Взаємодія з дитиною до 5 років

взаємодія до 5 років

Перші три роки виглядають найменш цікавими для батьків, особливо для чоловіків, яких зазвичай приваблює логічність і послідовність, а не емоційність і прив’язаність. З дитиною ще не можна «поговорити», її спосіб передачі інформації вимагає чимало терпіння і готовності працювати над собою, на вулиці за нею потрібно постійно дивитися, немає спільних розваг…

Однак це лише так здається на перший погляд, бо якщо навчити себе зацікавлювати часом, проведеним із малюком, то можна чимало корисного почерпнути і неймовірну кількість радості отримати. Фактично всього, чого ми вчимо дитину, ми можемо паралельно вчитися і самі, а її приводи для радості можуть стати і нашими. Перші роки здатні виявитися такими ж цікавими, як і наступні, коли малюк стає більш свідомим, однак для цього потрібно вчитися і розвиватися з ним паралельно.

Багато хто сприймає рівність свою і дитини хибно, урівноважуючи те, що рівним бути не може, наприклад: інтелектуальні здібності (вимагає розуміння того, що малюк за віком ще зрозуміти не здатен), словниковий запас свій і дитини (розмова з нею надто розумними словами: чесність, доброта, ініціатива, бажання, без коментування прикладів навколо), рівень покладеної відповідальності (ти маєш робити так-то, тому що…) і т.д.

Натомість рівність треба проявляти у першу чергу в емоційних сферах – мої бажання такі самі важливі, як і твої, мої цілі так само повинні бути досягнуті, як і твої, мої інтереси мають таке саме значення, як і твої тощо. Тож, не співставляйте свою дитину з собою у сферах знань, вмінь і досвіду, а насамперед будьте з нею рівні емоційно, це прояв вашої дорослості.

взаємодія з найменшими

Взаємодія з найменшими

Малюк і мама ‒ наче два радіопристрої, які працюють на однаковій частоті. Відповідно, для того, щоб викликати певний стан у дитини, треба сконцентруватися на викликанні його у себе. З віком така залежність слабне, але у перші роки життя відіграє дуже важливу роль. Тож, щоб заколихати маленького, потрібно розслабитись самим. Інакше процес заколисування буде схожим на пошук радіосигналу при сотні перешкод і він просто заглухатиме.

Часто дитина засинає тільки тоді, коли матір знесилюється її колихати. Бо фактично, дуже бажаючи якнайшвидше досягнути мети й очікуючи цього, мама посилає сигнал «Дій! Дій!» замість налаштування на хвилю «Спи… Спи…».

Коли ваша маленька дитина не хоче спати, то це не «просто так». Можливо, вона:

  • не хоче лягати у холодне ліжко;
  • не має дурника;
  • справді ще не хоче спати;
  • голодна;
  • хоче послухати казку чи колискову;
  • змерзла;
  • має «каку» в оці.

Цей перелік, звісно, залежить від віку. Однак пам’ятайте, що, деталізуючи проблему, ви водночас знаходите шляхи її вирішення.

«Просто так» дитина нічого не робить, точно існує причинно-наслідковий зв’язок, про який дитина хоче вам повідомити своїм плачем, хниканням, вереском чи іншими діями. Існує парадокс малюка: як тільки мама бере щось у руки, дитині одразу стає потрібне те саме, чи то стосується віника, чи тарілки. Те саме можна щоразу спостерігати на майданчику: поки хтось на гойдалці, малюк теж хоче туди, проте якщо вона є порожньою, інтересу не проявлятимуть.

Ставтеся до таких речей спокійно і використовуйте їх: коли хочете щось у дитини взяти, не забирайте (це викличе лише зворотну реакцію), а проявіть байдужість і малюк сам усе віддасть.

взаємодія з дітьми

Взаємодія з дітьми до 3-5 років

У перші роки життя виробляються найважливіші для подальшого успіху риси: оптимізм, наполегливість, впевненість у власних силах, посидючість (коли потрібно), готовність пробувати ще раз і ще раз, уважність і вміння концентруватися. Тож, якщо займатися з дітьми у ранньому віці, то вони розвинуть у собі саме ці риси. Якщо ж почати моделювання після трьох-п’яти років, а до того тільки забезпечувати фізичні потреби, то ми можемо здебільшого надати лише знання – певним чином допомогти засвоїти практичну інформацію.

У ще старшому віці ми подекуди лише надаємо інформацію, а вона вже сприйматиметься у межах попередньо засвоєних когнітивних схем. Дитина направду схожа на глину: коли вона м’яка і піддатлива, то реально виліпити що завгодно, однак згодом, хочемо ми того чи не хочемо, вона висихає і твердне і можливостей для зміни стає дедалі менше.

Не гайте найпродуктивнішого віку – почніть задумуватися про моделі якнайраніше. Бо далі доведеться хіба «різьбити по глині», а це вже процес набагато часозатратніший і вимагає більш складних навиків.

Не залишайте дітей, коли ті сплять! Навчіть їх не боятися прокидатися чи засинати. Це ж елімінація – перехід від знайомого (стану бадьорості) до незнайомого (стану забуття) – тому малюки часто плачуть перед сном і не хочуть спати (якщо це, звісно, ще не зовсім мала дитина, яка просто не вміє засинати). Малечі потрібні гарантії, що після прокидання поруч знаходитиметься мама, що вона її любитиме і все буде по-старому. Для надання таких гарантій не практикуйте зникання після сну в перші роки життя малюка, багато говоріть перед сном про те, що буде коли він розплющить
оченятка. І навіть якщо вам знадобиться піти під час дитячого сну, обов’язково розкажіть, хто сидітиме поруч, коли малюк прокинеться. Вкладіть у це рівно стільки часу, скільки потрібно, потім за такий підхід віддячать сторицею.

Для дитини кожне прощання з матір’ю – як останнє. (Тож їй потрібні гарантії маминого повернення – не відривайте малюка від себе!) А зустріч як перша – ось де місце для щирості. Пам’ятайте про це – не спішіть нав’язувати дружбу і не дозволяйте собі раптово покидати дитя.

Не погоджуйтеся на дітей хот-догів, тобто на прості і швидкі рішення у взаєминах – крикнути замість того, щоб пояснити; змусити замість того, щоб домовитися; зробити, незважаючи на плач, замість того, щоб знайти причину.

Насамперед слід навчитися керувати своїми емоціями та почуттями. У цьому Вам допоможе наш курс «Емоції і відчуття, які заважають нам насолоджуватись життям і досягати більшого».

Попри швидкий ефект від вчинку в довготерміновій перспективі він лише заподіє шкоду: можна так і не навчитися знаходити порозуміння з дитиною і не виховати біля неї самих себе.

– Більше говоріть з дітьми. Домовляйтеся. Пояснюйте.
– Добре, а що робити, коли нема часу чекати і домовлятися з дитиною?
– А чому це у вас немає часу?
– Через різні обставини…
– То так і скажіть дитині: для мене обставини важливіші за тебе і твоє майбутнє, ‒ і почніть її насильно одягати, шантажувати, кричати чи маніпулювати нею… Не перекладайте свої проблеми на дитячі плечі, навчіться бути ефективними і відповідальними дорослими.

Перегляньте відео-ролик з нашого YouTube-каналу про взаємодію з дітьми:

Як пояснити дворічній дитині?

  • Дивитися їй очі в очі на одному рівні (якщо потрібно, присісти).
  • Взяти ініціативу в свої руки: сказати, що і як можна було б зробити.
  • Говорити спокійно і не намагатися забрати те, що дитина має.
  • Кивати, виразною мімікою показувати, що ви від неї хочете.
  • Пояснювати профілактично – тобто ще до того, як ситуація може розвинутися.
  • Не використовувати риторики, докорів, шантажу і примусу.

Часто батьки не можуть посадити на горщик чи відлучити від грудей, бо не чутливі до дитячих сигналів. Малюк ж усе говорить, особливо якщо його «слухати» ‒ спостерігати за мінімальними невербальними сигналами, мімікою, звуками. При цьому самому треба бути чистим: нічого не очікувати, нікуди не поспішати, залишити минуле у минулому.

Перед тим, як надзюрити у штани, дитина обов’язково спершу щось скаже або видасть якийсь особливий звук. Якщо бути достатньо чутливими і спостережливими, то обов’язково наступного разу можна все розпізнати і вчасно посадити маля на горщик. Варто також врахувати, що приблизно до півторарічного віку малюки не можуть передбачити сечовиділення і проконтролювати відчуття, яке його супроводжує. В будь-якому випадку не переоцінюйте значення проблеми, однак звертайте дитині на неї увагу.

плач дитини

Чому плаче дитина?

Окрім об’єктивних причин фізичного дискомфорту, маля може чути:

  • підвищений голос мами – отже, мамі погано і малюк співчуває;
  • критику в голосі мами – отже, мама чимось не задоволена і дитина проявляє незадоволення разом із нею;
  • докори у голосі мами – отже, мама щось демонструє і малюк повторює за нею.

Навіщо вам показувати дитині своє невдоволення? Краще виховуйте себе і будьте присутні у своєму житті!

Діти до певного віку сприймають себе одним цілим із мамою. Тому і вередують, коли мама не хоче виконувати бажаного. А як би відреагували ви, якби ваша рука самовільно пішла собі кудись гуляти?

Обов’язково дивіться дітям в очі, коли з ними говорите!

Це запорука подальшого порозуміння. Говорячи, так би мовити у стелю, ми наче наливаємо воду (зміст) у посудину (форму), яка знаходиться за пів метра – більшість розплескається.

Уривок із книги Романа Кушніра Як виховати успішну і щасливу дитину?

З перших днів життя формується також дитячий характер. Читайте про це на нашому блозі:

Як формується поведінка і характер дитини.

Роль батьків у характері дитини.