Як жити із людиною з низькою самооцінкою?

80% людей навколо нас (і, ймовірно, ми самі) є з низькою самооцінкою. А з такими людьми суцільні проблеми, адже все, що хоч трохи негативне у ставленні до них, вони забарвлюють у найтемніших тонах. Наведу приклад. Ви кажете комусь: “Шкода, що ти не купив апельсини”. Що почує людина з нормальною самооцінкою? “Йому/їй шкода, що я не купив апельсини”. Що почує людина з трохи заниженою самооцінкою? “Мені докоряють, що я не купив апельсини!” А зі ще більш заниженою? “Я завжди все роблю не так!” А зі ще заниженішою? “Я погана/ий дружина/чоловік!” А із зовсім низькою? “Я жахлива людина, у мене нічого не виходить!” Тепер уявляєте, крізь яку призму деякі люди, а радше, їхня більшість, сприймають світ навколо? Розумієте, наскільки важко живеться вашим коханим, якщо у них бодай трохи є проблеми із самооцінкою?

Людина з низькою самооцінкою сприймає будь-яку підказку як докір; бажання допомогти як демонстрацію вашої вищості; пропозицію як тиск на себе; комплімент як спосіб прихованої маніпуляції; пораду як змушування до змін; запитання як спробу образити. А що уже казати про критику, справжній докір чи вияв невдоволення поведінкою? Людина сприйматиме це як брутальний захід на свою територію із намаганням змінити і вплинути, узурпувати владу над нею і зманіпулювати…

Ясна річ, що тоді вона реагуватиме у штики, “наїжачуватиметься” з причини і без неї, захищатиметься від уявного ворога, ранячи саму себе. А тепер уявіть, що відбувається, коли двоє у взаєминах мають низьку самооцінку? Тобто ходять із відкритими ранами, які може подразнити яка завгодно дрібниця…

То як жити із такою людиною? Маю лише одну рекомендацію: “виношуйте” її “на руках” і будьте готовими, що вона навряд буде вдячна вам. Однак ставтесь до цього, наче до свого дипломного проекту у великому університеті Всесвіту з дисципліни “Спільне життя”. Пояснюйте свої наміри; розповідайте про причини поведінки; нічого не вимагайте, адже направду жодна людина вам нічого не повинна; якщо щось хочете – просіть, але не забирайте це силою; хочете підказати – починайте робити спільно, дайте час на зміни зі значним запасом (місяць за нормальних умов, рік – для людини з низькою самооцінкою).

Виникає ще одне запитання: а навіщо вам взагалі “панькатися”? В мене є така відповідь: бо ви сильні і вам подобається (це ваше призначення) допомагати слабким. Або ще одна : бо ви теж слабкі і, допомагаючи іншій людині, ви допомагаєте і собі. Або ще одна: навколо нас більшість людей із заниженою самооцінкою, спричиненою проблемами у взаєминах із батьками у дитинстві, і вам насправді немає з кого вибирати, бо інша людина, ймовірно, виявиться такою ж самою, а тим 20% самодостатніх і цілісних ви просто не потрібні!

Як важко жити із низькою самооцінкою: якщо хтось не відповів тобі одразу – сприймеш це як ігнор або, що ще гірше, як образу; якщо хтось намагатиметься тебе розсмішити – вбачатимеш у цьому блазнювання; хтось сміятиметься поруч – думатимеш, що це над тобою; спробує попросити вибачення – сприймеш як слабкість і провину; спізниться на зустріч – подумаєш, що свідомо хоче тебе знецінити. Крізь таку викривлену призму будь-який гарний вчинок зневажується, а щонайменша невідповідність поведінки вашим  очікуванням сприймається як небажання формувати взаємини.

Тож не сердьтесь і не сваріться з людиною із низькою самооцінкою, бо вона і так уже покарана. Вона картає себе, незалежно від того, є для цього підстави чи ні. Вона уже помилилась у причинно-наслідкових взаємозв’язках і зараз шукає винного у ситуації, що склалась. Коли ви обурюєтесь діями такої людини, то лише підкреслюєте, що є такими самими.

Не можна насититися, забравши останній окраєць хліба у голодного.
Порозуміння вам із собою та іншими!

Автор: Роман Кушнір

Категорії

Поширити

Поділитися на facebook
Поділитися на google
Поділитися на twitter
Поділитися на linkedin