Про активність та проактивність

Ми, зазвичай, не зауважуємо – все, що відбувається з нами у нашому житті, має внутрішню причину в нас самих. Ніхто, окрім вас, не зробив ваше життя таким, яким воно є. Це погана новина, але є і хороша: все, що нам заважає, перебуває усередині нас самих, а отже, все можна змінити. Треба лише зрозуміти, що будь-які зовнішні обставини, кон’юнктура ринку, ситуація в країні, керівництво компанії, наші чоловіки і дружини – це лише окозамилювальні відмовки, симптоми, які є наслідком справжніх внутрішніх причин. Якщо вас щось не влаштовує, то, пам’ятаючи, що всі проблеми лише всередині, змініть це.

Візьміть на себе ініціативу, станьте самі для себе чинником змін. У будь-якій ситуації пам’ятайте, що у своєму житті потрібно бути «За»! Ті, хто чекають ініціативи від інших, нічого не вирішують.

Існує ще одна цікава класифікація, якою хочу з вами поділитись.

Усіх людей можна умовно поділити на три категорії:

  • Пасивні завжди шукають причину в інших, а також у тому, на що вони не впливають – погоді, інших людях, країні тощо. Не хочуть і не готові брати відповідальності за своє життя. Керуються так званою зовнішньою мотивацією – буду робити щось лише тоді, коли мене хтось ззовні до цього заохотить. Зазвичай це просто споживачі чогось, які або дуже мало створюють натомість, або не створюють узагалі. Якщо такій людині сказати щось зробити, то вона вкладе всю свою енергію, щоб пояснити, чому цього зробити не можна: «так не робиться», «то не правильно», «то не моє», «так ніхто не робить», «з того нічого не вийде, бо з такого ніколи нічого не виходить, – я знаю». Таких людей тягне життя і їх навколо близько 80%. Саме завдяки системі заборон пасивні батьки виховують таких самих дітей.
  • Активні хоч і шукають мотивації ззовні, та часто проявляють ініціативу самі. Якщо їх щось попросити чи дати завдання, то вони без зайвих вагань все виконають. Така людина матиме здобутки, але лише тоді, коли хтось вміло спонукатиме її ззовні. Навколо їх – близько 15%. Зазвичай саме таких дітей намагаються виховати батьки і таких працівників намагаються залучити у свою компанію керівники (хоча зазвичай їм доводиться задовольнятися пасивними). З активними просто – вони горять; але їх треба запалити.

Перші дві категорії можна об’єднати під назвою «реактивності» – людина реагує на зовнішні подразники, нехтуючи можливістю самій взяти на себе відповідальність і почати вибирати свою реакцію. Вона є тією, кого ведуть, дуже часто тягнуть, а інколи взагалі волочать. Не будучи готовою виробити власну систему цінностей і цілей, така людина чекає на поводиря, який зможе вивести її у світле майбутнє.

Втім, є ще третя категорія людей, на могутніх плечах яких тримається світ. Їх усього 5 відсотків довкола нас.

  • Проактивні – люди, які керуються власними почуттями, відчуттями й інтуїцією, мають внутрішню мотивацію: зробити щось так, щоб самому/ій собі сподобалось, які вибирають свою реакцію: якщо мене хтось намагається образити – то я подумаю, чи варто мені ображатися, якщо хтось вирішив продемонструвати мені своє незадоволення, то я прийму, що людина незадоволена, але не більше (це твоя справа ти з нею і розбирайся). Тобто проактивність – це коли між стимулом і реакцією є час прийняти усвідомлене рішення, вибрати свою реакцію.

Людина, котра пам’ятає, що їй не обов’язково реагувати, одразу отримує шанс жити більш усвідомлено, змістовно. У щоденному житті це проявлятиметься в тому, що людину не потрібно буде ні до чого мотивувати і казати, що робити, або, як кажуть у народі, «не треба буде їй ноги переставляти» – вона сама себе змотивує, заохотить, проявить ініціативу і зробить наввипередки більше, аніж те, що її просили. Такою людиною також неможливо маніпулювати, бо хіба не безглуздо хитрувати і застосовувати прийоми до того, хто знає чого хоче, 100% відповідальності бере на себе і, карбуючи кроки, впевнено йде до своєї мети? Такі люди забезпечують роботою інших, організовують все і всіх навколо себе відповідно до своїх порядків. Життя їх веде. Швидше навіть вони самі кермують човном, пливучи бурхливою річкою життя. Щоби човна не крутило, треба плисти швидше, аніж біжить течія річки, тільки діючи на випередження можна перемогти суперника чи приручити коня, тільки рухаючись швидше, аніж виникають думки у дитини, можна не втомлюватись, залишаючись з нею наодинці. Так, завжди вчити треба більше, аніж задали, а практична, лідерська позиція на роботі – це коли ви виконуєте більше, ніж вам кажуть.

Запам’ятайте: ваше – це тільки те, чого ви досягнули, будучи проактивними, коли вас ніхто у спину не штовхав, дамокловим мечем не нависав над головою, не мотивував, не змушував і не підштовхував – бо навіть якщо ви виконаєте за таких умов щось добре, то це все одно будуть здобутки тієї іншої людини.

Ваше – це те, що ви просто робите самі, усвідомлюючи, правильно це чи ні.

Автор: Роман Кушнір (“Дій!”)

 

Категорії

Поширити

Поділитися на facebook
Поділитися на google
Поділитися на twitter
Поділитися на linkedin