Потенціал і успіх

Потенціал і успіх

Людина, яка не досягає, просто відчуває, що у неї ще дуже багато часу і можливостей. Її потенціал і є її бар’єром. Хоча, на перший погляд, все виглядає навпаки: лінива людина начебто така через свою безперспективність, нещасливою і нереалізованою вона є теж не від доброго життя. Але парадоксальним чином лише людина, яка відчуває обмеженість часу, – починає діяти.

Чому таке спостерігається?

Всі проблеми з неможливістю визначитися із метою, покликанням, призначенням у житті чи партнером є нічим іншим, як надміром перспективності у власній уяві. Той, хто падає у провалля, не вибирає, за яку гілку зачепитися. Всі проблеми з мотивацією наприклад, у підлітків чи студентів, або навіть менеджерів – надмір часу і вибору.

Це ж якою перспективною має уявляти себе людина, щоб нічого не робити???

Найпишніший бур’ян розростається саме на чорноземі, а не на піщаному ґрунті. Можливо, навіть з «цієї опери» є і приказка про те, що доки грім не вдарить – чоловік не перехреститься: ми діємо тільки за умов крайньої потреби, ясна річ, при цьому у кожного вона своя. Для когось основним болем є те, що людина не може забезпечити, щоб всі її діти їздили на власному Бентлі, а для декого – лише тоді, коли вдома вже нема що їсти і навіть по засіках немає чого наскребти на поганенького колобка. Якщо згадати феномен Базермана, який використовує дві крайності, між якими живе людина, а саме – страху і жадібності, то в людини, яка не досягає, надто слабкий страх втрати – вона не відчуває того, що може чогось не досягнути, натомість акцентована і гіперболізована «жадібність» – бажання отримати більше, або по-іншому розвинуте небажання недоотримати.

Із чого почати день, щоб він був ефективним? Читайте текст ТУТ.

Мабуть, варто врахувати, що під час вибору мозок людини працює на найвищих, а отже, і найвитратніших щодо ресурсів частотах, тому людина, а її мозок ненавидить вибирати, тобто приймати рішення, бо це сприймається як його біологічне «зношення», хоча, з іншого боку, та ж людина обожнює мати вибір. Нам нестерпно приймати саму думку про те, що хтось чи щось може узурпувати нашу волю. Такий от парадокс.

Спробуйте обмежити дівчину в можливості вибору у десертах у ресторані, звівши все до однієї наявної пропозиції, і вона захоче змінити заклад. Натомість якщо буде десяток рівнозначних і рівносмачних десертів, то та сама дівчина «зависне» на чималий відтинок часу. Це загальнолюдська риса, яка однаково належить і чоловікам, і жінкам, і бізнесменам, і митцям, і тим, хто вважає себе раціоналами чи ірраціоналами.

Фактично у «перспективної», на її підсвідому думку, людини відбувається приблизно такий діалог із собою:

– Не хочу відчувати муки вибору і приймати рішення, тому дайте все!

– А й справді, не буду ні від чого відмовлятися! І тільки дефіцит часу, ресурсів, зокрема перспектив і потенціалу, змушує людину діяти.

Якщо людина має надмір часу, ресурсів і можливостей, то просто не цінуватиме його. У потенційного генія завжди є вибір – і йому важко визначитись із одним шляхом, бо тоді йому доведеться відмовитись від не менш привабливих інших. Тому він зазвичай так ніколи остаточно і не визначається, що є конче потрібним для справді видатних здобутків.

Рекомендуємо книгу “7 звичок надзвичайно ефективних людей” Стівена Кові. Це книжка для тих, хто хоче стати кращим у професійній діяльності, максимально реалізувати свій творчий потенціал та назавжди змінити своє життя на краще.

Наша перспективність і поточна нереалізованість у парадоксальний спосіб допомагає себе краще почувати.

Пошук свого призначення теж цілком підпадає під ці категорії: людині настільки важко дається прийняття рішення, а на горизонті ще видніється стільки можливостей, що вона аж самоусувається і відтерміновує час прийняття кінцевого рішення, аж доки не надійде екватор життя і від прийняття цього рішення вже нічого не залежатиме. Тож для того, щоб почати діяти, необхідно відчувати обмеженість власного часу, а можливості можна реалізувати лише в умовах загостреного дефіциту.

Це досить непогано пробуджує від охмеління безсенсовим життям і байдикуванням. Навіть якщо людина молода і вона від руки писатиме таку таблицю, то, власноруч закреслюючи свої роки, може хоча б відчути скінченність життя.

чому таке спостерігається

Хай там як, а наш час – це єдиний вичерпний і дефіцитний ресурс у Всесвіті. Все інше є безмежне, а отже, і нічого не варте. Єдина «валюта», якою ми розраховуємось за власні блага, радості і цінності, це не що інше, як наш час. Тож відчуття того, що він скінчений і швидкоплинний, тікає, наче пісок крізь пальці, зазвичай підсилює бажання жити «тут і зараз», творити, відшукати себе. Тобто шукаючи там, де загубив, – всередині себе – призначити собі своє призначення.

Великий песиміст Артур Шопенгауер писав, що людина приречена блукати між нудьгою і злиднями. А й справді, якщо хочете зрозуміти поведінку людини, то в її діях і цілях, чи то глобальних, чи то поточних, можете точно відшукати одну з цих двох крайностей.

Зверніть увагу на одну із попередній наших статей “Мотивація та вплив”

Жодних великих мрій про спасіння світу чи благородних ідей щодо втілення соціальних проектів, ніякої відповідальності за майбутнє чи творчого просвітлення –лише два банальних стимули, дві крайності, Сцилла і Харибда сенсу життя, вимикач який є у одній з двох позицій: або дію тому, що нуджусь, або тому, що відчуваю нестерпну бідність. Немає місця високим ідеалам у житті людини. Вони є лише жалюгідним прикриттям для власної безпорадності і екзистенційної беззмістовності.

Пригадую, у дитинстві, коли наприкінці 80-х тільки почали транслювати закордонні серіали через телевізори на очі й уми радянських обивателів, було два серіали, які як на мене чудово відображають Шопенгауерівські мотиви у житті людини. Перший серіал – «Рабиня Ізаура», де всі дії були чітко продиктовані безвихідністю ситуації, натомість у другому серіалі – славнозвісній «Санта-Барбарі» всі дії героїв були проявами нестерпної нудьги.

  • А в якому з тих двох серіалів живете ви?
  • Як часто переходите з одного стану у інший?

Ясна річ, варто розуміти, що і нудьга, і злидні – для кожного різні поняття. Дехто свій нужденний стан відчуває тоді, коли не може на вихідні полетіти у Маямі, щоб трохи позасмагати на Палм-Біч, а дехто лише тоді, коли одяг зносився до дір, і закінчились запаси гречки.

Те саме відбувається і з нудьгою – дехто не може і п’ять хвилин всидіти на одному місці, а все шукає собі якихось пригод, то керуючи бізнесом, то плаваючи у басейні, то ідучи на зустріч, натомість інша людина починає нудьгувати лише тоді, коли закінчиться 297-ма й остання серія улюбленого серіалу чи коли набридає валятися у ліжку до полудня.

У кожного своя чутливість і своя реальність. Втім у часі переходу від однієї крайності до іншої, особливо, якщо цей перехід осмислений, можна якраз найбільше відчувати своє призначення. Тонка мить переходу від одного стану до іншого – і приходить усвідомлення свого служіння і покликання. Поки з голодного стаю ситим – живу, поки з сумного стаю веселим – живу, поки щось невідоме засвоюю як відоме – живу, поки насолоджуюся чи мучусь через якісь процеси – живу.

Саме дію, а не поточний стан чи бажання його досягнути, можна назвати нашим покликанням. Потребу проходити Шлях, а не перебувати у якомусь конкретно визначеному Місці. Людині призначено Йти, а не Бути, Вчитись, а не Знати, Пробувати, а не Вміти, Шукати, а не Знаходити, Служити, а не Володіти. Коли ми сприймаємо власне призначення як процес, а не як результат, то починаємо по-справжньому жити і, не рахуючи секунд, втім, і не марнуючи нагод, досягати своїх вершин.

Потенціал як причина нереалізованості

Навчаємо ставати ефективними особистостями! Запрошуємо на такі навчальні програми:

Реєструйтесь вже зараз!

Потенціал як причина нереалізованості

  • Чому одна людина досягає висот у житті, а інша – ні?
  • Чому дехто залишається «вічним принцом», хоча вже давно міг би бути «королем»?
  • Чому далеко не всі відмінники у школі стають «відмінниками» життя?
  • Чому досить часто найкращих результатів досягають ті, хто, на перший погляд, не зовсім надається до тієї чи іншої діяльності?

Уявімо собі чарівну дівчину, якій через її красу і розум приділяють підвищену увагу десять галантних
кавалерів. Кожен із них, звісно, має і свої переваги, і свої недоліки, однак загалом кожен міг би бути дуже вдалою парою для нашої героїні, яка купається у променях слави і сповна насолоджується власною потрібністю. Погодьтесь, доки вона не зробила остаточного вибору – вона потрібна всім і кожен готовий їй сприяти, турбуватись і любити.  Але тільки-но вона прийме рішення і вибере собі когось одного у супутники життя – вона автоматично занедбає інтерес решти.

Чарівна казка вічнопотенційної Принцеси скінчиться: замок у хмарах перетвориться на калюжу, принц стане надоїдливим і вічнонезадоволеним буркотуном, а літаючі Пегаси розбіжаться на всі чотири сторони. Ех, як було б добре продовжити казку все і всім потрібності! – напевне, думає собі кожна недореалізована Королева. Втім, насправді наша героїня цей вибір таки має – для цього лиш потрібно нічого не робити! Залишити все, як є. Підтримувати status quo. Парадоксально, але для того щоб далі залишатись бажаною, тій дівчині не можна реалізовувати свою можливість одруження!

Чи може бути так, щоб призначення людини з часом змінювалось?

Важко дати однозначну відповідь на це питання, бо кожен вкладає у поняття «зміни» своє розуміння.

Оскільки дорога йде не лише прямо, а може переходити і в серпантини, хоч і веде до чогось одного, то і ми можемо змінювати своє призначення, все ж за суттю залишаючи його тим самим.

Ми є у Телеграм-каналі, Instagram, YouTube-каналі, TikTok. Долучайтесь! В нас багато цікавинок для вас! А ще вирушайте у «SPEмаркет» за новими навичками та знаннями.

Роман Кушнір (уривок із книги “Створюй“)

Як бонус до нашої статті пропонуємо переглянути відео:

Будемо раді прочитати вашу думку у коментарях до цієї статті.

Головна місія Школи розвитку SPE – готуємо  Майстрів Життя !

А ви хочете бути Майстром свого життя? Приходьте до нас!