Ірина Кастран: «Любити себе потрібно щодня»

Щоб вас любили інші, насамперед полюбіть себе. Чули? Знаєте? Але іноді наші комплекси, страхи, низька самооцінка, постійна самокритика та відчуття провини просто не залишають місця для поваги та любові до себе! Про те, яку роль у досягненні успіху відіграє впевненість у собі, які є види самооцінки, як її ефективно продіагностувати та підвищити, розповідає Ірина Кастран, тренер Школи розвитку SPE, фахівець у темах постановки  цілей та самоцінності.

– Іро, щоб говорити, наскільки впевненість/невпевненість у собі формує наше життя, слід правильно розуміти основні поняття порушеної теми. Що таке самооцінка?

– Якщо зовсім коротко, то визначення самооцінки криється вже в самому понятті – це те, як людина САМА СЕБЕ ОЦІНЮЄ. Йдеться про суб’єктивну оцінку своїх можливостей у певний період життя для конкретної теми, сфери, події тощо. Такою є, власне, проблема, бо це означає постійно заганяти себе в певну шкалу, не приймати свою цінність, сумніватися в своїй значимості, порівнювати себе з кимось чи чимось, постійно перебувати на внутрішніх вагах. Адже оцінювати можна згідно з якимось шаблоном.

– Але ж шаблонів насправді немає жодних! Ніхто ж не має права визначати, що правильно, добре, гарно, а що – ні. Однак ми щоденно орієнтуємося на якісь мірки… Нав’язані суспільством?  

– Це ілюзія, що немає шаблонів, бо люди за ними і живуть. Чому? Бо так легше, навіть задумуватися не потрібно, як реагувати, а просто робиш так, як завжди. Це ті самі установки, упередження, що передаються нам від наших батьків, а їм – від їхніх батьків і так далі. Відповідно, у кожного в голові на безліч ситуацій у житті є певні шаблони, так звані рамки оцінювання, і хочемо ми чи ні, та все ж попадаємо в цю шкалу.

– Повернімося до теорії: низька, середня, висока, завищена самооцінка. Наскільки доцільно її ділити за таким примітивним критерієм? Можливо, запропонуєте іншу типологію?

– Так, справді, прийнято ділити оцінку на критерії, які ви запитуєте, однак особисто я ділила б самооцінку на адекватну і неадекватну. Чому?

По-перше, хочу наголосити на тому, що ОЦІНЮВАТИ себе і порівнювати з кимось – погана звичка, але так вже склалося, що ми не можемо без цього жити. По-друге, дуже важливо, з ким/чим людина себе порівнює. І власне, в цьому проявляється адекватність. Якщо хтось про себе дуже багато говорить, а фактично вартує мало, то, мабуть, людина себе неадекватно оцінює.

Так само є ті, хто досягнули багато, однак дуже занижують свою значимість – це теж неадекватна самооцінка.

– Отже, для доброго самопочуття та безконфліктного життя у соціумі найоптимальнішою є адекватна самооцінка.

– Справді, у певний момент життя треба мати сміливість оцінити себе так, як є насправді. Наприклад, хтось хоче бути підприємцем, тому що читає блогерів, книжки мільйонерів, ходить на тренінги до крутих спікерів, які збудували бізнес. І всі вони говорять: для того, аби забезпечити життя своєї мрії, потрібно звільнитися з місця праці й будувати бізнес. Однак не кожен може бути підприємцем – комусь набагато легше і простіше піти на роботу та стабільно отримувати зарплату. Тож хтось оцінює свої можливості і думає: «Все, йду з роботи і починаю свою справу». Минає кілька місяців, рік, і ця людина у власному «бізнесі» не заробила ще й копійки або ж заробляє стільки, скільки могла б мати, працюючи найманим працівником. То в чому ж тут бізнес? Краще адекватно оцінити свої можливості і піти на роботу, відповідно, перестати переживати за пошук клієнтів тощо.

– Але ж іноді здається, що у сучасному світі, де такої популярності набули публічність, життя напоказ, статусність, саме висока (або навіть завищена) самооцінка може допомогти людині досягти успіху…

– Незалежно від того, який у тебе статус, яке життя ти ведеш, найкомфортніше з адекватною самооцінкою, знати, чого ти вартий, знати свої можливості й здібності, не бігти туди, де краще виходить комусь, а прислуховуватися до себе і своїх бажань.

– Насправді це звучить так логічно… Але не завжди і не всім таке ставлення до себе легко дається. Тож, щоб допомогти нашим читачам краще розібратися у собі, опишіть детальніше життя людини з нормальною самооцінкою.

– Ця людина впевнена в собі, у своїх рішеннях та діях, вона отримує стільки, скільки їй потрібно. Також вона досягає великих цілей, надихається власними досягненнями і тоді будує ще грандіозніші і сміливіші завдання – так і відбувається самореалізація.

Особистість із нормальною самооцінкою йде за своїм внутрішнім голосом, готова прислухатися до себе. Вона не чує фраз збоку: «Тобі не вдасться», «В тебе руки не з того місця», «Це тобі не по зубах», «Це не для тебе» тощо.

– Не чує чи, точніше сказати, просто не слухає цих фраз? Бо недругів та критиків на шляху до успіху завжди ж вистачає!

– У цьому разі «не чути» – свідомий вибір і велика попередня праця над собою.

– А як почувається людина з низькою самооцінкою?

– Вона боїться інших, спілкування, великих компаній, не вірить у свої сили, не довіряє своїм рішенням і своєму смаку, не любить себе. Ситуація: хтось приймає рішення (наприклад, записатися на курси підвищення кваліфікації чи курси з саморозвитку), говорить про це рідним та близьким, а ті починають відмовляти. В результаті на курси не йдуть, бо не довіряють собі і не знають, чого насправді хочуть…

Але найгірше те, що такі люди себе не люблять! Вони справді готові зробити багато для інших і навіть роблять, але ніхто цього не цінує, а тільки користується. Зрештою в голові появляються жахливі думки: «Мене ніхто не любить», «Я нікому не потрібний/-а» тощо.

– Звідки береться така низька самооцінка? Які причини її появи?

– Самооцінка формується ще у дитячому віці. Все відбувається приблизно у три роки, тоді, коли починають пізнавати світ, перебувають у періоді «чомучки» і все цікаво. Саме у цей період із вуст батьків лунають фрази, які можуть вплинути на все життя дитини, її реалізацію, самооцінку і любов до себе. Подібні «вбивці» звучать ось так: «Туди не лізь», «Туди руки не пхай», «Це не можна», «Це погано», «Будь чемним хлопчиком/чемною дівчинкою» тощо. Якщо ви батьки, то забудьте про фрази, які калічать майбутнє ваших дітей!

– Тобто багато комплексів, страхів ми несемо з собою крізь роки у доросле життя. Тому попрошу вас ще про декілька порад, як слід виховувати чадо, щоб воно вже з дитинства мало добру основу для здорової самооцінки.

– Насправді, щоб відповісти на це запитання, можна писати окрему статтю, але, якщо дуже коротко, то потрібно розуміти, що мала дитина прагне самовираження. Якщо хоче вдягнути різні шкарпетки, то нехай так і ходить, нікому ж гірше від цього не буде!? Якщо хоче щось спробувати, то нехай пробує. У вас із дитиною має існувати попередня домовленість, що можна, а що небезпечно для життя. Це повинен бути конкретний і чіткий перелік, наприклад щодо таблеток, вогню, балкону тощо, і тільки тоді ви маєте право вживати фразу НЕ МОЖНА. Якщо певна фраза використовуватиметься до всього, що батькам незручно чи не хочеться, то дитина дуже скоро перестане її чути, адже чаду завжди цікаво дізнаватися щось нове.

– Мабуть, кожен пам’ятає, як нам із дитинства наголошували: «А Марійка, глянь, як добре вчиться!», «От Дмитрик все встигає: і футболом займається, і вдома прибирає, і на уроки не спізнюється, не те, що ти, ледар…» і т. ін. Іро, а ви ж вже на початку нашої розмови наголосили, що і ми, дорослі, фактично не можемо жити без того вічного порівняння себе з кимось. Хоч завжди ж буде хтось успішніший, багатший, здоровіший, щасливіший за нас… Що з цим робити?

– Саме так, абсолютно для кожної людини можна знайти приклад для наслідування, завжди буде хтось кращий. Коли ти дитина, то мало що можеш зробити, але коли ти дорослий, то маєш пам’ятати золоте правило: себе порівнювати варто тільки з собою в минулому. Легко сказати, але важко зробити. Найкраще – зрозуміти: якщо ви порівнюєте себе з кимось, бо вам чогось бракує, то це ваша найближча зона розвитку – візьміть і досягніть, отримайте те, що вас так вабить в інших людях. Подібна гонка ніколи не зупиниться, але ви хоча б станете кращими, хоча досконалості немає меж. А якщо ви чуєте такі порівняння від когось у свій бік, то прислухайтеся до себе: якщо це вас зачіпає – то це те, що вам потрібно. Знову ж таки – зробіть все можливе для отримання. Найкраще рішення – діяти, а не плакати вдома, що «я не такий/-а».

– Як зовні можна ідентифікувати не впевненого у собі? Ви вже згадували, що такими людьми оточення часто користується…

– Так, справді, не впевнених у собі видно здалеку. Розповім цікавий факт: спеціалісти кримінологічної віктимології (галузь, що вивчає характеристики та поведінку жертв злочинів) довели, що маніяк навіть на відео у натовпі може з точністю 99% вказати на людей, які вже піддавалися насильству. Це означає, що їх красномовно видає постава!

Отже, як ми бачимо тих, хто не впевнені в собі, і знаємо, що їх можна «використати»? Така людина рідко під час розмови дивиться прямо в очі, часто ходить із опущеною головою, уникає тривалого контакту поглядів, її плечі опущені й зведені вперед. Можуть бути і додаткові ознаки, але ці найпомітніші.

– Тепер про самокритику. Де є межа між конструктивною критикою, аналізом та справжнім «самоїдством»?

– Самокритика – це найгірший вид критики. Якщо чужі слова ми пропускаємо через сито: вірю-не вірю, про мене-не про мене, то свої слова ми одразу сприймаємо як правдиві. Конструктивна критика й аналіз – це та сама адекватна самооцінка, про яку ми вже говорили. І аналізувати себе, свої дії потрібно щодня – адже тільки так можна стати кращим.

«Самоїдство» – це тоді, коли людина не задоволена собою навіть тоді, коли насправді зробила все можливе і навіть більше, тобто це та сама неадекватна самооцінка.

– А ще не додає впевненості постійна жалість до себе. Як перестати скиглити? Чи така поведінка людини просто означає, що вона не готова брати на себе відповідальність: ні за своє життя, ні за свої рішення чи помилки?

– Жалітися і скиглити – це абсолютна безвідповідальність, а також причина низької самооцінки. Замість ниття краще взяти і змінити те, що тебе не влаштовує, бо хто, як не ти, має це змінити? Казка про принца і чарівну паличку в реальному житті не працює. Так, справді, можна отримати багато бонусів, коли ти такий нещасний і нічого з цим не можеш зробити, є люди, які допомагатимуть, і, якщо вам так зручно, то ви можете нити і продовжувати паразитувати весь час. Але запитайте себе: чи життя паразита і «нитика» – те, про яке ви мрієте?

– Проведіть кордон між поняттями «впевненість у собі» і «самовпевненість». Адже багато хто у принципі й не бачить між ними різниці.

– Насправді самовпевненість – це одночасно і хороша, і погана риса. З одного боку, вона допомагає людині досягати своїх цілей та реалізовуватися. Однак самовпевненість іноді є ствердженням та самореалізацією за рахунок нещастя чи приниження інших…

Тобто, якщо ми впевнені, і навколо іншим людям із нами добре, то це адекватна самовпевненість, якщо ж від наших дій страждає оточення, то це егоїзм і самоствердження, що прикривається впевненістю в собі.

– А ще є таке поняття, як самоцінність. Власна цінність. Зізнаюся, для мене це слово здавалося тотожним зі словом «самооцінка».

– Так, названі поняття справді плутають, вони певною мірою навіть переплітаються.

Самоцінність – це ідентичність з самим собою, це тоді, коли я роблю те, що хочу і відчуваю, дію так, як мені подобається. Для того, аби краще зрозуміти, що таке самоцінність, потрібно пригадати собі дітей, їхню безтурботність, їхнє щире бажання щось мати. І вони справді отримують те, що хочуть, бо ще не мають установок, що щось некрасиво, некультурно чи не можна.

В той момент, коли нас починають порівнювати з іншими або оцінювати наші дії як «добре» і «погано», ми починаємо втрачати наше відчуття самоцінності. В результаті, якщо в дорослому житті нас не підтримують, то ми впадаємо в депресію.

Коли у людини немає відчуття самоцінності, вона не розуміє, що для неї важливіше. Ми готові погодитися на щось мале і незначне замість того, аби отримати щось велике і грандіозне.

– Як можна зрозуміти, що ти не самоцінний?

– «Несамоцінність» – це тоді, коли в стосунках з іншими ми стараємося бути корисними, порядними, чемними, тобто вислужитися перед кимось, лізти зі шкіри, щоб здаватися кращим, отримати похвалу й увагу. Людина не самоцінна тоді, коли вважає, що все зроблене нею нікому не потрібно і ніхто нічого не цінує.

– Які є причини нелюбові до себе?

– Як би дивно чи гірко це не було, але головною причиною нелюбові до себе є любов чи нелюбов батьків до дитини. Якщо ми не знаємо, як проявляється любов у нашу сторону, то відповідно, не знаємо, як її давати собі. Ця навичка просто відсутня!

Інші причини – вже наслідки попередньої: тяжіння до певних стандартів, шаблонів, про які ми говорили вище, бажання задовольнити чиїсь очікування й отримати оцінку в свою сторону, прагнення бути ідеальним як для себе, так і для оточення.

Найгірше – якщо ви не любите себе, то так само не здатні любити й інших. Ви можете стверджувати, що любите своїх дітей і/або чоловіка понад усе на світі, але це тільки ілюзія, бо жодна людина на світі не в змозі поділитися тим, чого в неї немає.

– А як навчитися любити себе?

– Насправді процес довготривалий і безперервний, любити себе потрібно щодня. Все починається з дрібниць: стабільний графік роботи без «перепрацювань», здоровий сон, відпочинок, належне харчування, фізична активність – це основи. Також потрібно зрозуміти, що такої людини, як ти, на світі більше немає, кожен із нас унікальний і кожен прийшов на цей світ невипадково!

Якщо любов до себе втрачена, то треба шукати відповідні відео, тренінги, книжки, які спеціалізуються на самооцінці, впевненості, любові до себе. Але почати варто з тих основ, які я назвала.

– А яких конкретно спікерів корисно послухати в Інтернеті, щоб «розбудити» любов до себе? Які фільми, серіали, книжки на цю тему є вашими улюбленими?

– Пораджу спікерів, за якими слідкую я. Їх, звичайно ж, є більше, і в кожного різні смаки, однак я вчуся у Наталії Холоденко, Алуніки Добровольської і Світлани Керімової. Щодо серіалів і книжок, тут дуже важко сказати, бо практично всюди прослідковується ця лінія. Просто потрібно пам’ятати, що любов до себе – певні дії, які спрямовані на те, щоб отримувати задоволення від життя, бути радісним і робити те, що тобі справді хочеться. Ви звернули увагу на те, що це ДІЇ? Якщо це просто мрії, бажання, відмазки «колись я зможу собі таке дозволити», то це вже прояв нелюбові до себе.

– Самооцінка і любов до себе – взаємодоповнюючі поняття?

– Так, але самооцінка – це оцінювання себе після якоїсь події, а любов до себе – це прояв любові й прийняття навіть тоді, коли я зробила щось погано.

– А хтось може назвати любов до себе нарцисизмом…

– Можна нарцисизмом, можна егоїзмом… Є одна різниця – любов до себе не шкодить іншим, а все інше – отримання задоволення за рахунок того, що комусь погано. Це, по-перше, нездорово, по-друге, такого задоволення стає ненадовго і вже хочеться принизити чи задовольнитися за рахунок іншого ще раз і ще раз.

– Коли людина постійно когось критикує, засуджує, бурчить – це ж багато що говорить про самого критика, правда?

– Людина, в якої все добре, ніколи не почне бурчати, принижувати, обговорювати чи критикувати. Знаєте, чому? Бо їй добре.

Якщо ви помічали за собою критику інших, бурчання тощо, то, мабуть, ви себе не любите. Можете думати, що це не так, але це так.

– А є секрети, як підвищити самооцінку… швидко?

– Є, але і ефект буде недовгий. Адже самооцінку потрібно підтримувати і підвищувати щодня. Почати потрібно з того, щоб нарешті почути свій внутрішній голос і наважитися робити те, що душа бажає. Необов’язково одразу відкривати бізнес, можливо, ви просто давно хочете морозива, але не купуєте собі, або мрієте про море… Тільки ви знаєте, що вам хочеться і що принесе вам задоволення.

– На курсах, тренінгах у Школі розвитку SPE, а також у межах вашого авторського 21-денного онлайн-марафону з досягнення цілей «Challenge Accepted» ви пропонуєте учасникам цілий арсенал завдань, вправ і навіть випробувань, які допомагають проаналізувати себе, своє ставлення до життя відверто та без прикрас. Поділіться з читачами «Експерименту» декількома дієвими практиками, за якими можна довести свою самооцінку до адекватності.

– Перше, з чого потрібно починати, – це режим дня. Ви себе не любите, якщо у вас все хаотично і спонтанно, бо тоді ви просто заставляєте себе перебувати в постійному стресі.

Друге – це піклування про своє здоров’я. Так, ви маєте займатися фізичним навантаженням, слідкувати за балансом води у своєму організмі, їсти здорову їжу, позбутися згубних звичок, і тільки тоді можна почати виховувати любов до себе.

Третє – дуже важливою є самодисципліна. Якщо ви не можете протягом хоча б півроку поспіль виконувати одну дію, наприклад бігати зранку, робити зарядку, читати книжку півгодини вдень, вчити англійську, мити посуд одразу після прийому їжі тощо, то ви ніколи не зможете досягнути своїх цілей. Самореалізація любить відповідальних людей і приходить тільки до тих, хто готовий над собою працювати не 1 раз на місяць 8 годин підряд, а кожного дня, системно і без пропусків.

А найкраще, що підвищує самооцінку, – це постійне досягання своїх цілей, перетворення ваших мрій у реальність. Згадайте, як добре ви себе почували, коли реалізували те, що хочете?

І ще хочу порадити вправу, ефективність якої доведена практикою: потрібно вести щоденник успіхів! «Ха-ха, я давно знаю про цю вправу», – може хтось сказати. Та чи маєте підстави ви похвалитися тим, що як мінімум рік, без перерви, щодня писали по п’ять своїх успіхів? Якщо так, то продовжуйте, бо тоді ви вже точно знаєте, що це дає. Якщо ні – то спробуйте!

А наступна вправа допомагає навіть у найскладніших ситуаціях у житті. Це писання ранкових думок протягом 30 хвилин. Вам потрібно занотовувати всі думки (радісні, тривожні, страхи, ідеї, бажання), тобто весь той невпинний потік внутрішнього голосу, який ми чуємо безперервно. Може здаватися, що вправа безглузда, слід вставати раніше, удосвіта витрачати на це півгодини – ніби немає чим зайняти свої ранки. Однак, якщо ви справді хочете нормалізувати самооцінку, то для цього треба докласти зусиль. Немає вправ, які виконуються дві хвилини і змінюють ваше ставлення до себе раз і назавжди. Хочете гарний результат – потрібно добряче попрацювати над собою!

Ну і ще одна вправа, яку справді виконувати просто, – це починати свій ранок позитивно. Підозрюю, що в кожного вдома у ванній кімнаті є дзеркало, а перше, що ми робимо зранку, – йдемо вмиватися. Тому раджу негайно знайти якусь наліпку, або маркером намалювати смайлик на дзеркалі, або просто написати «Посміхнися!». Якщо ви раптом забудете, що ранок потрібно починати з усмішки, то цей напис вам нагадає, і ви вже не зможете втриматися від позитивних емоцій. Добре самопочуття на цілий день гарантоване!

Розмовляла Соломія Чир (журнал “Експеримент” №20)

Категорії

Поширити

Поділитися на facebook
Поділитися на google
Поділитися на twitter
Поділитися на linkedin