Смерть. Підготовка

ворон душа роздуми природа

Як підготувати себе до смерті?

Обережно! Все, що ви тут прочитаєте, може змінити ваше ставлення до себе і до свого життя! Незручна тема. Розумію, що смерть – це дуже незручна тема. Її зазвичай намагаються уникнути. Людина хоче зробити вигляд, що владна над нею. Що нічого не може з нею відбутися поза межами її волі. Принаймні думає так, доки не стикнулася з якимись крайніми переживаннями і не потрапляла у геть критичні ситуації. Однак хтось та й повинен нагадувати про те, що наш час скінченний, принаймні в межах поточної оболонки. То чому б не зробити це просто зараз?

Вчитись робити Нічого! Тож як би це дивно не звучало, а у тайм-менеджменті як невід’ємній складовій життя людини їй набагато важливіше вміти зупинятись і заспокоюватися! Тобто якщо від природи ми отримуємо радше маятник, який розгойдується навіть від невеликого внутрішнього вітерця, то наше завдання полягає у тому, щоб навчитися давати собі з ним раду і своєчасно зупиняти. Тобто варто навчитися робити Нічого!
Детальніше у статті “Вміння робити Нічого”.

Звісно, говоритимемо про неї, зважаючи на факт: у нашому суспільстві тема – табу. Там, де є місце на розвинуту сферу розваг, смакових добавок, фармацевтичних новинок, моди і постійного споживацтва, для неї, смерті, місця не знаходиться. Про неї не говорять на вечірках і навіть у громадському транспорті чи на базарі, так само як і на роботі чи за родинним столом. Її намагаються уникати при розмові як із близькими, так і з малознайомими людьми. Іноді про неї не говорять навіть на поминках, надаючи перевагу розмовам про живих родичів: хто кому що винен, хто у чому прийшов і кому що перепаде згідно з волею небіжчика.

Смерть як невід’ємна частина життя

Роблять вигляд, що її, смерті, немає. Втім, смерть – це невід’ємна частина життя. А хіба логічно боятися того, що і так настане? Чи є сенс студенту боятися екзамену? Чи розумно будівельнику боятися часу, коли треба буде здавати будинок? Чи доречно бухгалтеру лякатися звітного періоду? Що б не відповідала нам на те підсвідомість, а відповідь таки очевидна – «Ні!». Адже до невідворотного й обов’язкового набагато розумніше готуватися. Бо якщо чомусь запобігти чи чогось уникнути не можна, то краще бути завжди напоготові. Причому, чим швидше почати це робити (готуватися), тим краще.

Роман Кушнір, засновник Школи розвитку SPE:

  • Керівник та засновник Школи розвитку SPE – школи розвитку навиків #1 в Україні!
  • Засновник консультаційної компанії SPE-Consulting
  • Автор 19-и популярних книг
  • Розробник 25-и системних навчальних програм
  • Засновник журналу “Експеримент”
  • Співзасновник проекту “Щоденники успіху”
  • Засновник і співорганізатор Чемпіонату Oratory Lviv Open
  • Засновник IT проектів “Be a hero“ і “Be balanced”
  • Провів понад 7 500 годин публічних виступів.

Книги Романа Кушнірасайт, де ви знайдете книги для мотивації, розвитку та росту.

дерево сухе пустеля

Так само, як студент зазвичай не може вивчити весь екзамен за одну ніч (хоч десь у глибині душі він все ж відганяє подібне розуміння), так само і людина від незвички не зможе у відповідному місці чи у відповідний час подумати і зробити належне, якщо не готувалася до цього. Набагато передбачуваніший результат того студента, який, пам’ятаючи про екзамен, старанно потрохи готувався до кожної теми. І так само, як студент, що боїться екзамену, зазвичай і не починає його вчити, так само і людина, яка боїться смерті, ніколи і не починає жити! Здавалося би, має і руки, і ноги, і голову на плечах, і IQ поза сто, та й диплом непоганого вузу з престижної спеціальності і роботу яку не яку, а високооплачувану, а насправді людина нежива. Бо керує нею не Любов до Життя, а Страх Смерті.

Таки-так, усвідомлення смерті повертає до життя і наповнює його. Страх смерті позбавляє людину самої себе, і людина починає поводиться споживацьки саме через те, що думає: вона житиме вічно. А ще смерть має сакральне значення у будь-якому суспільстві, оскільки є крапкою Життя. Французький філософ Мішель Монтень казав, що важко розмірковувати, яким було оте життя доти, доки людина не померла, бо сама смерть може багато змінити у ставленні до людини.

А ще смерть постійно нагадує нам про себе у природі. Правда, ми часто не хочемо її помічати, переступаючи через розтовчену комаху, шаркаючи ногами по щойно відмерлому листі, «беручи між колеса» переїханих кимось невідомим тваринок. У природі життя і смерть не є антиподами, а лише тим, що вміло співіснує, навіть більше того: створюючи підґрунтя одне для одного. Бо чим більше смертей, тим більше і життя. Чим ретельніше виорати поле, тим швидше на ньому забуянить нова рослинність, чим більше вимре якогось виду, тим його нішу швидше займуть нові види чи інше різноманіття живих форм, та і у людських зграях усе те саме: після воєн різко зростає народжуваність. Це, звісно, не варто сприймати як заклик до війни, бо людина, окрім почуття гумору і мистецтва, відрізняється від своїх далеких співродичів саме поважним ставленням до померлих. А радше заклик не протиставляти одне і друге.

день померлих свято смерть

Можливо, декому все вищеописане виглядатиме дещо песимістично, однак уточню: бути готовим померти і збиратися помирати, тобто лізти поперед батька у пекло, – це різні речі. Я швидше кажу про таку собі біблійну готовність намісників, яким господар залишив свій маєток в управління та має повернутися, хоч ніхто не знає, коли це буде. Тож від невідомості дати приходу їм варто доглядати майно належно і гідно, не розмірковуючи про афери і махінації, які, може, до якогось часу вдасться приховати. У далекій Індії, кажуть, є такі мудреці-дервіші, що все своє носять із собою, навіть коли лізуть на дерево, аби зірвати плід. І коли їх питають, для чого це (так же незручно лізти), то вони відповідають: А якщо Бог покличе мене до себе, коли я буду на дереві, то я не матиму часу спускатися. Не скажу ж я Йому: зачекай, мені потрібно злізти вниз по свої речі.

Курс: Емоції і відчуття, які заважають нам насолоджуватись життям і досягати більшого. Обов’язковий курс для Вашого вдалого майбутнього! Не розуміючи себе і свої відчуття ми втрачаємо дуже багато енергії на марне. Навчіться справлятись із собою і все налагодиться!

Переоцінка цінностей і проведення часу

Відчуття власної скінченності, наче той дамоклів меч, дозволяє переоцінити свої цінності й відсортувати важливе від неважливого, потрібне від зайвого, вічне від тривіального. Для цього варто поставити собі декілька запитань:

  • А якщо б це був мій останній день, як би я його прожив?
  • Що відповісте собі на таке запитання?
  • Наскільки б змінився ваш розпорядок дня?
  • Що з повсякденного ви не робили б, а що з довго відкладеного все-таки зробили б?

Це гарна перевірка на те, наскільки наповнено і згідно з власними цінностями проводимо свої дні. Тільки не кажіть, що перестали б мити посуд і не стелили б ліжко. Бо коли ми припускаємо, що для нас це останній день, то для інших життя продовжується і, мабуть, нечесно залишати після себе гори посуду, який хтось за нас має перемити, і безлад, який хтось повинен прибрати. Якщо ж у цей умовно останній день скажемо, що не підемо на роботу, то виявляється: коли туди ходимо, обманюємо себе, проживаємо не своє життя, займаючись тим, що нам не до душі і що не приносить користі іншим. Бо людина, яка працює на своєму місці, в останній день, мабуть-таки, прийде до тих, кому «служила», і просто виконає свою роботу найкраще.

Отак хороший працівник, кожного дня йдучи зі свого робочого місця і розуміючи, що може більше не повернутися, залишає його акуратно прибраним, а справи залагодженими. Однак, на жаль, ми, мабуть, знаємо не так багато настільки відповідальних до свого життя людей. Дуже показовим є у цьому питанні ставлення до життя, коли людина не уникає стратегічних справ, але намагається щодня виконувати якусь логічну їх частину і тримає найголовніші складові завжди завершеними.

“Експеримент” – це найперше ідейний проєкт. І, аби видавати журнал, нам потрібні ресурси: на поліграфію, оплату роботи авторів та технічних працівників.
Тож, якщо вам близькі цінності “Експерименту”, цікава тематика видання і ви би хотіли, щоб журнал продовжував жити, маєте можливість нас фінансово підтримати!
А ми і надалі турбуватимемося про ваш саморозвиток!

До речі, такі запитання – це хороша профілактика залежностей. Бо коли людині, що думає про себе як про вічну і про ту, яка ще все встигне виправити, важко не піддатися спокусі своїм звичним залежностям (комп’ютерним іграм, соціальним мережам, пустим балачкам, критиці інших тощо), то людині, яка проживатиме свій день, наче останній, буде набагато легше відмовитися від усього зайвого, бодай на один день, а потім ще на один і ще на один і так далі.

А чим би зайнялись у останню годину? Оце питання взагалі ставить нас віч-на-віч із своїм внутрішнім «Я». Бо дуже часто згадане людьми – це саме те, чому в своєму щоденному житті вони приділяють надто мало уваги, от і поспішають її компенсувати. Однак погодьтеся, це несправедливо та навіть безглуздо все життя чогось уникати, щоб врешті таки похапцем в останній момент надолужувати.

А про що хотіли б подумати в останню мить?

О-о-о – це, напевне, концентрат усього життя. Але,аби справді подумати про те, про що слід, варто думати такі самі думки постійно. Інакше вийде, як у того лицаря, котрий знав, що остання думка може повністю очистити життя, і не особливо переймався чистотою своїх помислів і дій нащодень. Однак в останню мить, коли послизнувся і випадково впав у провалля, то подумав ті самі лайливі слова, що і зазвичай. Або як у тому жарті про старого крамаря, який помираючи прощався зі своїми родичами, але коли довідався, що всі прийшли, здивовано перепитав, хто ж тоді залишився у крамниці.

Тож якщо хочете налагодити свій ефективний тайм-менеджмент, частіше розмірковуйте про власну скінченність і дійте з такою самовіддачею, наче варто встигнути завершити всі свої важливі справи без перекладання їх на завтра, але не більше.

Роман Кушнір (уривок із книги «Досягай»)

Поділитися на facebook
Facebook
Поділитися на twitter
Twitter
Поділитися на linkedin
LinkedIn