Бути тут і зараз

час планування тут і зараз

“Бути тут і зараз” як звичка

Бути тут і зараз – це не що інше як звичка, котра, як і будь-яке ефективне вміння, потребує чимало часу, щоб її впровадити у свій побут. Адже треба добратися до найпотаємніших комірок своєї душі (думок про себе й інших) і вичистити їх. А окрім того, необхідні постійна підтримка і нагадування собі у кожній ситуації про необхідність повертатись у «тут і зараз», адже на перших порах інстинкти бунтуватимуть проти такого усвідомленого життя. Але я точно знаю: кожна людина, яка хоча б раз скуштувала смак справжньої присутності у своєму житті, більше ніколи не хоче повертатись у минуле чи втікати у майбутнє, адже можливості у цих станах кардинально відрізняються. В першому випадку ми отримуємо Життя, яке протікає крізь нас, у другому – ілюзію існування, матрицю.

Стаття блогу “Тут і зараз” – попередня публікація даного циклу. Приємного читання.

Людина, що надто чіпляється за минуле (до сказаних слів, завданих кривд) і не готова відпускати прикрі чи, навпаки, надто вдалі ситуації, схожа на альпініста, який збирає за собою все каміння, за котре він коли-небудь чіплявся, або на подорожнього, що збирає за собою кожен шматок землі, на яку колись ставав. Чи легко було б першому видиратися на вершину, а другому йти по своєму шляху? Той, хто надто захоплюється фантазуванням майбутнього, натомість схожий на людину, яка ходить із ціпком, постійно далеко викидаючи його перед себе, постійно перебуваючи у стані відсутності рівноваги. І одному, і другому важко йти по своєму життєвому шляху: першого тягне додолу накопичений досвід, а другий постійно не встигає за своїм ціпком і часто падає.

Тому мистецтво присутності водночас вимагає відпускання минулих емоцій рівно так само, як не прив’язування себе до майбутніх подій. Бо і перше, і друге є кайданами, що утримують людину і не дозволяють їй розгледіти всі можливості навколо. Спробуйте схопитися руками за найближчий до вас стіл і розгледітися на різні сторони – наскільки обмеженіший буде ваш «краєвид» у порівнянні з тим, якби ви могли вільно переміщатися квартирою і виходити з неї в якому завгодно напрямку. Направду прикро дивитися, скільки людей добровільно прив’язали себе до минулого і майбутнього і ще при цьому й намагаються ще дуже затягнути собі мотузки.

дівчина жінка годинник тут і зараз

Страх сьогодення

І вся причина полягає у тому, що ми дуже боїмося свого зараз. Воно часто є нестерпним, тією реальністю, від якої хочеться втекти кудись подалі, і річ навіть не у тому, що реальність страшна, а в тому, що тільки у цьому стані нам доводиться стикатися з самими собою справжніми, подивитися на те, якими ми є всередині себе. А без наполегливої роботи над собою такий вигляд завжди невтішний.

Як це стосується тайм-менеджменту? Так само, як і самого життя людини: ми відкладаємо справи на потім, бо намагаємося уникнути свого зараз; бережемо у пам’яті негативні емоції, боячись пустки, яка може притягнути щось невідоме нам; «хронофажимо» і прокрастинуємо – тільки щоб не зустрітися з самими собою, не беремося за важливі справи, думаючи: колись настане кращий час для їх реалізації. Ми ж завжди можемо собі уявити, що завтра нам схочеться зробити цю чи іншу роботу, а сьогодні доведеться її все-таки взяти і зробити. Тобто завтра достатньо собі уявити, а якщо взятися за роботу сьогодні, то доведеться докладати зусиль. Тому-то людина і втікає у майбутнє, відмовляючись від свого зараз, і з часом це стає звичкою, та такою нав’язливою, що людина навіть не може з дитиною побавитися, аби думками не втікати кудись інде. Приклад дитини я навів не випадково – бо дитина як ніхто інший вимагає присутності. Не просто наявності тіла мами чи тата біля себе, а повноцінного душевного єднання через процес забав і навчання.

Бути “тут-і-зараз” – це стародавній буддійський підхід до життя. Це і є усвідомленість життя. Кожна хвилина, яку ми витрачаємо на занепокоєння про майбутнє та жаль за минулим, це – ще мінус одна хвилина нашого життя, яку ми віднімаємо самі в себе. Це ще одна втрачена можливість. Це ще один шанс побачити, що кожна мить життя дає нам шанс змінитися на краще та знайти спокій, радість і щастя. Далі за посиланням.

Повертайтесь до реальності

Сьогодні набагато вразливіше за вчора, бо до вчорашнього дня ми можемо багато що додати вигаданого, так само як і порівняно з майбутнім, що здається нам сповненим можливостями, про які ми мріємо. А для сьогодні залишається тільки жити, творити і насолоджуватися життям, а це подекуди ой як непросто. Особливо якщо не вироблена відповідна звичка. Впродовж дня частіше ловіть свої думки «Де я?», «В якому часі?» І ви виробите чудову звичку повертатись у реальність, як тільки заманеться.

Наша увага (присутність) – це наче промінчик світла у темній бібліотеці – на яку книгу впало світло, ту і візьмемо. І навіщо нам якийсь трактат із марксизму-ленінізму, якщо зовсім поруч лежить неперевершена поезія Ліни Костенко? Ми всі велетенські бібліотеки і маємо однакові книги: томик Любові, Розчарування з м’якою обкладинкою, Злість і Страх – двотомне видання, у твердій палітурці на високій полиці лежить Віра, а ще, звісно, в рядок стоїть Надія, Правда, Чесність, Прощення і Доброта, натомість десь у іншому місці можемо побачити скупчення Образи, Зневаги, Споживацтва, Огиди та їх праматері Невдоволення. Всіх цих томів незліченна кількість, і у поточний момент часу ми читаємо якийсь один із них. А що саме читатимемо, залежить від нашої звички бути присутніми у своєму житті. Людина, яка надто втікає у майбутнє, просто читає другий том Нереалізованих можливостей, а той, хто у минуле, – трилогію Несправедливе життя. І тільки той, хто вміє перемикати фокус уваги на те, що насправді відбувається навколо, читає свою персональну книгу «Моє життя».

Практичні заняття

Знайдіть заняття, яке вимагає вашої реальної присутності, – це може бути альпінізм, екстремальна їзда на відповідному майданчику, малювання, танці, будь-яка фізична активність, інтелектуальні ігри типу шахів чи карт – тобто всі ті процеси, які не можна робити «на автоматі», а які вимагають повної присутності від вас. Погодьтесь: у спорті чи на дорозі мінімальне відволікання від «тут і зараз» може загрожувати травмою чи аварією. У мистецтві натомість ми повністю розчиняємося в самому процесі, шахи вимагають від нас крайніх інтелектуальних зусиль.

люди гамір спіх рух

Тож знайдіть собі заняття, під час яких у вас не буде ані вчора, ані завтра, а тільки зараз у чистому вигляді. Я, наприклад, напрошуюся на тренінги, бо знаю, що у них я звик бути максимально присутній, навіть коли проводжу ту саму тему всоте. Звісна річ, необхідно перенести це вміння у своє щоденне життя.

Курс: Емоції і відчуття, які заважають нам насолоджуватись життям і досягати більшого. Обов’язковий курс для Вашого вдалого майбутнього!

Мені здається: люди часто дозволяють собі конфліктувати один із одним тільки з тієї причини, що не розуміють створюваних загроз. Тобто: коли ми їдемо на максимальній швидкості на трасі, то розуміємо, що одна мінімальна помилка може призвести до фатальних наслідків, а коли спілкуємося з близькою людиною, то такого усвідомлення немає, хоча насправді помилка у спілкуванні в розрізі цілого майбутнього коштує набагато більше. Просто проявиться вона не одразу, а згодом. Ех, якби ми тільки бачили, до чого призводить наша неприсутність у спілкуванні! Як вона псує життя дітям у майбутньому, нищить взаємини між подружжям, зрештою створює труднощі нам самим.

Жити у стані «тут і зараз»

Людина, що живе у стані «тут і зараз», ніколи не виснажується, бо схожа на акумуляторну батарею, яка постійно приєднана до джерела струму. Така людина є цілісною, наповненою, без нічого зайвого. Ви наче можете під’єднатися до будь-якого ресурсного стану, про який тільки подумаєте. Будь-які емоційні скарби доступні присутньому/їй у своєму житті! Тому все, що вам потрібно навчитися, – це жити тут і зараз. Приймати все що є, як належне, не забігаючи при цьому ані надто далеко вперед, ані не залишаючись далеко позаду.

Дехто намагається тренувати свою присутність втомившись. Наприклад, молитися перед сном, чи медитувати увечері, або бавитися зі своєю дитиною після важкого і виснажливого робочого дня, чи, скажімо, спілкуватися або займатися коханням із дружиною/чоловіком наостанок дня. Але це дуже хибний підхід, бо стан «тут і зараз», який необхідний для усіх вищеперелічених дій, хоч і дає доступ до необмеженої енергії, але і потребує її у процесі концентрації на своїй присутності. Тому не можна тренувати своє тут і зараз за залишковим принципом, навпаки, це має бути процес першочерговий, пріоритетний. Тільки так людина здатна насправді навчитися повноцінно насолоджуватися власним життям і собою у ньому.

Для тренування своєї присутності ще дуже добре мати справу, якою можна займатися без жодних витрат грошей і постійно, незважаючи на жодні обставини. Наприклад: писати книжки, картини чи музику, або перекладати, ліпити, програмувати, чи захоплюватися садівництвом. Зауважте, я в усіх випадках пишу про процес творення, а не споживання. Тобто коли процес виходить від нас, а не спрямовується до нас, як це є у випадку читання чи навіть навчання іноземної мови. Погодьтеся, отими процесами творення можна заповнити свій час і тоді, коли фінансові чи суспільні кризи, і тоді, коли з’являються більш локальні непорозуміння чи сумніви. Це своєрідна втеча у реальність, бо будь-який творчий процес вимагає нашої присутності.

Роман Кушнір (уривок із книги «Досягай»)

Долучайтесь до нас у соцмережах  Facebook та Instagram. У нас ще багато цікавого для вас!