Комплексний погляд на життя

пара природа взаємність розмова

Умови, причини та наслідки

Надто часто ми розглядаємо ту чи іншу ситуацію (зазвичай проблемну) так, наче вона сформувалася сама по собі, наче не мала передумов і на її основі не відбудеться інших подій. Саме обмежене бачення не дозволяє нам знайти вихід, тому якщо потренуватися побачити весь ланцюжок подій, ми у критичній ситуації зможемо адекватно зреагувати. Завдання вправи − посередині (0) написати якусь подію (наприклад, чоловік, не попередивши, пізно прийшов із роботи), а зліва і справа чергувати причини і наслідки. Наприклад: 3. Чоловік забув купити яблук, які просила дружина 1. Жінка вчора не похвалила його за те, що він зремонтував кран – 0. Чоловік, не попередивши, пізно прийшов з роботи – 2. Дружина не випрасувала йому сорочку 4. Чоловік не попередив, що на вихідних їде на рибалку. Ціль: у кожній дії навчитись одночасно бачити і причину, і наслідок. Тоді ми краще навчимося «розплутувати» поточні ситуації.

Попередня стаття “Міцні стосунки. Початок” – рекомендую, якщо ви ще не прочитали. Будьте з нами 😉

Запам’ятайте: яка б проблема не виникла, вона сама по собі не має значення! Не переоцінюйте важливість кожної конкретної події. Має значення причина, яка до неї призвела, тобто мотиви і наміри учасників і наслідки, тобто те, що максимально з ситуації можна винести. Навчіть себе перепитувати: а за яких умов (що я б міг/могла зробити) моя кохана людина (керівник, працівник, клієнт, дитина) так би не вчинила? Моделюйте різні обставини і зрозумієте, що варто робити у тій чи іншій ситуації.

Еволюційно наш мозок налаштований під пошук «халявщика», тобто того, хто намагається взяти щось, натомість нічого не віддавши. Неодноразові дослідження показували: люди значно краще справлялися із завданнями, в яких потрібно було знайти хитруна, аніж того, хто поводиться чесно. Аналогічно і у приматів: якщо хтось намагається скористати більше, аніж віддати, то викликає у співродичів агресивну поведінку. Загалом це закономірно, бо невміння розпізнавати «халявщиків» у світі суцільних дефіцитів ставило би під загрозу виживання істоти без такої риси. Однак, з іншого боку, деколи дана еволюційно надбана риса надто сильно дає про себе знати і ми, навіть без особливих підстав, намагаємося знайти те, що інша людина нам недодала, навіть коли насправді все добре і нам дали все, що мали дати. Ми обурюємося несправедливістю і не вдоволені поведінкою інших, хоч насправді просто-напросто переносимо моделі з дефіцитного світу на недефіцитний, у якому хороших емоцій і добрих ставлень, щирих слів і посмішок вистачає на всіх.

Все повертається до середнього!

Як би вартувало це пам’ятати в умовах крайніх радощів і крайніх конфліктів! Однак, коли все надто добре, нам не хочеться думати про те, що скоро все стане так, як і було; з іншого боку, коли все вкрай зле, ми собі навіть припустити не можемо, що колись ще знову буде добре. Середня є плинною, тобто кожне погіршення взаємин трохи занижує середній загальний рівень взаємин, а навіть незначне покращення – підвищує його. Однак це можна розглядати ще під одним кутом зору: кожне погіршення полегшує можливість для покращення, а кожне покращення полегшує можливість для погіршення.

Наведу приклад із харчуванням: коли ми звикаємо до доброї кухні, то наш рівень вимог до кухні загалом росте, якщо ж з якихось причин ми починаємо харчуватися недоїдками, то вимоги, навпаки, падатимуть. Однак, з іншого боку, ситу людину важко чимось здивувати, бо у неї значні очікування, а голодну − можна привабити і шматочком черствого хліба. Тому, як би це дивно не звучало, основним завданням у взаєминах є не робити їх усе кращими і кращими, а потрохи збільшувати рівень плинної середньої, іноді погіршуючи взаємини, щоб потім їх покращити. І, звісно, в екстремальних умовах пам’ятати: все врешті-решт повернеться до якогось середнього рівня – вашого середнього рівня взаємин.

Курс: Емоції і відчуття, які заважають нам насолоджуватись життям і досягати більшого. Обов’язковий курс для Вашого вдалого майбутнього!” – не розуміючи себе і свої відчуття ми втрачаємо дуже багато енергії на марне. Навчіться справлятись із собою і все налагодиться!

Не намагайтеся виправити все й одразу, в умовах конфлікту це зазвичай лише шкодить

Розтягніть процес виправлень на тривалий час і наполегливо й методично вирішуйте помилки минулого. Не можна зробити так, щоб проблема, яка формувалася тривалий період, була просто вирішена одною розмовою чи фразою, вона завжди має певну інерційність. Намагання звести рішення конфлікту до однієї домовленості між двома учасниками не спрацює. Перепитування: ти ми вирішили конфлікт? Точно вирішили? – дасть лише протилежний результат.

У Чехова є розповідь про те, як у невеличке містечко приїхав великий чиновник із губернії. Ввечері його повели у театр на виставу, і так трапилося, що клерк дрібнішого рангу, який сидів просто за великим чиновником, посеред вистави смачно чхнув і заплював тому лисину. Звісно, він вибачився, після вистави зробив це ще раз. Але, прийшовши додому, вирішив, що зробив недостатньо і наступного дня, поки чиновник не поїхав у свою губернію, знайшов його і перепросив ще раз. Але і зараз йому видалося цього недостатньо, і він пішов до поїзда, щоб ще раз вибачитися. Далі написав слізного листа. «Потерпілий» не видавав жодних ознак свого обурення прикрим інцидентом під час вистави, проте дедалі більше дратувався настирливою поведінкою підопічного, якого врешті таки звільнив, коли той приїхав просити пробачення у його установу в самій губернії.

Так само і люди, намагаючись виправити все і поставити одразу масну крапку чи «галочку», що «все тепер знову гаразд», насправді лише псують взаємини, чи то роздуваючи з мухи слона, чи то з невинним поглядом слона у посудній крамниці, намагаючись прибрати побитий посуд, розбивають новий.

пара спільні цінності погляд в одному напрямі

Проста порада

Коли ви злитеся на когось, перепитайте себе: «Чи, бува, я не злюся на людину за те, що вона є така якою є?» Аналогічно можете і перепитати когось, хто сердиться на вас. Ваша відповідь вам самим усе розставить на свої місця. Коли зрозумієте: ви обурюєтеся тим, що людина вчиняє так, як її навчили, і тому, що вона є такою як є, − то автоматично … перестанете обурюватися. Погодьтеся: безглуздо лаяти кота за нявкання, адже він народився котом! Його швидше знайшлися би підстави сварити, якби він гавкав. Звісна річ, кожна людина може бути якою завгодно, і саме неспівставність між нашими уявленнями й дійсністю породжує конфлікт. Однак варто пам’ятати: ніхто не з’явився на світ, щоб обслуговувати ваші інтереси і стати таким, як вам потрібно. Це факт, і з ним потрібно змиритися! Більше не дозволяйте собі обурюватися поведінкою людини, якщо вона поводиться так, як поводиться, навіть коли ви знаєте, як могло би стати краще. Кожен має право на поточний момент часу бути таким як є!

Стосунки – це складна щоденна праця обох. Іноді навіть десятків спільно прожитих років не вистачає для того, щоби пізнати і до кінця зрозуміти один одного.
Підібрані нижче тези (за посиланням) – у жартівливому тоні намагаються донести до жінок деякі особливості суто чоловічих логіки та поведінки.

Навіть коли ви посварені, справно виконуйте свої подружні обов’язки. Тобто робіть те саме для коханої людини, хай навіть мотивацією стане «треба» замість звичної «хочу». Готуйте їсти, дбайте про зручність, прасуйте сорочки, давайте гроші, займайтеся сексом, дякуйте і цінуйте працю, говоріть добрі слова.

«Страйкуйте» по-японськи: вбрали чорну стрічку і працюєте так само якісно і самовіддано, як зазвичай. «Чорною стрічкою» може бути ваш сум. Партнер через відчуття причетності й завдяки любові сам відчує, що щось не так, і спитає про ваші «вимоги». Можете страйкувати і по-італійськи: в обідній, або післяробочий час. Тобто виконавши всю роботу, яка необхідна, наприклад по господарству чи забезпеченню потреб сім’ї, але відмовляючи партнеру в розвагах і надлишках, обґрунтовуючи свою поведінку. Якщо у вас справді близькі взаємини, то партнер зрозуміє і сам захоче виправити ситуацію. Тільки у жодному варіанті не влаштовуйте російський сценарій страйку з нищенням напрацьованого (наприклад, биттям посуди), шантажем і ультиматумами (якщо … то … інакше не …) і використанням особистих образ. Після такого «страйку» всім учасникам подій доведеться відновлюватися пару тижнів, якщо не місяців. І найголовніше: це ні до чого не призведе.

Зрозумійте: якщо ваша поведінка змінюється після влаштованого скандалу, то це означає: бажання сваритися з часом виникатиме, аби дозволити собі те, чого раніше не дозволяли. Чи знаєте ви, наприклад, що більшість курців починають палити, аби трохи втамувати стрес, але згодом починають спеціально стресуватися, аби мати змогу палити? Це стосується і перегляду серіалів, і сидіння у соцмережах, і серфлення по Інтернету, і «заїдання горя» солодким, і небажання ходити на роботу. Те саме і з конфліктами: люди дуже часто «підсідають» на конфлікти, адже вони дають чудовий виплеск гормонів, які дозволяють гарно замінювати секс чи творчу активність. Ще по-іншому кажучи: коли змінюється ваша поведінка після сварки, у вас із часом з’являється чудовий мотив сперечатися! Проілюструю це фразою однієї жінки: мені так класно сваритися з чоловіком, після того можу тиждень не готувати йому їсти. А який мотив до сперечань у вас? Проаналізуйте, що змінюється, і ви зрозумієте, в чому ваша вигода! Інакше ви і надалі будете сваритися просто через появу мотиву. Якщо ж після суперечки ви продовжуватимете робити те саме, що робили і до неї, і братимете відповідальність за сфери сімейного життя, за які брали, то з часом мотив сваритися просто-напросто зникне, адже не даватиме жодних суттєвих переваг.

дощ куртка пара випробування

Чотири дієві способи

Є чотири основних способи спільно корисно проводити час із коханою людиною: вчитися; займатися фізичною активністю; розважатись і перебувати всім разом із дітьми. Вчитися – це говорити одне одному про те, як взаємини можуть стати кращими. Фізична активність – прогулянки, спільний спорт, секс, походи у гори і все інше, де люди разом потіють; розваги – дуркування, спільне веселе проведення часу без конкретної мети і, нарешті, час, проведений усією сім’єю, – це випадок, коли пара, маючи дітей, не «заступає на зміну – трохи я, трохи ти», а насолоджується спільним часом, чи то займаючись якоюсь роботою, чи просто відпочиваючи. Коли люди закохані й ще не живуть разом, у їх спільному проведенні часу домінують розваги: вони ходять у кіно чи на каву, відвідують вечірки у друзів чи обговорюють цікаву книгу. Натомість із часом, коли взаємини переходять у фазу спільного побуту, структура проведення часу вкрай змінюється: люди починають більше вчити одне одного і набагато менше розважатися. Кожен із партнерів влаштовує один одному суцільні «тренінгові дні»: ти це робиш не так, а оте треба робити по-іншому, чи ти не думав/ла про те, що…; ти не вмієш/знаєш/робиш…. І на превеликий жаль, більшість застрягає у нескінченному кругообороті навчання, хоч вихід зовсім поруч – знову почати розважатися, займатися спільною «потовидільною» активністю і, якщо є діти, то більше часу бути всім разом. Таки-так: бувають етапи у взаєминах, коли спільні розваги набагато важливіші за навчання одне одного. То коли і як ви останній раз розважались із коханою людиною?

Стабільна версія себе!

Наші моделі під час закоханості – біологічні, такі, як закладені матінкою-природою для зваблення особи протилежної статі. Натомість моделі подружнього життя – соціальні й закладаються батьками, родинною моделлю і проявляються приблизно після двох-п’яти років. Отож не дивно, що одружуємося ми зазвичай із одною людиною, а жити доведеться із зовсім іншою. Втім, у такій ситуації, коли ми вже зрозуміли, що наші родинні моделі не найкращі й що не знаємо, як поводитись у тих чи інших ситуаціях, є один секрет відносно того, що можна зробити: ведіть себе так, як при закоханості, наче на побаченні, при залицянні. Це наче користуватися старішою версією перевіреної програми, коли «наворочена» остання версія дає збій! Згадайте, які ви були, коли ходили на побачення, як дивились і поводили себе, які слова казали і як проводили час. І тепер у незрозумілих моментах, коли не знаєте, як правильно вчинити, або коли усвідомлюєте: те, що хочеться зробити, − це не ваш метод, а типова поведінка батьків, – повертайтеся до моделей зустрічання (просто робіть те, що вже колись робили, і вони виведуть вас навіть із найнеприємніших ситуацій).

Коли ваші конфлікти зайшли задалеко і ви вже думаєте про прощання з партнером, але досі «працюєте» на врятування ситуації, то добре подумайте: що саме ви хочете врятувати – шлюб чи взаємини? Бо це два дуже різних поняття. Для шлюбу достатньо продовжувати робити формальні речі, тільки так, щоб було гарно напоказ. Для взаємин необхідно провести надбагато роботи, вкласти час у тривале спілкування і змінити себе й своє ставлення до партнера. До чого ви насправді готові?

Роман Кушнір (уривок із книги «Жінка і чоловік. Частина 2»)