого результату, який ми бачимо.

 Один подорожній, ішовши у своїх справах із одного міста в інше, побачив трьох робітників, що працювали на будові. Дійшовши до першого, який явно нудився своєю роботою, він запитав:

– Чоловіче добрий, що ти робиш?
А той відказує:
– Та от, ношу каміння.
Підійшов до другого і знову запитав:
– А ти що робиш?
Другий чоловік зупинився на мить і каже:
– Я мурую стіну.
І хоч робили вони всі одну і ту саму роботу, подорожній запитав і третього, який виглядав найбільш жваво і з завзяттям виконував свою роботу:
– А ти що таке робиш?
– Я зводжу Храм, – відповів робітник.

А що робите ви? Просто щодня носите важке і нікому не потрібне каміння чи зводите Храм для майбутніх поколінь?

6. Похваліть себе за будь-яке доведене до кінця завдання

Нічого так не мотивує, як вчасна похвала. Дехто, звісно, звик напрацьовувати на похвалу від інших, однак я наполегливо рекомендую вам самим почати хвалити себе. Це запорука розвитку внутрішньої мотивації, що, як ніщо інше, допомагає нам у наших досягненнях. Навіть маленька похвала за дрібну роботу дозволить вам взятися за більш важливі й глобальні справи і довести їх до кінця. Я точно знаю, що сьогодні ви зробили щось видатне: завершили справу, яка довго тягнулася, помили посуд, посміхнулися до себе у дзеркало, відписали на лист, до якого ніяк раніше не могли добратися, сказали комплімент близькій людині, побудували з дитиною пірамідку, подзвонили клієнту і повідомили йому добру (чи не дуже) новину – тобто щось довели до кінця. Та чи похвалили ви себе за це? З наших дрібних похвал виростає висока самооцінка, яка, зі свого боку, породжує бажання творити і допомагати іншим.

7. Я зроблю це заради!..

Деколи нам не так просто надихати себе на досягнення задля себе і тоді можна нагадати собі про інших людей, близьких і рідних, заради яких хочеться створювати і діяти. Це можуть бути коханий(а), дитина чи діти, батьки чи будь-яка інша важлива людина або група у вашому житті.

З одного боку, наче не варто, щоб нас мотивував хтось, з іншого боку, – фактично це ми мотивуємо себе ним. Тому знаю, що деколи такий спосіб – це чудовий шанс почати щось робити. Достатньо просто згадати обличчя значимої людини. Є ще такі видозміни цього підходу: «я докажу всім, що…», «я доведу собі, що я можу!». Така собі робота «на слабо». Вважаю, що не варто в цьому житті комусь щось доводити, окрім себе самого, але інколи це гарний спосіб підштовхнути себе до дії. Та й загалом кожна проблема – це шанс довести собі, що ти найкращий!

8. Вихідна позиція – це цікаво

Я тривалий час задумувався, який внутрішній стан людини щонайкраще мотивує до нових спроб, і таки знайшов його – це цікавість!

Вам треба піти до шефа, і ви знаєте, що він сваритиметься: мені цікаво, а як саме він буде мене сварити, і ще мені цікаво, як я при цьому почуватимуся. Мені треба зробити сто дзвінків цього дня: а як я почуватимуся на 64 дзвінку? Цікаво…

Цікаво, як там буде на тій імпрезі, на яку я йду ввечері?
Цікаво, а чи зможу я помити цю гору посуду за 4 хвилини 32 секунди?
Цікаво, а як виглядатиме ця дощечка, коли я її прикручу?
Цікаво, а як зробити так, щоб автоматизувати цю роботу?
Цікаво, а про що зараз думає оця розлючена людина?

Коли людина проявляє цікавість, вона наче одитинюється, повертається до того чудового стану, коли все на світі нове і непізнане. Вмикається азарт, і найнудніша робота стає просто захопливою. Це ваше основне завдання – зробити собі цікаво у житті! Бавтеся!

9. Ведіть свій щоденник успіху, починайте день із самопохвал.

Ввечері напишіть всі справи, за які ви можете себе похвалити. Завжди пам’ятайте про ті справи минулого, якими ви пишаєтеся. Чи то приготування сирника, чи виконання на публіці складної танцювальної форми або заспокоєння дуже роздратованого клієнта… Пам’ять про такі дрібні історії успіху – це запорука наших майбутніх досягнень. Не дозволяйте собі забути, які ви чудові і скільки усього вмієте! Складіть собі резюме, але уявіть, що на роботу вас приймає Всесвіт. Які б особисті риси та якості ви у ньому написали б? А тепер щодня перечитуйте розділ із особистими рисами і щоразу, виконуючи якусь дію, перепитуйте себе: чи я так роблю? Людина, яка відчуває себе доброю, не чинитиме погано. Той, хто знає про свої добрі сторони, намагається зробити все, щоб їх покращити.

Почати день із самопохвали – чудовий спосіб бути продуктивними і мотивованими. Скажіть собі «я найкращий у світі продавець/бізнесмен/батько/столяр», «я все зможу», «у мене все вдасться», «я вірю у себе», «сьогодні буде найкращий день мого життя! (завтра, звісно, буде ще кращий від сьогоднішнього») тощо. Бо, як себе запрограмуєте – так і житимете. Нагадуйте собі, які ви чудові молодці, і мотивувати себе до будь-якої діяльності буде набагато простіше.

Зауважу, що це все техніки самомотивування – роботи над собою і для себе. Найвищого прояву готовності до дії. Бо ту роботу, яку ми виконали через спонукання ззовні: вказівка керівника, зобов’язання згідно з договором, «пиляння» дружини, плач дитини, вимога часу, бо далі тягнути вже не можна (напр., похід до стоматолога чи поїздка з авто на технічний сервіс), нам не варто записувати собі в актив. Ми повелися реактивно, зробили щось тільки тому, що для когось це було важливо.

Тому глобально варто зараховувати до своїх здобутків тільки те, що ми зробили як результат власного зусилля над собою, того, чого деколи так хочеться уникнути!

Автор: Роман Кушнір (журнал «Експеримент», №19).