Секрети первістків та других дітей

первісток і старші

Щоб мати декількох нащадків, потрібно ще мати достатньо фінансових ресурсів. Хоча, звісно, не стільки, щоб дітей мати перехотілось. Інакше можна все життя «збирати гроші», «робити кар’єру», але так і не наважитися народити, міркуючи, що зібраного замало. 

Ідеальний час для народження другої дитини – п’ять-сім років, коли ви вже інтегрувалися з першою дитиною – присвятили їй достатньо любові, заклали базові риси для її подальшого щасливого життя, навчились насолоджуватися спільним часом. Тобто разом зі своєю першою дитиною провели достатньо часу, необхідного для закладання фундаментального ставлення до життя, а далі потрібен буде час лише на підтримування напрацьованого рівня.

При надто рано народженій другій дитині перша завжди недолюблена! Бо «вона старша і сама дасть собі раду», «старша, а отже мудріша», «старша, отож має більше розуміти і мені допомагати»… Дитина у будь-якому віці – це дитина! Батьки, не позбавляйте своїх чад дитинства! Нереально по-справжньому любити малюків, не маючи їх. Так, можна любити чужих діток більше, аніж їх рідні батьки, але все одно це буде нечесна любов людини, яка не наважилася взяти повну стопроцентну відповідальність за нове життя.

У вас є дитина-підліток?  у нас є чудовий онлайн-курс «10 навичок майстерності підлітка необхідних нащодень!»

Робота над балансом сім’ї  

Перша дитина зазвичай переймає «характер» (типові риси) сильнішого з дорослих. Це не той, у кого більші м’язи, чи хто більше кричить, чи проявляє агресію, а той, хто у подружніх взаєминах досягає більше своїх цілей. Друга дитина зазвичай переймає роль слабшого (мусить вирівняти систему). Двох однакових ситуацій не існує, адже всі родинні системи дуже різняться між собою. Однак якщо уважно поспостерігати, цю закономірність таки можна побачити. Причому, чим більш різносторонніми є моделі батьків, тим очевиднішим буде «характер».

Батьки та їхні діти – це велетенська система важелів і противаг, адже у кінцевому результаті вся система має бути збалансована, тобто всі риси вирівняні, всі схильності поділені порівно. Глобально у довготерміновому періоді дитина може еволюціонувати лише зі швидкістю, з якою змінюється вся система, до якої вона долучається. Це вигадка, наче хтось із сім’ї розвинувся, а хтось деградував – разом система не
змінилася, а отже і всі теж не змінилися, хіба зовсім трохи у межах групової еволюції.

Думаєте про другу-третю чи більше дітей? Прочитайте спершу статтю «Друга дитина: Помилки батьків».

Чим більш розбалансована сім’я, тим більш несхожими будуть діти між собою. Під розбалансованістю маю на увазі крайні прояви однієї і тієї самої риси: хтось дуже агресивний, а хтось інший демонструє страх; хтось гіперініціативний, а хтось повинен бути гіперпасивним; хтось дуже захоплюється мистецтвом, отже, комусь доведеться виявляти підвищений інтерес до математики і розрахунків; хтось надто зациклений на порядку, отже, іншій людині нічого не залишиться, як створювати навколо безлад тощо.

У збалансованій сім’ї приналежність рис дитини котромусь із батьків прослідковується слабше. В ідеально збалансованій сім’ї можливо навіть таке, що діти мають схожі «характери» – проявляють однакові риси, задатки, схильності і їм притаманний однаковий світогляд. Діти, які схожі між собою, характеризують батьків, які чудово ладять.

поведінка дітей

Презентація рис характеру батьків та дітей

Уявіть собі дві осі – пунктуальність і чесність (можете підставити які завгодно інші риси), і змоделюйте таких систем десятки чи навіть сотні і тисячі (для кожної риси, яку хочете розглянути). Так от, усі вектори демонструють важливість кожної з цих рис для учасників системи і дозволяють спрогнозувати поведінку нових учасників, долучених до системи (народжених дітей чи онуків, зятів чи невісток, яких привели, родичів, що переїхали жити на тривалий період часу тощо). Те саме, до речі, стосується і моделі взаємодії у виробничому колективі – закони компенсації діють скрізь, де існують люди.

Дуже чесний і пунктуальний тато знайде собі (створить біля себе) чесну, але не дуже пунктуальну жінку, і, відповідно, перша їх дитина буде крутійкою-вертійкою, якій доведеться обходити чимало безглуздих батьківських заборон, виявляючи при цьому більш-менш нормальне ставлення до пунктуальності, а друга дитина довирівняє систему певною непунктуальністю і більш-менш адекватним ставленням до чесності.

Якби ми мали всю вхідну інформацію, а саме: час, проведений із іншими учасниками системи (наприклад, батьків із своїми батьками) і їх загальну кількість, а також об’єктивне визначення таких якісних параметрів (наприклад, чесність чи пунктуальність), – то графік можна було б побудувати з математичною точністю за якою завгодно кількістю параметрів, окрім того, спрогнозувати поведінку людини в інших умовах (у приймах, на роботі). Гадаю, з часом психологічну частину цієї теорії можна буде записати у вигляді формул.

Навчайтеся і навчайте з нашим онлайн-курсом «Конфліктувати не можна вирішити безконфліктно».

Відмінності у поведінці дітей

Первісток зазвичай намагається добитися батьківської уваги і любові, поводячись відповідно до очікувань батьків, тобто «чемно». Це не означає, що він обов’язково сидітиме мовчки і «нікого не чіпатиме», навпаки, може бути шибайголовою, але звикло отримуватиме свою порцію уваги і турботи, виправдовуючи батьківські очікування.

Натомість друга дитина зазвичай отримує необхідну увагу, діючи всупереч бажанням батьків: вона наче вимагає те, що належить їй, в інший спосіб – протилежний, аніж це робить первісток. З часом ролі можуть змінитися.

Думаєте про другу-третю чи більше дітей? Прочитайте спершу статтю «Друга дитина: Помилки батьків».

Дослідники провели експеримент: в ігрову дитячу кімнату, наповнену найрізноманітнішими забавками, запрошували мам та їхніх двох дітей віком орієнтовно два і чотири роки. Матусі отримували завдання бавитися тільки з молодшою дитиною, а на старшу не реагувати, фактично ігнорувати її. Що робила старша дитина, щоб привернути увагу? Вона чемно складала кубики і постійно запрошувала маму подивитися, «як гарно», час від часу казала «Я тебе люблю», просилася на руки, підходила і гладила маму.

Потім, через деякий час, за умовами експерименту, мама одержувала завдання, навпаки, приділяти увагу лише старшій дитині, а тепер уже ігнорувати молодшу. Що робили малюки? Кидалися іграшками, вередували, плакали, всіляко демонстрували незадоволення і гнів.

Наберіться сили і витримки – перегляньте відео-ролик з нашого Ютуб-каналу:

Стратегія вибору поведінки дітьми

Звісно, діти – це не роботи чи якісь запрограмовані механізми і баналізувати їх поведінку до рівня: перший-чемний, другий-не чемний не варто. Та й, окрім того, буде дуже багато доказів існування протилежних моделей. Однак можна стверджувати, що діти обиратимуть несхожу і часом протилежну поведінку для задоволення своїх цілей, і вже цей принцип виявиться цілком логічним, оскільки кожна дитина, прагнучи бути індивідуальністю, змушена займати «вільну нішу» – спосіб поведінки, який ще ніхто з її братиків чи сестричок не використовує.

Уявіть собі звичайний великий автобус, який має по два ряди крісел із сторін обох вікон. Коли ми зайдемо у нього, то побачимо, що на одному з кожних двох місць хтось сидить. Отже, питання: на яке крісло сядемо ми, на вільне чи комусь на коліна? Відповідь очевидна – ми завжди обираємо вільні місця. Десь приблизно так само відбувається з другими, третіми і наступними дітьми – вони заходять у «автобус із рисами характеру», де деякі позиції вже зайняті братиками і сестричками, і їм нічого не залишається, як займати вільні місця.

Слідкуйте за автором блогу Романом у соціальних мережах: Тік Ток, Інстаграм, Фейсбук та Ютуб.

Якщо батьки хвалитимуть одну дитину за вміння малювати, то другій залишиться ніша – «не вміти малювати», якщо казатимуть, що одна дитина вміє логічно мислити, то друга ставатиме «нелогічною», якщо одна дитина любитиме їсти морепродукти і батьки на цьому акцентуватимуть, то друга може отримати алергію на них. І так у яких завгодно дрібних питаннях.

Згадайте своїх братів і сестер: у вас багато спільних рис? А відмінних? А можете прослідкувати деякі вияви «нелюбові до чогось», які вкорінилися на основі того, що батьки хвалили або навіть захоплювалися відповідними рисами у ваших братів і сестер?

Звісно, дитина здатна піти й іншим шляхом – намагатися перевершити своїх брата чи сестру в тому, за що їх хвалять батьки. Наприклад, докласти зусиль, щоб почати краще малювати, вивчити математику чи зайнятися кухарством (відповідно до попередніх прикладів), але такі випадки зазвичай трапляються рідко і тільки тоді, коли батьки не дають інших можливостей отримати свою увагу і любов, крім конкуренції
за них із своїми однокровками.

Уривок із книги Романа Кушніра «Як виховати успішну і щасливу дитину?»

Поділитися на facebook
Facebook
Поділитися на twitter
Twitter
Поділитися на linkedin
LinkedIn