Вихід із Гри

Еволюція опікується вами тільки доти, доки ви фертильного віку (можете, потребуєте, хочете), після того ви їй не цікаві й вона кине вас (нас) напризволяще. Залишиться тільки те, що ви самі (!) напрацювали упродовж життя, а не те, що вам перепало як бонус. І мова не йде про зароблені багатства чи нажите майно, а радше про спосіб мислення; і не про кількість друзів у Фейсбуку чи колег, із якими разом можна з’їсти піцу, а радше про здобуті навички; не про упередження і ставлення до інших людей, а радше, наскільки вони співмірні з Істиною і Мудрістю. Всі моделі поведінки, харчові традиції, побутові звички, проблеми і способи їхнього вирішування, пройдений Шлях (якщо такий був), залежності й спокуси, які не подолали, та частина світогляду і наша віра, що не залежить від поведінки інших, – оце той багаж, із яким нам доведеться залишитися згодом наодинці з собою і повільним шляхом йти у забуття.

Для чого напрацьовувати навички?

Запевняю вас: навчання і постійне самовдосконалення вам нічого не дадуть! Тренінги вас не змінять! Прочитані книги – це безглузда трата часу. Слідкування за тим, що ви їсте, не збільшить
шанси на «ринку кохання». Догляд за власним тілом не зробить вас кращим. Ефективність, самоорганізація і самодисципліна – це фікції, які не полегшать вам життя, а зазвичай його лише ускладнять. Вміння спілкуватися не допоможе вам знайти краще порозуміння з коханою людиною. Так само, як і розуміння глибинних основ Архітектури Всесвіту не вивільнить ваш час чи емоції. Вивчення фінансової грамотності загалом не зробить вас щасливішими. Будь-яка навичка, що ви освоїте, на загал не створить вам більше шансів чи можливостей у житті… ПОКИ ВИ «У ГРІ» – ВСЕ ЦЕ НЕ МАЄ ЗНАЧЕННЯ!

Ну гаразд, не буду настільки категоричний, все це трохи має значення, але не таке, як думають деякі люди. Водночас напрацьовані навички (назвемо так «правильного (усвідомленого) життя») таки дають переваги, і їх усього дві:

1. Ви самі визначаєте, коли «вийти з Гри».
2. У вас є неймовірна кількість переваг після виходу з Гри.

Насправді вони з лишком перекривають всі незручності, яких довелося зазнати для їхнього отримання. Але проблема у тому, що зрозуміти людина це може тільки згодом. Тобто це наче вклад у квартиру, яка будується, – платити за неї треба вже і багато, а переваги будуть лише у далекому майбутньому. Більшість людей не готова так довго чекати і радо віддає майбутнє за краще теперішнє. Тобто приймає радощі й насолоду від неусвідомленості зараз,
жертвуючи своїм якісним завтра.

Наведу приклад:

  • їсти п’яту шоколадку, не думаючи про те, що її доведеться відпрацьовувати завтра (завтра – це не буквально, а коли завгодно у майбутньому);
  • говорити різну скверну, не знаючи, як вона викривлює наші думки завтрашнього дня;
  • дозволити собі обурюватися поведінкою інших, не намагаючись вникнути в її причини;
  • думати казна-що погане про інших людей, не аналізуючи, як воно вплине на нас завтра;
  • байдикувати за переглядом серіалів чи соцмереж, забуваючи, що все це позбавляє нас кращого майбутнього;
  • витрачати гроші на непотрібні дурниці, які віддаляють нас від великої мрії, яку ми могли б за них реалізувати;
  • ображати кохану людину, забуваючи про те, що завтра бумеранг повернеться до нас;
  • не навантажувати своє тіло, не усвідомлюючи того, що завтра воно буде кволе і старече;
  • не працювати над власними емоціями, свідомо погоджуючись на автоматичне життя у майбутньому…

Таких прикладів можна навести безліч. Бо в якій завгодно царині ми здатні робити зусилля над собою, щоб бути усвідомленими і робити той чи інший вибір, за який беремо відповідальність, або плисти «за течією», приймати все, «як є», і не намагатися нічого змінити. Звичайно, мова не йде про безглуздий бунт як спосіб протиставити себе батькам чи суспільству. А радше про бунт розумний, свідомий, такий, що інші люди його навіть можуть і не помітити, бо він здебільшого відбувається всередині самої людини і результати проявляє назовні лише у крайніх випадках, як результат дуже тривалої роботи.
Для інших такий бунтівник – просто специфічна особистість, оригінал, маргінал або й просто пересічна людина. Бо цей бунт − незгода проти власних слабкостей, рукавичка, яку кинула особистість сама собі. Якщо ж людина з піною на губах доказує щось комусь і розповідає про проблеми суспільства й про неправоту інших, то, ймовірно, вона не бунтує, а лише імітує.

Живемо тільки раз?

Одно слово, ота складна робота над собою, яка не одразу дає переваги, часто викликає чесне внутрішнє запитання: «Навіщо воно мені здалося, коли зараз усе і так добре?» Більшості людей не потрібно вчитися, бо вони і так усе знають. І це правда, питання лише «хто з чим залишиться, вийшовши з Гри»? Для більшості оті довготермінові й системні знання, отримані через наполегливу і виснажливу роботу над собою, − це тягар у часі, коли їх насправді потрібно здобувати. Але у часі, коли вони необхідні, вони теж марні, бо вже запізно отримані. Якщо сказати стисліше: до 25 років ще нікому не треба вчитися, після сорока − вже зазвичай пізно, між 25 і 40 навчання здається зайвим − невідомо для чого відволікає цілу купу часу і зусиль, а все і так наче у житті непогано. Не йде мова про навчання якихось технічних речей: курси вдосконалення кваліфікації бухгалтерів чи навіть ораторського мистецтва, а про «істинне навчання» – проходження свого власного Шляху, тернистого і звивистого. Йдеться про добровільно взяту на себе відповідальність регулярно і тривалий час виконувати якусь роботу, пов’язану з зусиллями над собою і без видимої корисливої мети.

Нас усіх використовує Еволюція (сама того не знаючи, бо її як такої взагалі не існує) для передачі генів у вічність. Фактично наші гени використовують наші тіла і мізки, щоб досягнути своїх цілей (їх у них теж немає, але так принаймні виглядає). Заохочуючи грати неусвідомлено, «на автоматі», й пропонуючи за це численні бонуси, Еволюція не попереджає гравця, що викине його «з Гри» у будь-який зручний для себе час і забере все, що не напрацьоване власними зусиллями. Таки так: наче у матриці, нас усіх використовують для дітонародження, а після того ти – відпрацьований матеріал і доживай собі як хочеш…

Так, навчання і саморозвиток через проходження Шляху дозволяє людині, яка ним займається, не здаватися, не ламатися, підніматися після падіння, тобто залишатись «у Грі» стільки, скільки забажає, а у деяких випадках повертатися до казино навіть після «виходу з Гри». Окрім того, навіть вийшовши «з Гри», людина фактично цілком і повністю продовжує той самий якісний рівень усвідомленого життя, якого навчилася в часі, коли їй це було наче непотрібно. Так би мовити, перебуваючи на розкішному банкеті, де за тебе все приготували і подали, людина вчиться сама готувати собі їсти, розуміючи, що рано чи пізно бенкет закінчиться, і на холодній негостинній вулиці доведеться якось справлятися самому/ій.

І саме тут на допомогу приходить чи не найважливіша навичка у житті – постійна готовність змінюватись. А вона, як і все інше, нізвідки не візьметься: ти або напрацював його у часі, коли це не було необхідно, або змушений погоджуватися на ті варіанти, які пропонують у часі безвиході. Як продовження мені особисто тут напрошується гарна цитата: «Живемо ми тільки один раз, але, якщо зробити все правильно, то цього цілком досить».

Так от: якщо ми готові змінюватися не просто під впливом обставин, що є необхідною умовою виживання будь-якого живого організму, а передбачаючи обставини, які нас очікують, а іноді й формуючи їх (тобто без очевидної потреби), то саме це і є правильною ознакою, що ми проходимо свій Шлях.

Автор: Роман Кушнір (стаття у №23 журналу “Експеримент”).

Категорії

Поширити

Поділитися на facebook
Поділитися на google
Поділитися на twitter
Поділитися на linkedin