Їжа – ваш хронофаг?

У сучасних умовах їжа, окрім тамування голоду, набула нових функцій. Вся проблема – у її доступності. Якщо нашим далеким пращурам доводилось проявляти чимало вмінь, спритності і кмітливості, аби викопати омріяний корінець чи вполювати прудкого оленя, то зараз людині геть не потрібні такі хитромудрі вміння для того, щоб дістати з полиці улюбленого супермаркету куряче стегенце чи густо перемазаний кремом торт. Тож їжа стала засобом самоствердження (відвідування статусних місць і знання кулінарних тонкощів), способом проведення часу (родинна вечеря у ресторації чи святковий сімейний обід), професійної реалізації (заробляння грошей, тішачи шлунки, а радше язики інших людей) і, що найсумніше – засобом компенсації позбавленого сенсу життя.

Саме так – їжа виконує функцію найпростішого і найдоступнішого за співвідношенням «ціна-якість» способу відчути радість у житті. Вміння розрізняти і насолоджуватись смаками, що колись служило нашим предкам на користь, для їхніх нащадків, які живуть у епоху харчових добавок, як правило, тільки шкодить.

Мало хто готовий бачити у їжі залежність – це ж природна потреба нашого організму! – і з цим неможливо не погодитися. Втім, річ не так у їжі, як у її смаку і кількості. Та все ж надто смачна і калорійна їжа – це та ж залежність, а отже, і хронофаг (адже кожну залежність потрібно обслуговувати витратами часу).

Щоправда, на відміну від паління, алкоголю чи наркотиків, ця залежність соціально толерована, тобто їй дають право існувати поряд із читанням книг і переглядом телевізійних програм. І причини виникнення у неї, як і у всіх інших залежностей – одні і ті самі – внутрішня нереалізованість, ненаповненість сенсом, екзистенційний вакуум, проблеми від яких хочеться утекти у щось приємне і добре. Таке, щоб можна було забутися хоч на годинку або хай навіть на декілька хвилин чи секунд.

Знайте: якщо людина нічого не створює, то її тягне їсти різні смаколики, прянощі, солодощі, щоб притлумити оте дратівливе внутрішнє відчуття безглуздості існування, нікому непотрібності. Ще шматочок шоколадки, ще один солений сухарик, ще жменьку соняшникового насіння, ще один коржик, ще один ковток того доброго солодкого напою, – просто таки просить, вимагає мозок, – я без нього не впораюсь, мені це дуже треба, будь ласка! Така от втеча від себе. Легальна. Дешева. Доступна.

«Язик мій – ворог мій», каже народна приказка про готовність людини проговоритися, втім, якщо цю приказку сприйняти буквально, то язик є ворогом саме тому, що добре виконує свою роботу – чудово розрізняє смакові властивості їжі і визначає особливо концентровану, яка дає найбільше задоволення для мозку.

А в умовах, коли смаки, запахи і кольори виробляються штучно, синтезуються – це злочин проти власної природи, яка вимагає ще і ще того смаколика, замість того, щоб прагнути ще і ще роботи над собою, завдяки якій колись той смаколик їй дістався.

Людина, яка прагне успіху і хоче вдало управляти собою в часі, повинна знати: бажання постійно щось під’їдати – це наслідок внутрішніх проблем. Основне правило: не голодний – не їж, голодний – поїж, але не під’їдай постійно. Особливо солодкого! Цукор і все, що з ним пов’язане – розслабляє, забезпечує людині відчуття достатності, це фантастична «відволікалка» від дій. Мозок який мільйони років знав, що потрібно добряче попрацювати, щоб здобути потрібну кількість сахарози, отримуючи її просто так, одразу губиться і дає відбій всім центрам концентрації, наполегливості, дієвості. Бо навіщо «мучитись», коли приз тобі вже видали?

Те саме стосується і соленого. Людина, яку постійно тягне на чіпси, арахіс, сухарики й інше, просто-напросто намагається заглушити власну потребу у ризику, гострих відчуттях, новизні. І вибирає для того найлегший, але і найгірший спосіб – насичену різким смаком їжу. І їсть не доти, доки насититься, а доки є що їсти!

Тож якщо хочете стримати себе, щоб не з’їсти, наприклад, шматочок шоколаду, декілька соняшникових насінин чи кілька солених сухариків, то подивіться на цілу плитку шоколаду, велику пачку насіння й упаковку сухариків і визнайте, що вам доведеться з’їсти це все. І ви згаєте час не лише на поїдання, але й на відновлення мотивації до роботи, до досягнень, до формування взаємин, до заробляння грошей, до служіння, до глибинного спілкування. А це цілі години часу. Невже ваша ціль вартує так мало, що ви навіть не готові відмовитись заради неї від якогось штучного смаколика з рафінованим смаком?

Людина, яка їсть тоді, коли голодна, і п’є тоді, коли спрагла, знає свої цілі і не гає на їжу більше часу, аніж це мінімально потрібно. Позбувайтесь залежностей, які роблять вас слабшими. Смачного!

На шляху до їх подолання маєте насамперед пам’ятати, що основним захистом від будь-якого хронофагу є наявність цілі, тобто відповіді на питання: чого насправді я хочу? Окрім того, почніть рахувати час дрібними миттєвостями, наприклад, хвилинами, і тоді ви направду цінуватимете те, що маєте. Добре було б, якби навіть у колективі, в якому ви проводите чимало часу, теж знали про основних часових пожирачів, тоді б ви зростали разом, а це завжди швидше, аніж поодинці.

Знаю, що там, де я проводжу корпоративні тренінги, після них учасники часто вигадують новотвори, звертаючи увагу колегам на їхні втрати часу: «Ага, вбиваєш час?», «Що, друзі, хронофажите?», «А нащо це робити?», у такий спосіб тренуючи і себе, і інших. Бо справді, для середньостатистичної людини «приємні речі» займають близько двох годин на день, телефонні дзвінки не по суті – ще годину, під’їдання – ще пів години, друзі і дії без цілі – разом годину, очікування і суперечки чи внутрішні вагання – по дві години, виділимо ще півгодини на настрій і півгодини на відволікання співробітників – а отже, разом дев’ять годин щодня!!! А це ж усе час, який можна було вкласти у глибинне спілкування, у розвиток, у досягнення своїх цілей. От куди він дівається! А насправді ваше – це тільки те, що ви сьогодні встигли зробити. Те, що вчора, – це вже не ваше, те, що завтра, – ще не ваше.

Будь-яке мистецтво – то всього лиш два слова «НІЧОГО ЗАЙВОГО». Тож заберіть у своєму житті все зайве: не дивіться телевізора, не сперечайтесь, не очікуйте, не компенсуйте внутрішню недостачу смаколиками, друзями чи інформацією ззовні. «А що якщо я пропущу щось важливе?». Не хвилюйтесь – коли у вас буде таке ставлення до часу, що все важливе ви створюватимете тільки усередині себе, то ви житимете наповнено, з сенсом, і весь Всесвіт вам у цьому допомагатиме.

До речі, кохані люди, діти і справи Батьківщини не можуть бути хронофагами, інакше це означає, що у людини якісь проблеми з цілями! Хронофаги – це завжди втеча у штучне: втеча від себе, втеча від глибинного порозуміння, страх почати творити, страх залишитись наодинці з собою. Спілкуватись і Творити – оце справжнє задоволення, яке не зрівняти зі штучними замінниками хронофагами. Намагання замінити природний смак Життя емульгатором і синтезованим запахом з гарним виглядом позбавлене сенсу. Так можна життя прожити і не відчути час, коли насправді жив.

Позбувайтесь зайвого, залишайте тільки важливе!

Автор: Роман Кушнір