Як правильно сварити дітей

покарання дитини

Уривок із книги Романа Кушніра “Як виховати успішну і щасливу дитину?”

Заохочення краще за покарання. Безглуздо карати дитину – краще покарайте себе. Інакше це подвійна несправедливість: ви навчили дитину поводитись хибно, а тепер ще їй доводиться за це терпіти. Не карайте, якщо ви заздалегідь не дали дитині можливості вчинити правильно і отримати за це винагороду.

Правила покарання дітей

“Як це – сварити з любов’ю?” – іноді питають мене. Це сварити, коли ви спокійні, сварити словами, а не серцем. А серцем розуміти свою дитину і обіймати її.

Помилково вважають: що більше ви когось критикуєте і ганите, то кращою людина стає. Однак це повне безглуздя – людина змінюється лише тоді, коли їй дали шанс змінитися, а не коли їй звертають увагу на проблему, забираючи можливість її вирішення: кажуть, що вона робила не так, коли ситуація вже настала.

Я не проти критики, та уявіть, що, критикуючи, ви даєте дитині трошки отрути. І часто навіть пояснення настирливим, ображеним чи вимогливим голосом стають критикою, що вбиває й ініціативу, і самі стосунки між батьками. Хочете, щоб людина щось зробила, – не чіпляйтесь до дрібниць! Це її ініціатива, і вона має право втілювати її, як їй заманеться. Дозвольте дитині проявляти себе постійно, а не тільки тоді, коли у вас є для цього настрій.

Ніхто не вчить водити на поламаному автомобілі. Тоді чому батьки хочуть криком (!) навчити дитину не розбивати посуд на прикладі тарілки, яку вже розбито, чи не бруднити одяг на прикладі одягу, на якому вже є пляма. Вчіть профілактично тоді, коли ще килим чистий, книжка ціла, а стіна не пофарбована.

Завжди будуйте взаємини з дитиною на трьох засадах: рівності, чесності і прийняття . Детальніше про це читайте у статті “Які три основні засади виховання дітей?”

Не вживайте негативних слів: нахабний, злий, поганий, скупий, дурний, істерика, нерви тощо, спілкуючись з дітьми, не кажучи вже про лайку. Це не є словничок дитини. Це ваша модель поведінки, яку чадо підсвідомо перейме. Кожне слово, яке позначає негативне поняття, навіть якщо воно здаватиметься вам доречним, – це бур’ян на ментальному полі дитини, який дає їй підстави бути саме такою, якою ви б не хотіли її бачити. Уявляєте, яка робота над собою чекає на вас?

Батьки, які карають дитину за брехню, просто вчать її більш майстерно обманювати. Варто культивувати вміння говорити правду, а не переоцінювати значення брехні. Як? Власним прикладом чесності, профілактичним спілкуванням і любов’ю. Бо кожен обман – це крадіжка, а крадіжка – прояв внутрішнього дефіциту, а він виникає, коли дитині бракує часу, спільно проведеного з батьками.

Дітям погано, коли біля них комусь погано. Мама, яка свариться, дає дитині сигнал – “Мені погано!” Тож не дивно, що дитина починає вередувати ще більше. Діти неабияк чуйні до почуттів інших людей. Все, чого вони не знають, вони відчувають. Тож виховуйте дитину тільки тоді, коли ви спокійні. Годі заспокоїти дитину, самому будучи напруженим. Змініть свій стан, і дитина зміниться на очах.

Щоразу перевіряйте свої дії щодо дитини: запитуючи, чи вчинили би ви так із кимсь дорослим? Вдарили б чи домовились? Витягнули з пісочниці силою? А якби це був співробітник, який працює за комп’ютером? Батьки часто застосовують до своїх дітей силу лише тому, що відчувають усе-таки свою безкарність. Але завжди пам’ятайте, що мине час і все зміниться.

Ніколи не вимагайте від когось, а передовсім від дитини, виправдань – так ви навчите її знаходити відмовки. Питайте. Просіть пояснень, ніколи не вимагаючи їх. Різниця проста: просити – означає «ти можеш відповісти», вимагати – «ти мусиш відповісти», просити – «я прийму все, що ти скажеш», вимагати – «мене влаштує тільки та відповідь, яку я хочу почути».

Якщо ви хочете, щоб діти вас слухали, то безглуздо на них сварити, а тим паче робити це часто. Дитина звикне і сприйматиме це як вашу нормальну мову і не реагуватиме на неї. Там, де натертий мозоль, – шкіра грубіє і втрачає чутливість. Найкраще виховувати дітей з мінімальним за інтенсивністю сигналом (спокійним і плавним голосом), тоді діти розумітимуть своїх батьків з пів погляду.

покарання для дітей: яким воно має бутиЗалякати дитину не складно, а от заслужити дитячу повагу – набагато важче. Культивуючи страх у дитини ви лише формуєте її безвольність і безпорадність, культивуючи повагу – виховуєте себе.

Не грайтесь зі святим: “Я йду додому без тебе!”, “Я тебе не люблю!”, “Тебе цигани заберуть”. Які ще цигани? Яке “йди геть”? Дитина має розуміти, знати і відчувати, що її не покинуть, хай там що. Не культивуйте страхів у своїх дітей. Не підставляйте так під сумнів свій авторитет. Ви для дитини – найбільша частина її маленького світу і в цій частині, щоб рухатися далі і вперед, вона повинна відчувати захист і БЕЗУМОВНУ любов, яку не потрібно заслуговувати, вона є, бо просто є.

Напишіть собі великими буквами:

  • НЕ КРИТИКУЙ!
  • НЕ ДОКОРЯЙ!
  • НЕ ВИМАГАЙ!
  • НЕ ОБРАЖАЙСЯ!

Кожен докір, претензійна інтонація чи обурення – це тріщина у стосунках. Вона маленька і непомітна, але згодом може перерости у великий пролом, який потопить корабель доброго ставлення між вами і дитиною. Коли захочете проявити своє незадоволення, задумайтесь: це вам справді потрібно?

Один батько нарікав: “У мене росте дуже агресивний син. Я навіть його б’ю, щоб він не бився з іншими, але нічого не допомагає”. Так, батьки часто б’ють дітей, щоб вони були менш агресивні, кричать, щоб були більш спокійні, маніпулюють, щоб були менш хитрі. Вдумайтесь: звучить смішно. Придивіться до себе: чи не робите ви таких помилок самі?

Якби батьки знали, до чого призводять їхні істерики, крики, удари і байдужість до дитини, вони були би зовсім іншими. Саме роздільність у часі причини і наслідку не дозволяє батькам сповна розуміти власну відповідальність за своїх чад. Накричати то можна сьогодні, а з роботи дитину через це виженуть років через двадцять п’ять, образити можна вже, а проблеми з чоловіком/дружиною у дитини виникнуть аж через чверть століття.

Дитину треба любити, а виховувати потрібно себе. Зазвичай ми починаємо “виховувати” своїх дітей тільки тому, що перестали виховувати себе. Адже так просто звертати увагу комусь на його дрібні прогріхи і так важко бачити їх у себе.

95% нашого життєвого успіху залежить від вміння вибудовувати взаємини і знаходити порозуміння з іншими. А ви готові отримати унікальний практичний життєвий досвід? Тоді реєструйтеся на курс “Спілкування і порозуміння“.

любити дитину

Як любити дитину?

Любов – це просто слово і, звісно, кожен у нього закладає своє значення. Але справжня любов не є тотожною ані вседозволеності, ані критичності «та я ж для тебе хочу якнайкращого», а, точніше, вихованому у собі відчутті рівності “ТИ=Я”, а “Я = ТИ” і “твої потреби, бажання і відчуття = моїм потребам, бажанням і відчуттям”.

Щоб дійти до любові, треба пройти такі сходинки:

  1. Увага
  2. Повага
  3. Любов
  4. Обожнювання

Перша – увага: “Я знаю, що ти є. Моє “Я” велике і значне, твоє я – мізерне, але таки є”. Часто батьки просто час від часу всього-на-всього звертають увагу на свою дитину.

Друга сходинка – повага. “Ти є кимсь менш значним, аніж я, тобто час від часу, у деяких питаннях мене цікавлять твої відчуття, думки і бажання так само, як і мої власні”. (Часто і самі батьки живуть між собою на цій сходинці).

Далі робимо крок на сходинку “любов” – “Твоє ТИ таке саме важливе, як і моє Я”. Це дуже хиткий стан рівноваги, на ньому важко втриматись надовго, бо він потребує чималих зусиль над собою.

На цьому сходи не закінчуються. Далі йде обожнювання: “Моя дитина важливіша за мене – немає значення, що думаю я, лиш би моїй дитині було добре”, – це вже певна форма залежності і прояв несамодостатності, який шкодить усім, зокрема й дитині. І завершує це все емоційне рабство: коли хтось живе життям своєї дитини, повністю підкорюючи себе їй. Так виростають тирани.

Людина не перебуває довгий час на одній сходинці, а постійно змінює свою позицію, переходячи то від поваги до уваги, то назад, від поваги до любові, від любові до обожнювання і т. ін. Питання лише у тому, в якому стані ми перебуваємо найбільше.

Діти насамперед слухають (отримують інформацію) через інтонацію голосу, а не через самі слова. Ви спостерігаєте за тим, ЯК ви говорите? Все, що сказане підвищеним чи розгніваним тоном, матиме переоцінене значення, все, що буде сказано спокійно, – дитина сприйме як щось важливе, але без переоцінки тієї важливості. Не інтенсифікуйте сигнал. Не замінюйте власну незрозумілість для дитини на гучність. Навчіться домовлятися з пів погляду, інакше будете спілкуватися через вереск.

Чи знаєте ви, що творцем ідеї вільного виховання є Марія Монтессорі? Рекомендую прочитати про неї цікаву статтю з журналу “Експеримент” – “Ласкаво просимо до «Дому Монтессорі»”.

Отже, виховуйте своїх дітей з любов’ю! А щоб закріпити тему, рекомендую переглянути відео “5 способів зіпсувати життя своїй дитині “

Сподобалася стаття? Чекаємо на лайк! Підписуйтеся на наші сторінки в улюблених соцмережах та слідкуйте за останніми новинками та подіями Школи розвитку SPE.

Прокачайте свої батьківські навички у нас на курсі! Запрошуємо на інтенсив Анни Замостної “Як виховати щасливу і успішну дитину?”

Поділитися на facebook
Facebook
Поділитися на twitter
Twitter
Поділитися на linkedin
LinkedIn