Що таке наш внутрішній голос?
Ви розмовляєте з собою? Коли зазвичай це відбувається? І що ви собі кажете? Ви радите собі добрі речі чи радше злі? Ваш внутрішній голос грає у вашій команді чи ні? А ви дослухаєтеся того, що самі собі кажете? Чи, бува, не сперечаєтеся самі з собою? А наскільки добре вишколений ваш внутрішній голос? Наскільки він своєчасно і влучно дає вам правильні поради, розраджує, заспокоює або, навпаки, підбадьорює і надихає?
А ви ніколи не замислювалися про те, що свій внутрішній голос потрібно тренувати? Думали, що він сам має все знати? Що один раз «вмонтований від природи» він надалі не змінюється впродовж життя? А звідки він знатиме, що і як правильно, коли ви не навчите його говорити правильні речі у відповідний час?
Дослідження внутрішнього мовлення є напрочуд складним завданням. Чи думаємо ми зазвичай словами або образами? З ким найчастіше ми розмовляємо подумки? І чи здатні ми ясно усвідомити, що відбувається в нашому мозку у певний момент? Детальніше у статті порталу BBC News “Як ми думаємо: словами, картинками або якось інакше?”.
А що таке взагалі той внутрішній голос? Може, він є не в усіх?
Чи буває так: ви от щойно вирішили взятися за важливу справу, яку з різних причин відкладали, і от знову тільки подумали, але щось усередині різко збунтувало і каже вам «Та почекай ще трохи, ще встигнеш, почитай новини, будеш знати, що у світі відбувається!»? Або, навпаки, так: ви їдете по дорозі і перед вами засвічується жовтий сигнал світлофора і внутрішній голос каже: не обганяй той автобус, збав швидкість і зупинися? Дехто скаже: так, звісно, це ж мої думки! Фактично так і є: наші думки – це і є наш внутрішній
голос.
- Те все, що нас надихає, мотивує, стримує, застерігає, критикує, нав’язує, інформує, просить, вимагає, хвалить, відмовляє, кричить, лякає, зацікавлює, підбадьорює, нагадує, вичитує, стимулює, віднаджує, вмовляє, запитує, вказує, рекомендує і знаходиться всередині нас у вигляді наших думок усередині нас, і можна вважати своїм Внутрішнім Голосом.
- Все те, що ми думаємо, коли вранці прокидаємося у теплому ліжку і не хочемо йти до праці, коли думаємо, що робити на сніданок, те, що підказує нам, коли мити посуд, а коли почекати, щоб набрався повний умивальник;
- коли вагаємося, голитися чи ні і чи варто віддзвонювати клієнту, якому ми затягнули поставку, чи все якось само собою вирішиться;
- те, що ми думаємо, коли хтось сказав нам прикрі слова;
- те, що ми вдаємо про себе минулих, тобто, як трактуємо минулі події, і те, що думаємо про майбутнє, тобто міркуємо про події, які ще відбудуться; коли програмуємо себе на дію або на бездіяльність, коли подумки говоримо з іншою людиною;
- врешті так само, коли дискутуємо з собою щодо ситуації, яка з нами відбулася;
- коли голосно кричимо самі на себе у проблемних ситуаціях, рівно так само, як ми підбадьорюємо себе тоді, коли, здавалось би, ніхто більше у нас не вірить.
Все, що ще не втілене, але з’являється у вигляді якої-небудь картинки або звуку в нашій голові, те, що передує Вчинку, Дії, і є нашим Внутрішнім Голосом.
Звісно, мова йде про ситуації, коли у нас є вибір. Бо коли у нас немає вибору, то спершу ми Діємо, автоматично включаються інстинкти, а потім уже ми думаємо, варто таке було робити чи ні. Однак у сучасних умовах, на відміну від первісних часів, це стосується хіба що критичних ситуацій: встати з дивану, аби піти поїсти на кухню тортик чи аби сісти за комп’ютер попрацювати, – це ситуація вибору, коли
наша дія залежатиме від того, що ми подумаємо перед тим.
Голос Вчителя і голос Учня
Чому я так багато уваги приділив поясненню того, що можна було описати одним реченням? Для того, щоб підкреслити важливість внутрішнього голосу! Адже ВСЕ, що відбувається з нами у нашому зовнішньому світі, є наслідком того, що ми проговорюємо і продумуємо всередині себе. І річ завжди у тому, як ви зазвичай говорите до себе: голосом Вчителя чи голосом Учня? Багато хто надто велике значення приділяє тому, що відбувається ззовні, сприймаючи це як «об’єктивну» реальність. Фактично ставиться до себе як до предмета, що має тільки зовнішній контур і жодного внутрішнього дієвого наповнення. Натомість саме наше вміння говорити і домовлятися з собою є визначальним для якості нашого життя і для формування реальності, яка нас оточує. Почніть впливати на те, що ви думаєте і що говорите собі – і ви отримаєте втіленою будь-яку свою продуману реальність. Адже для нашого мозку все, що ми собі уявляємо і все що думаємо про себе і про світ навколо, і є об’єктивністю. Тобто всі зміни відбуваються зсередини назовні, а не навпаки! Тож неможливо переоцінити значення того, що ми самі говоримо собі, це єдиний шлях до досягнень.
Однак весь той багатоголосий хор, який вирує всередині нас, так само, як і окремий голос, що іноді є всього лиш тоненьким і писклявим звуком, врешті можна звести до однієї з двох категорій: голосу Вчителя або голосу Учня. У кожного з нас є і один, і другий. Перший – це голос внутрішньої мудрості, того ангела, який сидить на одному плечі й підшіптує, як дійсно варто зробити. Адже у кожного з нас, як би це загально і пафосно не звучало, закладена вся мудрість світу, і вміння застосовувати її визначається лише тим, наскільки гучно ми «включаємо» у собі такий голос Мудреця, голос Правильного Рішення, голос Любові. Голос Вчителя – це заклик до правильних вчинків, які базуються на любові й відповідальності. Бо як поводиться добрий вчитель? Він вчить, але не нав’язує, допомагає, але не змушує, вірить в учня, але не є наївним з приводу його результатів, любить, але не толерує вседозволеність, дає завдання не для того, щоб поставити оцінку, а для того, щоб дитина могла засвоїти урок.
5 ПРИЧИН ПРОЙТИ НАВЧАННЯ У ШКОЛІ РОЗВИТКУ SPE:
- Працюємо над удосконаленням навичок і збільшенням ресурсності учасників;
- Продумані, прописані і дієві навчальні програми;
- Ми займаємось нашими учасниками, а не просто “вчимо”;
- Комплексний всесторонній розвиток особистості;
- Середовище self-made особистостей (Майстрів Життя).
Як натомість поводить себе «типовий» Учень?
Намагається якомога швидше дременути додому, виконати поменше уроків, якнайшвидше вибігти до друзів на вулицю чи пограти у комп’ютерну гру, кинути все, коли щось не вдається, і сховати двійку, яку приніс зі школи. І робить це не тому, що він якийсь поганий чи нерозумний, а тому, що не навчений робити як слід, має надмір енергії і бажання, але не вміє скористатися ними, спрямовуючи у правильне русло. Це голос нашого минулого досвіду, голос підшіптувань «та навіщо воно тобі треба – нічого не змінюй, минулого разу якось все пройшло і цього пройде!», голос, який закликає не до роботи над собою, а радше до фіксації у стані «хай є як є і якось буде і без моїх зусиль».
У кожного з нас незалежно від статі, віку, місця народження, віри, соціального статусу і будь-яких інших зовнішніх ознак є оці два голоси. Перший можна назвати ще голосом Здорового Глузду, або Свідомістю, а другий – голосом Пориву і Пристрасті, або підсвідомого. Другий заряджений енергією до дії, перший – мудрістю. Другий схожий на слона чи коня, а перший – на його вершника. Перший є вправний і вмілий, але слабкий, другий натомість сильний, але нерозважливий. Наче у притчі про двох калік – перший бачить, куди йти, але не має ніг, другий сліпий, але з ногами. І тільки від їх взаємодії залежить загальний успіх.
Бракує натхнення та мотивації? Рекомендуємо нашу статтю: “Поради для мотивації”.
Відповідно, так само і у нашому житті: все залежить від того, як Вчитель виховуватиме свого Учня. Наскільки зможе зробити з нього другого Вчителя. Звісна річ, що у кожного свої стартові умови, бо залежно від часу дитинства і від того, як із своєю дитиною займалися батьки, комусь попався завчений «ботанік», який усе сприймає на віру і навіть не намагається піддати сумніву йому сказане і від того, хоч і не відчуває себе особливо щасливим, але все ж на загал отримує непогані оцінки, чи, навпаки, двієчник-зірвиголова з поганою поведінкою і вкрай не слухняний до будь-яких рекомендацій. А є ще ударник, який начебто і вчиться, але, не відчуваючи достатньо любові й турботи, у відповідальний момент робить прикру помилку. Хоч найбільше, мабуть, доводиться мати справу з трієчниками – наче і роблять той мінімум, який вимагається програмою Вчителя, однак без запалу і натхнення, а на відчіпного, в останній момент, не усвідомлюючи, що те чи інше потрібно виконати в першу чергу для себе, а не для кого завгодно.
Однак незалежно від вихідної позиції шанс виховати з Учня нового Вчителя є у кожного! Питання лише у тому, скільки часу і зусиль це потребуватиме. Які завдання ставитимете перед Учнем і як слідкуватимете за їх виконанням, скільки терпіння і любові до себе проявите, як хвалитимете за успіхи і що будете робити з черговою двійкою. Успіх Учня теж залежить від вправності Вчителя.
Будьте добрими Вчителями – такими, в яких хочеться вчитися, – і ваш спільний успіх разом із Учнем гарантований.
Роман Кушнір (уривок із книги «Досягай»)
Долучайтесь до нас у соцмережах Facebook та Instagram. У нас ще багато цікавого для вас!
