Роль батьків у характері дитини

роль батьків у виованні дитини

 Хіба спілкування з дитиною – то акторське мистецтво?
– Цілком ймовірно, та не обов’язково.
В будь-якому разі, дитина має бути на сцені і грати головну роль.

Не думайте, що є правильні слова до дитини, які відкриють її перед вами. Є правильне ставлення, а щоб його сформувати, потрібен час. Поки ви думаєте про правильні слова – втрачаєте час, який можна провести зі своєю дитиною.

Дуже важливим для батьків є вміння «переговорити» дитину (навіть ту, яка ще не говорить). Тобто говорити більше і довше, вміти працювати зі своєю інтонацією і мімікою. Вміння «переговорити» дає можливість заспокоїти чи, навпаки, залучити дитину у процеси навколо.

Так, треба вміти багато словесно імпровізувати. Так, треба вміти говорити швидше. Так, треба вміти говорити більше. Треба вміти говорити не замовкаючи. Так, треба вміти змінювати свої інтонації. Так, треба вміти бути актором. І це має бути весело насамперед для вас, тоді і дитину можна буде розважити чи заспокоїти, і самому при цьому стати щасливими.

Не давайте дитині хибних сигналів – до прикладу, «ми зараз підемо на вулицю». Бо дитина відреагує на ключове слово «вулицю» і піде одягатися. А у вашому розумінні «зараз» може бути через півгодини чи навіть годину. Батьки часто говорять те, що зовсім не мали б казати, і вчать того, чого зовсім не хочуть навчити!

В обіцянці важливо, щоб останнє слово було за тим, хто обіцяє, – тоді людина обіцяє собі і виконає свою обіцянку.

Наприклад:
(правильний підхід, обіцянка буде виконана): Ти прийдеш вчасно? – Так (кивок головою).(неправильний підхід, обіцянка не буде виконана): Ти прийдеш вчасно? – Так. – Точно? – Так. Точно. – Мені не треба буде тобі дзвонити? – Та не треба буде! – Ну добре, я подивлюсь!
Це стосується і малих дітей, і дорослих. Що більше сказано слів – то менше у кожному з них сенсу і довіри. А як говорите ви?

Завжди будуйте взаємини з дитиною на трьох засадах: рівності, чесності і прийняття. Детальніше про це читайте у статті “Які три основні засади виховання дітей?”

Рішення виконується лише тоді, коли людина сприймає його як своє. Те саме і з дітьми: переконування погіршує взаємини, адже дитина змушена буде виконати те, що не є її власним рішенням, отже, зазнаватиме своєрідного насильства.

Коли не знаєте, що відповісти дитині, – ставте їй уточнювальне запитання:
«Тату, скільки ти заробляєш?» – «Хм, цікаво, а чому ти про це питаєш?»
Коли не знаєте, як відреагувати на репліку дитини – ставте уточнювальне запитання:
«Мамо, а я, коли виросту, буду танцювати і так зароблятиму гроші!» – «Цікаво! А чому ти так вирішила?»
Коли не знаєте як залучити дитину до якогось процесу – запитайте її: «Я дуже хочу, щоб ти мені допоміг, що маю тобі для цього сказати?»

Коли не знаєте, чому у дитини погані оцінки (проблема), не копирсайтеся у самій проблемі, а ставте запитання про те, як їх покращити (рішення): «Як ти думаєш, що треба зробити, аби ти приносив кращі оцінки з фізики?»

Запитання

Запитання – це вища форма спілкування. І якщо навчитись ставити їх правильно, то це можливість здобути ключик до вирішення будь-яких непорозумінь. При цьому стежте за своїм голосом – він має бути рівним і спокійним.

Щоразу перепитуйте себе: чи міг би я зробити ситуацію такою, щоб моя дитина (чоловік, дружина, працівник, керівник) так не вчинила? Завжди можна знайти варіанти навіть пост фактум, щоб те, що відбулося – не відбулося. Головне наступного разу поставити собі це питання заздалегідь, поки ситуація ще не сталася.
Щоб впливати на свою дитину, з нею, передовсім, потрібно бути рівним/ою. Розуміти, що він/вона знає, вміє, хоче, потребує саме стільки, скільки і ви! І її інтереси є такими самими за пріоритетністю, що і ваші. Ми можемо змінити іншу людину рівно настільки, наскільки готові змінюватись самі.
Не готуйте «дітей-хот-догів»: не йдіть на короткотермінові і легкі рішення: увімкнути телевізор, щоб відчепився; втекти на роботу, поки дитина спить; сказати: «Не можна!», щоб більше не просив; накричати, щоб замовк. Щоразу питайте себе: а як би було правильно? І робіть так, як було б правильно, а не так, як хочеться зробити.

Саме батьки відіграють велику роль у формуванні характеру дитини. Отримайте ще більше інформації та порад, прочитавши статтю  “Як формується поведінка і характер дитини” .
А на сторінках журналу “Експеримент” разом проаналізуємо “Що ми передаємо у спадок дітям“.

1. «Гени» як наслідок спілкування

Дитині все треба проговорити і пояснити. Але не так, як це зазвичай робить самовпевнений невіглас, а так як тренер для свого підопічного: без нотки зверхності і з вдячністю, що хтось хоче взяти, те, що він дає. Дивлячись в очі, опускаючись до росту дитини, пояснюючи доступно і весело, граючись.

Сон – це важливий перехідний період, і дитина має відчувати/знати, що мама завжди поруч. Це перехід від відомого до невідомого: я бадьорий – я знаю, як це, а тепер мені треба спати, я цього не знаю; я спав – я знаю, як це, а тепер мені треба вставати – я не знаю, як мені буде? Не залишайте своїх дітей, коли вони сплять, щоб легше зібратись на роботу чи ще кудись. Краще дочекайтеся і попрощайтесь, навіть якщо це буде довше. Дитина формує свій життєвий оптимізм на основі того знання, що мама (тато) повернуться до неї. Не позбавляйте своїх дітей шансу вирости щасливими.

Якщо батькам потрібно кудись поїхати і залишити дитину з бабусею і дідусем; сходити разом із дитиною до магазину; їхати в автокріслі; піти здати кров з пальця – не ставте дитину перед фактом – говоріть з нею про цю подію заздалегідь. Описуйте, що за чим відбуватиметься і як при цьому варто себе поводити. Розповідайте, чим ви будете займатися разом. Це називається моделювання причиново-наслідкового зв’язку: якщо його не задасте ви – дитина заповнить його своїми страхами і переживаннями.

Якщо ви не знаєте, як пояснити щось дитині – більше над цим думайте, рішення обов’язково знайдеться. А ще більше пізнавайте себе – ведіть конструктивний внутрішній діалог. Не хвилюйтесь за роздвоєння особистості, в кожному з нас і так живуть мільйони різних «я» і важливо, щоб всі вони ладнали між собою.

Кожну фразу варто розібрати на позитивні і негативні складові. Не можна йти на цю гойдалку, бо звідти можна впасти і побитись. Три негативні слова (не можна, впасти, побитись) і одне позитивне (йти) означає, що таку фразу казати не можна. Спробуйте дослідити пропорцію у фразах: «Чого ти знову вередуєш і плачеш? Тебе щось болить чи просто не подобається?». «Ти знаєш, як зробити так, щоб зараз нам стало весело?». А як зазвичай спілкуєтесь ви? Простежте за цим і, гадаю, результати вас вразять.

Батьки кричать на своїх дітей і карають їх тільки тоді, коли не можуть впоратись зі собою і коли бачать у дитині ту свою рису, яку у собі прийняти не можуть. Виховувати потрібно себе – діти все одно переймуть саме ті риси, які є у їхніх батьків.

Як  думаєте, чи потрібно дітей сварити?  Більше на цю тему у статті “Як правильно сварити дітей“.

Діти все одно будуть вашою удосконаленою копією. Працюйте над собою. Змінюйтесь! Нечемні діти бувають тільки у нечемних батьків!

– «Не кричи на мене», – кричить мама до свого сина;
– «Ти такий неслухняний», – обурюється мама тим, що син не хоче її слухати (бо на його думку, мама просто не слухає його);
– «Ти зануда, дістаєш мене всякими дурницями», – гнівно каже мама донечці, вчергове приміряючи в магазині новий одяг.

Це все виглядає так очевидно неадекватно збоку і так обурливо справедливо для дорослого, який в конкретний момент часу  кричить і гнівається.

реакція на помилку

2. Реакція на помилку і профілактика

Якщо хочете, щоб дитина робила щось краще, то більше відзначайте те, що вона робить добре, і майже не звертайте уваги на погане. А зазвичай все роблять навпаки: коли ти щось робиш погано – я тебе сварю (звертаю увагу, а отже, закріплюю), а коли все робиш добре – навіть не посміхнусь не кажучи вже про інше підбадьорювання.
Не кричіть на дитину. Вона дуже швидко звикне до цього і перестане реагувати на вас як на адекватних. Підсилювати сигнал можна лише у крайніх випадках – коли є загроза життю і здоров’ю дитини.

Рекомендуємо переглянути відео “Чому ми сваримо дітей?”:

Не варто вважати всесвітнім злом сухарики, шоколад чи інші солодощі і з бейсбольним замахом вибивати їх з рук дитини. Не переоцінюйте значення чого-небудь. Нічого страшного не станеться, якщо дитина якось з’їсть щось незвичне для себе. Переоцінювання важливості стимулює дитину до того, щоб спробувати ще раз.

Батьки, не бійтесь впливів інших людей: створюйте здорове середовище вдома і віруси чужих дурниць не чіпатимуть вашу дитину! Адже все залежить від психологічного імунітету, на який ми впливаємо часом, проведеним із ними, любов’ю і спільними щасливими годинами.
Якщо хочете посварити свою дитину, спершу посваріть своє відображення у дзеркалі – вам все стане зрозуміло.

Зазвичай батьки намагаються за негідну дію покарати свою дитину. Але це безглуздя, бо дитина не зрозуміє відповідного причиново-наслідкового зв’язку: за що саме її карають? Тож дієвим буде тільки позитивне або негативне підкріплення. Тобто таке покарання, яке визначається миттєвою реакцією. Це може бути різкий погляд, насуплення, категоричне слово саме у той момент, коли дитина повела себе «не так». Якщо момент втрачено – карати безглуздо: не можна навчити дитину чистоти, показуючи їй безлад, так само, як не можна навчити дитину не малювати по стінах, показуючи на вже створений «шедевр».

Безглуздо карати дитину за прорахунки. Це ж ви її так навчили! Коли мама позбавляє дитину морозива, бо та верещить – вона насправді демонструє свою безсилість в тому, що не може впоратись із собою. Краще карайте себе, а не своїх дітей – вони просто візуалізують ваші слабкості.

Не інтенсифікуйте сигнал у взаєминах із своєю дитиною. Один погляд кращий за тисячу слів, натомість крик привчає до непослуху. Який кінь кращий – той, хто їде тільки тоді, коли шпори вершника до крові впнуться у його боки, чи той, кому вершник може прошепотіти своє прохання на вушко. Якщо це незвиклий спосіб для вас – звикайте! Це шлях до порозуміння із
вашою дитиною.

Якщо дитина свідомо зробила якусь пакість (наприклад, помалювала бабусин записник), то нема сенсу її сварити, адже це є наслідок проблем у відносинах. Шукати завжди треба причину. На полі з бур’яном випорпувати корінець замість того, щоб зривати листочок.

Дитина щось демонструє: закопилює губу, вдає образу, картинно закриває очі руками, відвертається, супиться, кривиться, не дивитися в очі (але не плаче!), показово лягає на землю «я_нікуди_звідси_не_піду» – не звертайте на це уваги – продовжуйте говорити з дитиною рівно, плавно, спокійно, інакше виросте демонстративна, – буде більше показувати щось замість того, щоб робити і змінювати ситуацію на свою користь. Шість бонусів за правильну поведінку (усмішки, обійми, поцілунки, кивання, гарне слово, похвала), жодного за неправильну.

Культивуйте позитивну поведінку – мило і лагідно говоріть зі своєю дитиною, коли вона чемна, тоді не треба буде на неї кричати, коли вона вередуватиме.
Будьте зі своєю дитиною поряд не просто на словах, а думками – інакше взаємодії не відбудеться, буде тільки говорильня.

Спостерігайте за іншими батьками на дитячих майданчиках. Це найкраще проведення часу і форма навчання. Звісно, це треба робити не всупереч побажанням власної дитини.

Дітям з обмеженими фізичними можливостями треба допомагати не тому, що вони можуть менше, а тому що вони хочуть більше!

З дітьми важко. Вони вчать присутності тут і зараз. А більшість дорослих не живуть у своєму житті: хочуть щось нав’язати, замість того, щоб просто жити.
Про важливість правильного запитання:
– Які оцінки ти приніс? – питає мама у сина.
– Чого ти сьогодні навчився? – питає мама його однокласника.
Хто з них насправді любитиме вчитися, а хто ходитиме за оцінками?

Робіть висновки – ставте правильні запитання, які звертаються до цілей, а не засобів. Річ не в тому, що сказати дитині, а у що ви вірите. Тож не шукайте правильних слів – працюйте над власною вірою!

Якщо батько скаже синові, що грошей навколо стільки, скільки він зможе донести, але сам завагається у цьому, то його слова марні.
– Діти мусять бути дисципліновані і все тут!
– Добре, а коли вони будуть гратися? Вони ж поки що пізнають увесь світ через одну велику гру!

Ніхто краще за ваших дітей не знає, як вони почуваються.

Тож не питайте інших людей: чого бракує дитині, навчіться питати самих дітей! Постійно перепитуйте себе: що я зараз виховую в дитині? І розмірковуйте над цим.

То які «гени» ви формуєте у своїх дітей? Все, що б ви не робили поруч чи разом зі своїми дітьми, чогось їх вчить: бурчите – тренуєте проявляти своє незадоволення, поставили у куток – тренуєте відчуття несправедливості, знервуєтесь, що вам щось не вдалось – вчите дратуватись. Варто жити з постійною думкою: а що я зараз треную у своїх дітях? Дитина вчиться не похапцем і спорадично, тоді, коли її цілеспрямовано вчать, а тоді коли вона спостерігає, дивиться на батьків і копіює їх.

Виховання не схоже на миттєве промокання під зливою, а радше на намокання при поході через туман – начебто і дощу нема, а додому приходиш повністю мокрим.

Уривок із книги Романа Кушніра «Як виховати успішну і щасливу дитину?»

Ще більше порад, як виховати успішну і щасливу дитину, можна отримати, пройшовши курс від Школи розвитку SPE. Детальніше за посиланням тут.

Поділіться цікавою статею з другом у улюбленій мережі. Якщо маєте свої поради на тему виховання дітей, пишіть в коментарях , буде цікаво прочитати!

Поділитися на facebook
Facebook
Поділитися на twitter
Twitter
Поділитися на linkedin
LinkedIn