Емоційні складники цілі

емоційні складники цілі
1. Цілі мають бути пов’язані з вами і тільки з вами.

Це означає, що саме ви несете 100%-ву відповідальність за результат. Це дуже важливий пункт, на якому відсіюється чимала частина цілей, які ми так гарно описали логічно: начебто, все, чого я хочу, – реальне, визначене в часі і цілком вимірне, але от проблемка – я чомусь не готовий казати, що точно цього досягну і що нічого не зможе мене зупинити:

  • Так, я дуже хочу мати оте Феррарі і навіть маю план з його отримання, але впевнений я у тому, що саме воно мені потрібне – на 99%, тобто в принципі допускаю десь дуже далеку думку, що воно мені все ж не дістанеться;
  • Так, я чітко уявляю і навіть можу розписати, яким має бути моє сімейне щастя, але ж для цього треба ще й щоб інша людина так думала! А я можу взяти відповідальність тільки на 50%!;
  • Так, моя ціль справді зробити так, щоб у світі не було бідних і голодних, нещасних і хворих, але чи готовий/а я 100% поручитись за це …. ще не знаю ….

Щонайменша краплина сумніву в ваших думках суттєво віддаляє нас від досягнення нашої мети. Це наче маленький черв’ячок у великому й соковитому яблуку – рано чи пізно він повністю сточить його, залишивши лиш гниличку.

Переформульовуйте і переформатовуйте свої цілі доти, доки ви не будете готові нести 100%-ву відповідальність і доки не зрозумієте, що їх досягнення залежить саме і тільки від вас. Інакше така ціль не варта буде виїденого яйця. Це радше тягар, від якого доведеться відмовитися на півдорозі, аніж істинно наша ціль.

Поміркуйте, де опиниться стрибун, який перескочить провалля на 55%? А той, хто перестрибне на 84 з половиною? А навіть 99,8? Отак і у реальному житті людина досягне саме того і тільки того, чого вона потребує як повітря, на всі 100%, і готова йти до кінця зі словами «я це зроблю». Нас і нашу ціль розділяє якраз оте провалля, яке ми можемо вмить подолати, якщо тривалий час тренуватимемось і готуватимемось до стрибка, однак щонайменше вагання у польоті може зіпсувати весь результат. Аби цього не сталося у вирішальний момент, треба постійно тренуватися, щоразу перепитуючи себе щодо власної відповідальності. Бо справжні зміни у нашому житті розпочинаються тільки там, де ми готові за них 100% відповідати.

Читайте попередню нашу статтю “Логічні складники цілі”

2. Ціль має бути позитивно сформульованою.

Ви маєте знати, чого хочете, а не те, чого не хочете. Хотіти не бути хворим, не сидіти на шиї у батьків чи у дітей, на пенсії не жити у таких злиднях, як бабуся по сусідству, – це пряма і вірна дорога до повного … провалу. Не можна здоров’я міряти категоріями хвороб, а багатство – бідністю. Бо саме тоді наш мозок, наче досконалий радар, налаштовується на сприйняття від Всесвіту такої негативної інформації, обмінюючи її на барвисті та кольорові справжні мрії і бажання.

І річ не лише у чи то горе- ,чи славнозвісній частці «не», яку не сприймає наше підсвідоме, а у вживанні негативних слів чи понять:

  • треба перестати лінуватися,
  • перестати злитися на довколишніх,
  • скинути зайву вагу,
  • припинити їсти багато солодкого тощо.

Кожне наше негативне слово відволікає нас від досягнень, а заодно від щоденного натхненного життя. Привчіть себе казати і думати тільки про те, що ви хочете, і воно обов’язково прийде навіть швидше, аніж ви сподіватиметеся. Зі своїми цілями та мріями, а тим паче словами, треба бути дуже обережними. Вони мають властивість матеріалізуватися. Тож перед тим, як подумати, про ціль, замисліться, – чого ви насправді хочете. Це не так вже і просто. Послухайте людей навколо. Поспостерігайте за собою. Почитайте масову і популярну газету. Ви не почуєте і не побачите там надміру позитивних і добрих слів. Вони не так закарбовуються у пам’яті, тож ними часто нехтують у спілкуванні. Але для внутрішнього спілкування позитивне налаштування є не просто бажаним – воно необхідне для гармонії, віри й успіху.

позитивно сформульована ціль

Практикуйтесь щодня: нікому не кажіть, що не так, якщо не готові сказати, як має бути. Це лише відмова від безпідставних «мені не подобається», «це неправильно » і «так не має бути» чи «я так не хочу». Навіть якщо у побуті часто стримувати себе і перепитувати «А як має бути?» і «Чого ти хочеш?», кількість неоднозначних ситуацій різко зменшиться. Спробуйте поспостерігати за собою в умовах непорозумінь, і ви помітите, що більшість із них беруться саме з того, що люди, знаючи, чого вони не хочуть, ані на хвильку не задумуються, чого вони таки хотіли б. Використання цього підходу на щодень сформує ваші думки у такий спосіб, що ви використовуватимете позитивні формулювання і в різних за тривалістю цілях.

3. Ціль має бути важкодосяжною.

Легкодоступні цілі не мотивують. Ціль – це наш заряд енергії: що його більше, то далі ми заїдемо. Якщо ціль незначна, то людина, підсвідомо розуміючи, що її можна досягнути без особливих зусиль, не роблячи нічого, врешті так нічого і не досягне.

Ідеально – це коли ціль у людини така велика, що потрібно все життя над нею працювати і, не гаючи ані хвилини, щоденно діяти. Щаслива така людина, бо у неї не буде часу ані на труднощі, ані на хвороби, ані на проблеми, ані на образи чи непорозуміння. Часто цілі подають чи розуміють наче щось таке, що є точкою на карті життя, місцем призначення, але краще сприймати їх наче певне середовище, у якому ми вже перебуваємо. І що щільнішим воно є, то рідше з’являється байдужість, розчарування і лінь та інші поняття, які у попередньому пункті не рекомендовано вживати у внутрішніх діалогах зі собою. Ціль це не те, до чого ми йдемо, а те, що вже у нас є і що оточує та наповнює нас!

У багатьох випадках людині псують життя саме дрібні цілі, надто малі, якщо порівнювати їх із можливостями людини. У всіх нас є геніальний мозок, лише не кожен готовий використовувати його на повну. Прагнучи чогось приземленого і незначного, людина сама собі створює труднощі. Безглуздо мати ціль – зменшити плату за комунальні послуги, коли ти володієш розумом, який може створити космічний корабель, чи врятувати сотні людей від голоду. На жаль, часто у дитинстві людей розучують хотіти більше, формуючи середовище недовіри і, виховуючи невпевненість, позбавляють дитину шансу здобути більше. Ех, як би хотілось, щоб кожна людина використовувала свої потенціали по максимуму!

Уявіть собі автомобіліста – що далі він їхатиме, то вищою буде його швидкість і то менше він відволікатиметься на дрібниці. Натомість, той, хто їде на невелику відстань – їхатиме неквапно, розуміючи, що в будь-якому разі встигне. Якщо у людини є проблеми – можете бути певні – у неї надто маленькі цілі! Величина нашої цілі – це наче кількість харчових запасів мандрівника, який йде у гори – хто візьме більше канапок з терпінням і чаю з наполегливістю, той і зайде далі. А ще ціль – наче орієнтир, як кажуть мисливці: «Бери вище, то хоч не попадеш собі в ногу». Не йдеться про те, щоб переоцінювати власні можливості і просто плодити нереалізовані мрії, а разом з ними і власну демотивованість.

Просто будьте нескромними у своїх цілях і поєднуйте їх із відповідною щоденною діяльністю, тоді і отримаєте від Всесвіту всі потрібні ресурси. А ще пам’ятайте, що варто вибирати собі найскладнішу дорогу і тоді у вас ніколи не буде конкурентів. Адже саме холодний північний вітер зробив зі скандинавських селян могутніх вікінгів.

Подумайте над такою фразою: «якщо з ваших цілей ніхто не сміється, то вони не надто великі». В ній є великий відсоток істини. Людину часто мотивує саме те, що для інших виглядає недосяжним, або те, що інші не готові сприйняти у нас. Щоби довести і собі, й іншим, ми можемо досягнути набагато більшого, аніж коли просто живемо приземленими категоріями існування «як всі».

Як зануритись в роботу без прокрастинації? Читайте ще текст ТУТ.

4. Цілі мають заводити.

Своєю ціллю можна назвати тільки те, що вас заводить! Якщо те, до чого ви йдете вас не “заводить”, то це або не ціль взагалі, або не ваша ціль – незрозуміле ярмо на шиї. Якщо вас не влаштовує слово «заводить», то спробуйте замінити його на ті, які вам ближче до душі – «мотивує, надихає, стимулює, подобається, підштовхує, заряджає, надає впевненості,  окриляє» – це лише гра в слова, адже ми все одно міркуємо кожен своїми категоріями.

Проте основне завдання цілі – задавати прискорення на шляху до досягнень.

Як ваші відчуття, коли ви уявляєте собі свою ціль?

  • «Добре»;
  • «непогано було б це отримати»;
  • «я не проти»;
  • «мені подобається»;
  • «ну, в принципі, може бути» – така реакція характеризує не наші цілі.

Натомість, якщо ви, дивлячись на свої цілі, відчуваєте піднесення і захоплення, внутрішнє «Вау! Клас! Хочу!», що супроводжується блиском в очах і пришвидшеним серцебиттям, то вітаю, – це ознака того, що якраз ця ціль і є вашою. Якщо, подумавши про ціль, ви готові відкинути все зайве та дріб’язкове й одразу взятися до роботи, хай навіть вона рутинна і чорнова, то така ціль є направду вашою, і ми її раніше чи пізніше, та обов’язково досягнемо.

ціль має заводити

Мотиваційна сила цілі зумовлена внутрішніми відчуттями. Її, звісно, можна описати словами, але слова – це поганий вимірник для відчуттів. Ми ніколи не зможемо довідатися про іншу людину, чи це насправді її ціллю було те, про що вона казала, доки не прийде час і ціль або буде досягнутою або ні. З іншого боку, людину, яка, розповідаючи про щось, наче світиться із середини, видно одразу.

  • Скільки часу ви радітимете тому, чого досягли?
  • Чи не буде у вас первинної ейфорії, яка зміниться суцільною байдужістю?
  • Чи, навпаки, ви знаєте, що досягнувши отого, ви надалі радітимете життю ще більше і сприйматимете його нові барви?
  • Чи, дивлячись на досягнуте, відчуватимете негайний поклик до дії?
  • Чи може щось відмовити і віднадити вас від досягнення записаної цілі?

Не йдеться про суцільну відмову від буденних миттєвих радостей і забаганок, а лише про те, щоб бути готовим відмовитись від чогось дрібнішого на користь чогось більшого. Зважуючи на шальках внутрішніх терезів свої поточні забаганки і майбутні досягнення, надавати перевагу саме останнім.

Ставайте ефективними разом з нами :

5. Ціль має бути вашою.

Дійти до неї і пояснити її значимість для себе ви маєте самотужки, а не заохоченням ззовні. Дуже часто діти, самі того не розуміючи, досягають нереалізованих цілей своїх батьків, приймаючи їх за свої. От, скажімо, все життя батько хотів, щоб дитина вміла грати на фортепіано, бо він сам не вмів цього робити. То й муштрує дитину у музичній школі, змушуючи її вчити нотну грамоту і загалом постійно бути «в матеріалі». Дитина так-сяк вдає, що вчиться, та десь у двадцятип’ятирічному віці залишається біля розбитого корита, ставши посередньою вчителькою з музики– наче і тяжко нести, і вже шкода кинути. Я не маю нічого проти музичної школи чи занять на фортепіано, на які направду часто треба таки завести і наполягти на них, я лише не погоджуюсь з тим, щоб переконувати дитину в тому, що це її призначення замість того, аби навчитися самому грати на омріяному інструменті. От навчився би батько – та й всі були б щасливі.

А доки той хоче, щоб його цілі досягнув хтось інший – всі залишатимуться нещасними. Та найгірше у всьому тому – це те, що дитина з часом сама починає вірити у те, що це і є її покликанням, перестає пробувати щось нове і рано чи пізно доходить до відчаю. Немає жодної людини з проблемами, яка б, сама сформувавши свою ціль, упевнено йшла до неї.

Ми є у Телеграм-каналі, Instagram, YouTube-каналі, TikTok. Долучайтесь! В нас багато цікавинок для вас!

Роман Кушнір (уривок із книги “Створюй“)

Як бонус до нашої статті пропонуємо переглянути відео: