Слово оратора

голос оратора

З чого варто почати і як навчитись підбирати слова так швидко, щоб про нас могли казати «той/та, хто за словом у кишеню не полізе»? Зрештою, що робити, якщо ми забули під час мовлення, про що мали сказати?

Словесна імпровізація

Якщо навчити людину швидко імпровізувати, то з таким вмінням з’являється впевненість, яка у свою чергу знешкоджує хвилювання, і думка промовця тече плавно і гладко.

Буває так, що слово крутиться на язику і, здавалось би, ще мить – і воно ваше, а натомість тільки з сумом, та інколи і зі страхом констатуєш: «Забув!». Такий ірраціональний страх з’являється знову і знову, не даючи повністю насолоджуватись процесом власного виступу, позбавляє всіх сатисфакцій за виступ.

Більше інформації та практики – на нашому онлайн-курсі «Ораторське мистецтво».

Як кажуть, «попереджений – значить озброєний», тож давайте вивчимо декілька прийомів відношення і пропрацювання технік, які дозволяють або згадати, або просто викрутитися у незручний момент.

1. Повторити попередньо сказане. Навіть декілька разів повторена фраза навряд чи здивує слухачів, особливо якщо вона промовлена з багатозначною паузою. Тобто повторіть попереднє. Попереднє не буде попереднім, а буде вже наступним. Так ви можете виграти декілька дорогоцінних секунд, а то й хвилин, щоб зорієнтуватися, про що вести мову далі.

2. Розповісти все з початку. Тобто повторити не лише фразу, а й останнє пояснення чи змістову комбінацію. Можна це зробити «під прапором» кращого засвоєння матеріалу або наголошуючи на важливості теми. Це може бути навіть достатньо тривала частина вашої промови.

3. Змінюючи слова, можна говорити про одне і те саме декілька разів. Щоправда важливо пам’ятати, що це лише спосіб згадати, про що слід говорити далі, бо інакше слухачі сприймуть це як некомпетентність.

4. Тлумачення останнього слова. Наприклад, якщо пам’ять випадковим чином пропала і останнє слово, яке ви пам’ятаєте у вашій промові, було «море», « суспільство», чи хоча б і «дивергенція», то сміливо можете пояснити, що це слово означає, або його етимологію, чи, наприклад, ваше ставлення, або якийсь пов’язаний за змістом анекдот чи оповідку. Звичайно, це вимагає певного запасу знань, але якщо його немає щодо останнього слова, то візьміть попереднє, або ще одне перед ним. Зазвичай такої підміни слухачі не помічають, а для вас це шанс зібратись з думками.

5. Розповісти про щось геть інше, майже як в анекдоті про Вовочку («якби риби мали воші, то…»). Якщо невербально ви при цьому не висловите занепокоєння, слухачі це цілком вам пробачать. Це може бути щось таке, що вас «зачепило» саме сьогодні, чи якась надихаюча розповідь. Хороший оратор зазвичай такі історії, байки і притчі носить з собою великими пригорщами.

Перегляньте тематичне відео про словесні навики оратора:

Нестандартні способи структуризації виступу

Окрім потреби імпровізації, буває безліч варіантів, коли вам потрібно лише підглянути структуру. Тобто «провал пам’яті» стосується не конкретних слів, а самої послідовності логічних блоків, які потрібно висвітлити слухачам. Погані оратори в таких випадках все читають з аркуша, навіть не підводячи погляду, або перед виступом заучують все на пам’ять, що далеко не краще.

Натомість добрі оратори спілкуються зі своїми слухачами і використовують нестандартні способи.

1. Маючи якусь «шпаргалку», чесно сказати: «Тааак, дайте я підгляну, що далі…» чи «Тааак, де моя шпаргалка…» Тільки не робіть це приховано, а навпаки покажіть, що ви жива людина з притаманними їй прогріхами. Якщо при цьому невербально вести себе впевнено, то такі слова навіть підуть на користь. Так деяку слабкість можна перевести у свою силу.

2. Прохання до слухачів: «Я забув, що мав казати – допоможіть мені». Зазвичай в таких випадках декілька добровольців точно запропонують свої варіанти, чим можуть наштовхнути вас на слушну думку. Тобто ви не лише вирішите ситуацію, а ще й знайдете прихильників серед слухачів. Люди люблять допомагати іншим, особливо тим, хто виглядає переконливіше за них.

3. Посміхнутися і сказати: «Так… а що далі…. про що це я говорив…» Особливо уважні і активні матимуть можливості стати спів-ораторами, а ви – можливість зорієнтуватися, на що зараз налаштована Аудиторія. Зазвичай найкращі результати група демонструє тоді, коли працює разом з промовцем, є співведучою з ним – це мистецтво дійсно високого рівня.

4. Можна використати і який-небудь жарт: «Старість не радість, забуваю, що мав казати». Зазвичай це викликає посмішку у слухачів і новий рівень довіри до вас, як до людини, яка не боїться бути чесною. Можуть бути й інші фрази, наприклад: «Кажуть, склероз – хвороба щасливих, кожен день новини, але зараз мені щось таке хочеться вам розповісти, а от що, я геть забув».

5. Можна обговорити зі слухачами сам процес забування. Підійдуть фрази: «Раз я забув, значить, це було щось неважливе» чи «Треба буде себе проаналізувати за Фрейдом, чому я забув саме це слово».

До речі, ми насправді забуваємо лише те, що нам або не важливо, або надважливо і ми не хочемо цим ділитись з іншими, тому причини забування справді потрібно для себе потім проаналізувати. Дуже часто навіть одне слово може бути розгадкою до вашого підсвідомого упередження, блоку чи проблеми. Люди не забувають тоді, коли вони розслаблені і мають відчуття захищеності. Тому всі вправи покликані насамперед відновити «душевну рівновагу» і дозволити заспокоїтись, і тоді потрібні слова самі прийдуть.

словесна імпровізація

Найефективніший спосіб боротьби з забуванням

Насправді найгірший варіант згадування – це ті декілька секунд займатись самокатуванням і подумки повторювати: «Я згадаю, зараз я згадаю». Це ще більше напружує і відволікає від асоціативного ряду того, про що повинна була йти мова. Це ніби пробувати розкорковувати пляшку вина, вдавлюючи корок усередину: може й вийде, але в більшості випадків він ще більше застрягне.

Набагато краще спрацює внутрішня готовність «відпустити» забуте слово чи фразу, мовляв, нічого страшного, якщо я цього не скажу. Таке відношення зазвичай швидко повертає «дар згадування» разом з «даром мовлення».

Працюють не всі вище перелічені способи і не завжди. Все залежатиме від приміщення, слухачів, їхніх очікувань і вашого ставлення до себе. Ви не зобов’язані бути непогрішні, і пам’ятайте, що ваша чесність, відкритість і людяність сприйматиметься навіть вище, ніж професійні якості. Зрештою, як і будь-яка проблема, забування покаже справжній рівень підготовки оратора і вміння володіти собою: це можна і потрібно «перевернути» на свою користь у спілкуванні зі слухачами, щоб поглибити довіру до власних слів.

Вміння мовчати

Ще один корисний навик, який обов’язково стане у пригоді, – це вміння мовчати. Як не дивно це звучатиме, але мовчанка – одне з основних вмінь оратора! Бо забування – це часто не так страх забути, як страх мовчати, коли внутрішній голос підштовхує до дії: «Ти ж на сцені, значить, маєш щось говорити».

Іноді мовчанка важить більше ніж слова. Лише подумайте: може бути «гнітюча тиша», а може і «загадкова мовчанка» чи «пауза здивування» – оратор, як справжній художник слова, створює свої відтінки білого. І справжнє мистецтво – це комбінаторика пауз.

Я часто вчу учасників своїх курсів мовчати, бо знаю, що таке вміння дозволяє більш глибоко зануритися у багатство власного внутрішнього світу, що в свою чергу дає можливість свободи вибору перед зовнішніми оцінками. Спробуйте і ви просто вийти і помовчати перед десятком людей, дивитись, «бути присутніми», не метушитись зайвими рухами і насолоджуватись тишею. Коли для вас це буде приємно і звично, і жодна крамольна думка не з’являтиметься в голові, – ви досягнули справжньої майстерності.

Це не так вже і просто й потребує тривалої практики, часто навіть довшої, аніж вміння говорити, бо будь-яка думка «коли вже закінчення», «що про мене зараз думають інші», «це ж смішно», «то, напевне, пройшло вже більше ніж хвилина», « чому Н. сьогодні вбрана у тому-то» і т. д. є показником потреби у зовнішніх стимулах і недовіри до власної системи мотивації.

Перегляньте практичні поради про словесну імпровізацію:

Вагомі поради для покращення виступу

Підсумовуючи: хто не вміє заглядати всередину себе, не має що ціннісне представити назовні. А ще вміння мовчати дозволить вам не розгубитися у критичний момент забування. Як допоміжний момент може виступати розуміння того, що тільки ви знаєте послідовність виступу (що за чим іде)! Тобто зазвичай слухачі рідко коли можуть зрозуміти, що ви змінюєте черговість або переходите на іншу тему, і сприймають все, що відбувається, як правильний порядок.

Тому картання оратора щодо зміни структури виступу геть безпідставні – ніхто не знав, як мало бути насправді. І нічого страшного, якщо ви забудете правильний порядок виступу. До речі, в такий спосіб часто можна практично знайти нову структуру старого виступу, навіть кращу за попередню. Але найголовніше, що таке відношення дає можливість вільно почувати себе перед Аудиторією, а отже, майже не забувати інформації.

Ще одна порада стосується того, як покращити свою пам’ять. Обов’язково хваліть себе за те, що під час виступу виклали всю інформацію, що мали. Таким чином ви налаштуєте себе на так зване «позитивне підкріплення», яке допоможе наступного разу виступати ще краще.

Як перевірку попередньої закономірності, я інколи свідомо роблю помилку у якісь темі, наприклад, помножу щось неправильно чи переплутаю дати подій або авторів тої чи іншої книги, щоб перевірити, скільки людей насправді зараз повністю зосереджені на матеріалі викладу. І якщо у таких речах не завжди всі уважні, то що вже говорити про тему, яку розробляли саме ви і нюанси якої також розумієте лише ви. Перевірте цю тезу, зробіть помилку, поспілкуйтесь про неї зі своїми слухачами – це буде новий виток вашої майстерності.

Читайте попередню статтю по темі «Мова оратора та природи».

Для чого ж існує імпровізація?

На мою думку, вміння словесно імпровізувати дає волю вибору і згладжує незручні моменти, коли відбуваються якісь непередбачувані події. Це не є чимось обов’язковим для оратора, адже можна всі свої промови готувати заздалегідь на папері і далі лише їх грамотно доводити до сердець і умів слухачів. Але вважаю, що краще вміти імпровізувати, ніж не вміти, бо непередбачувані ситуації трапляються завжди, і краще бути готовими до них, усвідомлюючи можливість свого вибору.

Однак, як і будь-який навик, імпровізація потребує практики, тобто щоденного вправляння в дотепності і незвичності. Візьміть собі за правило під час кожного виступу робити якийсь експеримент: наприклад, привітайтеся так, як ніколи цього раніше не робили, чи розкажіть анекдот або байку, чи спробуйте спершу задати якесь провокативне запитання.

Спочатку, можливо, дещо важко, але згодом мозок точно призвичаїться і допомагатиме вам моделювати по-іншому кожну сферу виступу. Прошу вас ніколи не повторюватись і кожен без винятку прийом чи техніку щораз пробувати по-новому!

Уривок з книги Романа Кушніра «Великий оратор».

Будьте у курсі усіх новинок нашої Школи розвитку SPE у соцмережах: Instagram, FacebookTelegram.

А також підписуйтеся на наш YouTube-канал.

Поділитися на facebook
Facebook
Поділитися на twitter
Twitter
Поділитися на linkedin
LinkedIn