Ніхто не читає ваших думок

ніхто не читає ваших думок

Часто непорозуміння виникають у спілкуванні саме тому, що ми чуємо лише частину слів, призначених для нас. Наприклад, чоловік пізніше, аніж завжди, прийшов додому і не подзвонив, він скоріш за все почує щось таке: «Ніколи на тебе не можна покластися, ти навіть як пообіцяєш, то не виконаєш», – це слова, сповнені розчарування і бажання зачепити якнайболючіше.

Натомість якщо б чоловік чув усю еволюцію цієї думки, він би зрозумів її цілком по-інакшому.

  • адже коли він спізнювався на одну хвилину, то вона думала: «Ой, уже зараз прийде мій коханий!»,
  • через десять хвилин – «Коханий, я тебе так чекаю»,
  • через двадцять хвилин спізнення − «Де ти є?»,
  • через півгодини ‒ обурливе «Чому ти не дзвониш???»,
  • через сорок хвилин ‒ «Може, самій подзвонити? … Ні, не буду, міг би і попередити, що спізниться!»,
  • ще через деякий час – «Йому, напевне, просто байдуже до мене і того, що я відчуваю!»,
  • близько години – «Який він черствий і безвідповідальний»
  • … і нарешті, коли він уже приходить, то отримує гору неприємних слів.

Невчасно сказані слова

Немає поганих слів, є добрі слова, які ми сказали із запізненням. Немає черствого і пліснявілого торта, є добрий і смачний тортик, який ми так довго берегли і чекали, аби з’їсти, що він аж перетворився на шматок безформної й смердючої маси.

Якби всі слова були сказані вчасно, жодне з них не виявилося б прикрим і образливим. І якщо б ми навчилися подумки перекладати слова, які нам кажуть, на ті первісні й початкові, які мали б бути сказані, то конфліктів у взаєминах майже б не виникало. До речі, так само по рівню прикрощів слів можна вирахувати, наскільки вони задавнені. Фактично по тому, наскільки розкладена маса перед нами, можна зрозуміти дату виробництва і термін придатності. Лиш уявіть собі, на що перетворюються чудові смаколики, які не висловлені  протягом років! Хто це розуміє, той знає: весь людський розпач, прикрість, біль і розчарування, яке так очевидно проявляється у старших людей, − це лише невчасно висловлені прекрасні почуття й видатні очікування.

Коли ми не спілкуємося, а думаємо: коханій людині і так все має бути ясно, бо «це очевидні речі», «він/вона мусить мене зрозуміти», «це само собою знає кожен», − то даємо підстави для іншої людини «додумувати», що завгодно. Чимала кількість проблем у нас з’являється саме тоді, коли ми «домальовуємо» щось, чого не знаємо, до наших взаємин. Тому тільки, коли люди віч-на-віч спілкуються, пояснюють, шукають порозуміння і відкриваються одне одному, в них є шанс на те, що колись вони таки пізнають себе і кохану людину достатньо добре, аби у подальшому насолоджуватися чудовими взаєминами. З іншого боку, процес спілкування і відкривання себе − це завжди болючий і складний процес, який потребує чимало внутрішнього ресурсу, тож не кожен готовий його проходити у достатній мірі для побудови взаємин.

Читайте ще статтю із блогу “Причини проблем у спілкуванні”

невчасно сказані слова

Ще з іншого боку, варто пам’ятати, що особливих альтернатив йому немає, інакше наше спілкування буде схоже до відображеного у старому анекдоті:

“Одному холостяку дуже необхідно стало попрасувати сорочку, але праски він не мав, тож вирішив піти до сусідки двома поверхами нижче. А поки вбирався та йшов, то думав собі: оце я зараз прийду і попрошу праску, а вона мені її дасть, а потім я піду віддавати праску і треба буде хоч якусь коробку цукерок купити, а вона ж тоді запросить мене на чай, і нам доведеться про щось говорити, а потім треба буде і її кудись на каву запросити, – думав він, виходячи з квартири. − … А потім у нас ще взаємини почнуться .., – думав, спускаючись поверхом нижче. … А потім вона ще й заміж захоче .., − додумав, спустившись на потрібний поверх … І вже, коли він подзвонив у двері й сусідка відчинила їх, то він зміг сказати єдине: «Та ну тебе з твоєю праскою» і піти геть.”

Не звикли ми відкриватися, не вміємо проговорювати емоцій, не знаємо, як проявити себе з найкращої сторони, та так, щоб ще не використали проти нас, як нашу слабкість, ніхто не вчив нас цього у дитинстві, а люди, які самі вміють це робити, рідко коли трапляються у нас на життєвому шляху. Загалом це не проблема, однак той, хто направду пізнав радість від міжлюдського спілкування, вже більше ніколи не захоче повернутися до додумувань і вигадувань, заповнення прогалин у знанні про іншу людину власними ілюзіями й очікуваннями замість щирої й сердечної бесіди, навіть коли вона може бути неприємною. Якби люди навчилися виговорювати те, що вони думають, що очікують, за що переживають, що відчувають, одразу, то їм би не довелося виговорювати всі ці слова у часі конфлікту, тобто, коли вони вже задавнені й зіпсовані.

Про важливість спілкування

Спілкуйтеся, спілкуйтеся, спілкуйтеся – навіть, коли це не виглядає надто ефективною стратегією, не дозволяйте собі затаювати надто глибоко те, що вас бентежить. Це єдиний шанс на те, аби прожити тривале і щасливе життя з коханою людиною.

Чоловікам треба навчитися, «що говорити», бо ми, чоловіки, надто часто не думаємо, що говоримо, а жінкам слід звернути увагу на те, «як говорять», адже чоловіки вміють витримувати набагато менший емоційний діапазон, аніж жінки. Часто саме завдяки тому, що ми необачно поводимося зі своїми сильними сторонами, просто чавимо своїх коханих.

Більшість проблем і непорозумінь у людей з’являються тільки через те, що вони не спілкуються між собою і не обговорюють те, що їх турбує. А намагаючись зробити це у стані відкритого конфлікту, лише шкодять собі. А у часі, коли все добре, бояться порушувати дражливі питання, хоч і слід. Неможливо дійти спільної думки не спілкуючись! І хоч спілкування часто виглядає болючим процесом, його потрібно звикнути проходити, аби отримати шанс на кращі взаємини.

Коли ви думаєте, що у вас із коханою людиною добрі взаємини, то візьміть відпустку на місяць і побудьте разом весь цей час, спільно проводьте цілі дні й багато спілкуйтесь, і якщо ви не зненавидите одне одного, то ваші взаємини направду добрі, бо саме вміння спільно проводити час і є тим визначальним показником, який характеризує рівень глибинності між людьми. І якщо її немає, то люди просто-на-просто не зможуть витримувати присутності одне одним. Тому саме час у відпустці є кращою перевіркою на зв’язок між людьми, аніж буденний час, у якому можна жити своїм життям і своїми ілюзіями, ходячи на роботу і не бачачи «другу половинку» півдня. Чому люди не витримують пенсії? Бо не звикли п’ятдесят років шлюбу жити разом, а лише поруч!

Аж ніяк не є проблемою, коли у конфліктній ситуації хтось вважає себе правим, – це радше норма, проблеми починаються тоді, коли ми починаємо когось іншого вважати неправим.

Пояснюйте свої наміри. Розповідайте коханій людині, що і для чого робите. Чи то коли ви тягнетеся до пакета рису за її спиною, чи коли думаєте про зміну роботи або переїзд в інше місто. Чим більше у вас недомовленостей і необговорених питань, тим глибші борозди тріщин у камені ваших взаємин.

Проблеми у ваших взаєминах будуть обов’язково, незалежно від того, чи спілкуватиметеся ви багато, чи ні. Бо їх  немає тільки у парах, які звикли один до одного і перестали розвивати свої взаємини, збудували між собою кордон, наче двоє школярів, крейдою поділили парту на дві частини і слідкують, щоб, бува, не перейти заповітну ліню. 

І це я не програмую вас на проблеми, це об’єктивна обставина. Так само, якщо б я написав: у вашому місті ще обов’язково випаде дощ, то хіба б я програмував дощ? Навпаки: розповідь про те, що такого більше ніколи не буде, ‒ це нечесно. Але хіба не завдяки дощу можлива чарівна веселка? Люди бояться проблем, хоча насправді мали б радіти їм, бо кожна трудність − це ніщо інше, аніж шанс на поглиблення і вдосконалення ваших взаємин. 

Що ви можете зробити, щоби чоловік дедалі більше вас кохав? – читайте про це ТУТ.

про важливість спілкування

Корисна порада: якщо ви хочете зберегти взаємини добрими, то користуйтеся правилом п’яти хвилин, яке я б сформулював так: перші п’ять хвилин після приходу додому чи інших елімінацій  кожен займається тим, що сам вважає за необхідне. Поясню: елімінація − певний перехід із одного місця/стану/середовища в інший/е.

Зазвичай це: 

  • перші п’ять хвилин, коли ми приходимо додому;
  • перші п’ять хвилин у новому місці (готелі, ресторані, клубі);
  • останні п’ять хвилин перед виходом із дому;
  • останні п’ять хвилин перед тим, як розійдуться гості;
  • перші п’ять хвилин на зустрічі друзів;
  • перші п’ять хвилин після ранкового прокидання;
  • перші п’ять хвилин приходу батьків тощо.

Саме в оцих перехідних станах люди створюють собі найбільше труднощів на майбутнє. Адже у моменти очікування стосовно поведінки один одного максимально не справджуються й ілюзії розбиваються об жорстоку реальність несприйняття того, що робить кохана людина. Саме у критичні моменти нам найбільше потрібно часу і терплячості, а у нас їх є найменше. Направду це справжнє мистецтво мати у перехідні моменти, «коли всім від всіх щось треба», багато часового й емоційного ресурсу. Саме тоді не варто ні на кого, окрім як на себе, розраховувати і можна навіть нічого не говорити.

Так от, запровадьте у своїх сім’ях оте золоте правило п’яти хвилин, коли кожен має право займатися чим завгодно, погодьте його з коханими, профілактично проговоріть його з дітьми, і, «не шукаючи роботу» іншому, робіть найважливіше і дозвольте іншій людині займатися своїм – чи то перевірка пошти, чи лежання на дивані, чи метушливе розкладання сумок, чи пиття чаю, чи спілкування телефоном із друзями або по роботі. Спершу, може, і буде дещо незвично, але коли врахувати, що 80% конфліктів зароджуються у часі п’яти хвилин до і п’яти хвилин після зміни обставин місця/часу/людей навколо, то у вас з’явиться шанс суттєво зменшити рівень напруги у взаєминах. А через п’ять хвилин, коли у новому середовищі людина освоїлася, вже є сенс переходити до спільних справ і розмов.

Запрошуємо до нас на навчання:

Реєструйтесь вже зараз! Покращуйте якість ваших взаємин!

Що робити, коли нічого сказати?

що робити якщо нічого сказати

Не всі мають підвішений язик, котрий мете як помело, і часто при спільному проведенні часу людям банально немає про що поспілкуватися. Спершу це не є проблемою, але коли надто часто мовчати, то тем для розмов стає дедалі менше і «клей взаємин», тобто те, що об’єднує людей, потрохи висихає. Тому пишу короткий список, який дозволить вам бути хорошим співрозмовником для своєї коханої людини. Звісна річ, важливо не просто вміти говорити, але і слухати, проте треба знати і те, про що почати розмову.

Отже, з коханою людиною завжди можна поговорити про:

  • себе – розповісти щось цікаве з сьогоднішнього дня. І не кажіть: нічого не відбулося, треба лише це згадати; відкриваючи своє життя, ви поглиблюєте взаємини;
  • інтереси коханої людини – безпрограшний варіант, ми любимо говорити про себе;
  • своє минуле, дитячі історії, про своє ставлення (наприклад, до дощової погоди чи горохового супу) – це те, що сприяє кращому порозумінню;
  • що вас оточує – комод, біля якого сидите, сьогоднішню погоду, їжу, яку тільки-но спільно з’їли, − достатньо хороший спосіб підтримати розмову не тільки з незнайомою, але і з близькою людиною;
  • спільні плани і мрії – це те, що чудово об’єднує людей і дає їм шанс на порозуміння навіть після якихось конфліктних ситуацій;
  • батьків одне одного, проблемні ситуації і, звісно, про дітей – тут лише важливо не давати оцінок, а проводити достатньо безпристрасне обговорення.

Що поробиш, у цьому житті треба бути  хорошим співрозмовником, сторітеллером і загалом промовцем. За вміння спілкуватися ми в особистому житті отримуємо чимало бонусів.

Ми є у Телеграм-каналі, Instagram, YouTube-каналі, TikTok. Долучайтесь! В нас багато цікавинок для вас!

Роман Кушнір (уривок із книги “Чоловік і Жінка I ч.“)

Як бонус до нашої статті пропонуємо переглянути відео: