Життя як Школа: ви двієчник чи відмінник?

Життя – це школа, а ми всі – учні, проблеми – це задачі, завдання і контрольні. Звісно, у вас можуть бути різні спогади про свою школу: можливо, маєте позитивні враження, можливо, суцільний негатив, про який навіть згадувати не хочеться. Та зараз спробуйте уявити не так свою середню загальноосвітню школу номер 6, 23 чи 95 у якій ви колись вчилися, а якусь іншу, можливо, навіть трохи ідеалізовану, де учні мають усі умови для навчання.

Школу, у якій за сумлінно вивчені уроки ставлять відповідні оцінки і у якій навіть двієчника намагаються навчити будь-якою ціною; у якій найчесніші вчителі і найсучасніші комп’ютери, підручники, спортзали, приміщення й у якій однокласники теж охоче готові допомогти краще засвоїти пройдений матеріал. Учневі потрібно тільки вчитися, для нього створено ідеальні умови.

Але учень залишається учнем і замість того, щоб скористатися можливістю такого навчання, він шукає відмовки, пояснення і причини в інших. Саме такою Школою і є наш Всесвіт, а ми – якраз такі учні.

Із музикою проблеми, бо «слон на вухо наступив»; хімію вчителька погано пояснює, із фізики чергова двійка, бо маю «нематематичний» склад розуму; з географією труднощі через сусіда по парті, який постійно відволікає; а на фізкультурі поставили нереальні нормативи, зрештою, так само, як і з літератури задали дуже багато прочитати; англійська тяжко дається, бо то просто важка мова, ну а з математикою проблеми, бо математичка надто сувора, з геометрії постійні перездачі, бо то у всіх так, а батьків часто викликають до школи, бо ж треба якось привертати до себе увагу і самостверджуватись… Скільки відмовок, пояснень, причин у інших, забаганок, вимог до оточення, провин за минуле і жодної відповідальності за власне життя, чи то пак навчання.

Двієчників немає! Є лише ті, хто вперто не хоче вчити уроки, зсилаючись чи то на відсутність світла увечері вдома, чи то на нездібність до цього предмету. Причина – де завгодно, тільки не в мені. І тому Життя через учителів дає нам знову одні і ті самі завдання: мовляв, ну скільки можна, вивчи вже їх нарешті, а учень і далі вперто ігнорує заклик і робить своє, скаржачись на непосильні завдання, суворих учителів, незручні умови, дошкульних однокласників і на півсвіту.

Урок. Учитель запитує щось з домашнього завдання. Поки відмінник невтомно тягне руку, двієчника не покидає нав’язлива думка: «Тільки б не я, тільки б не мене», він сутулиться і знічується за партою, відводить погляд, ховається за спиною кремезного сусіда…. «Іваненко, до дошки!» – сталевим голосом викликає його вчителька. У двієчника всередині все похололо: «Ну от, знову! Ну чому я???» – з розпачем розмірковує перед тим, як підвестися і сказати, що не готовий на сьогодні, запевнити, що підготується на завтра і вислухати безкінечну тираду про себе перед цілим класом, щоб… пройти все це замкнуте коло завтра. А наприкінці чверті ще буде контрольна, до якої, ясна річ, підготуватися не буде коли, звісно, двійку на ній можна було б виправити на семестровій, але як? Причина ж не в тобі, а в поганій школі. Ну і в кінці року ще теж буде шанс, та якщо немає звички вчитися, то звідки вона візьметься перед самим іспитом? Може, той бідолаха і напише щось абияк, може, йому навіть пощастить перейти у старший клас, але основних вмінь і навичок він так і не матиме, тож все повторюватиметься з року в рік. Не казатиму, що стається з тими, кого не переводять до наступного класу, та їм не позаздриш: постійно протираючи штани на одному місці, вони так і не пізнають справжньої радості навчального процесу.

Хочемо ми того чи ні, а всі ми – учні. Тільки дехто сумлінно «вчиться» й має гарні взаємини з іншими, чудових дітей, фінансове благополуччя, міцне здоров’я, авторитет серед довколишніх, реалізацію своїх мрій і планів; дехто отримує четвірки – часом краще, часом гірше даючи собі раду з завданнями, а дехто – у постійних невдачах, наче Бровко у реп’яхах, зі стабільними проблемами з близькими, скаргами на погане самопочуття і здоров’я загалом, матеріальними труднощами, неможливістю реалізувати себе у житті.

Школа ж – ідеальна, педагоги вчать якнайкраще, матеріали у нашому доступі – щонайліпші, клас і учні – ті самі, от тільки ми чомусь не хочемо вчитись.

А все починається з того уроку, на якому вчителька викликає до дошки, і, поки двієчник думає «Тільки б не я», відмінник тягне руку, радіючи новому виклику, знаючи, що кожна така ситуація – це лише Шанс, Можливість. Тішачись несподіваній контрольній, якої боїться двієчник, намагаючись уникнути відповідальності, відмінник чекає її з нетерпінням, бо він готовий постійно.

Там, де одна людина подумки вигукне: «Yes! Мене зараз викликатимуть до дошки!», друга заломлюватиме руки з розпачу: «О, Боже!!! Чому знову я?!». А Життя у вигляді невблаганної вчительки знову і знову викликатиме того, хто намагатиметься уникнути уроку, який таки мусить вивчити, щоб мати змогу навчатися у школі (жити далі).

Охочого доля веде, неохочого – тягне.

То як ви вчитеся у Школі Життя? І чи розумієте тепер, що неврівноважений клієнт – це всього лише ваш незасвоєний урок з минулого, і якщо ви відмовитесь від нього замість того, щоб прийняти (вивчити тему), то залишитесь неготові до контрольної, аж ось і іспит не за горами; складнощі з близькими, коханими чи дітьми – ті самі невивчені уроки, – все повторюватиметься, доки не вивчите матеріал; навіть конфлікт у маршрутці чи у крамниці – це лише урок, можливість, яка обов’язково знову знайде вас у найнесподіванішому місці, якщо не зробите правильних висновків просто зараз; матеріальні труднощі, як, зрештою, і проблеми з часом чи самореалізацією, – це наслідки тих самих невивчених уроків минулого – ви бачили проблему замість того, щоб бачити можливість, уникали відповідальності за своє життя, віддавали перевагу другорядному над головним, ховалися і тремтіли тоді, коли потрібно було йти на свій страх і ризик. Людина з неприємними для вас рисами – це не хто інший, як ви самі, зрештою, все, що вам заважає, перебуває не зовні, а всередині, пам’ятайте про це у кожній-кожнісінькій ситуації, коли захочеться розгледіти причину в інших, в обставинах чи поскаржитися на життя.

Наша Школа навколо – ідеальна, вона неймовірно чесна і справедлива, єдине, чого вона хоче нас навчити, – це якраз тієї чесності і справедливості щодо самих себе. Вивчив урок – чудово, отримуй відмінну оцінку і готуйся до складніших завдань, які дадуть тобі більше можливостей; не вивчив – вчи, отримуватимеш двійки доти, доки не навчишся. Так, двієчника життя гупатиме по голові однаковими проблемами, схожими ситуаціями і щоденними труднощами, аж доки він не перестане списувати все на зовнішні фактори і нарешті почне вчити уроки. Неймовірно цікаві уроки Життя.

Життя дано для того, щоб справлятися з Викликами! Тішитись їм! Насолоджуватись ними як можливостями! Не напрошуючись на труднощі – розуміти, що це лише уроки, які маємо засвоїти, щоб впевнено і переконано йти далі. Життя – не для того, щоб нидіти, скиглити, марнувати його, розважатися, втікаючи від себе, скаржитись і бідкатись. Воно дає нам широчезні можливості для росту, самовдосконалення і радості, питання лише у тому, чи здатні ми ними скористатися? Чи готові, наче відмінники, казати: «Так! Yes! Класно! Оце можливість для мене! Це мій шанс довести собі, що я найкращий/а! І я ним обов’язково скористаюся. Дякую тобі, Школо, за таку нагоду!»  І якщо невирішених проблем чимало, та й сипляться вони, наче з рогу достатку, то потрібно радіти їм, так само, як відмінник радіє новій темі на улюбленому уроці. Врешті-решт, це ж лише наслідки наших минулих дій і думок, тож саме поточні труднощі – шанс виправити давні недопрацювання.

Отримати нарешті з того предмета відмінну оцінку і піти далі. Це підхід успішної людини, його лише треба втілити у життя, починаючи із найбуденніших побутових ситуацій.

Автор: Роман Кушнір (Дій!).

Категорії

Поширити

Поділитися на facebook
Поділитися на google
Поділитися на twitter
Поділитися на linkedin