Робота з відповідальністю дітей

робота над відповідальністю

(Початок теми читайте у статті «Навчання відповідальності дитини»)

Основні поради батькам

Не беріть всю відповідальність на себе – дозвольте дитині самоутверджуватись у тому, в чому вона проявляє якнайменшу ініціативу, навіть якщо вам це не здається доцільним. Наприклад, якщо хоче відкрити консервну банку чи повитирати дзеркало – дозвольте, хай потім і доведеться більше прибирати.

Усвідомлюйте, що відповідальність нескінченна, і її треба брати постійно, а не взяти один раз. Тому не переоцінюйте важливість кожної конкретної ситуації: чи то підсумкова контрольна, чи то щорічні змагання. Окрім того, її [відповідальність] не можна передати чи, тим більше, нав’язати – тільки сама людина може вирішити.

Для кращої роботи з дітьми навчіться вирішувати конфлікти. У цьому вам допоможе онлайн-курс «Конфліктувати не можна вирішити безконфліктно».

Перебільшене почуття відповідальності в одній сфері (за важливу справу, за молодшого братика чи сестричку, за успіх у якомусь конкурсі, за добрі оцінки) часто позбавляє дитину відчуття відповідальності в іншій (наприклад, у взаєминах з бабусею чи дідусем, у ставленні до інших дітей на вулиці, у ставленні до «не своїх» матеріальних речей).

Якщо вам здається, що дитина «сама не знає, чого хоче», то пам’ятайте – дитина якраз знає, просто ви не завжди готові її почути! Ясна річ, це не означає, що коли вона хоче машинку, то вона саме хоче машинку, іграшка уособлює в собі щось набагато важливіше – любов і визнання того, що «я є», яке чомусь незадоволене природним способом.

Про (до)віру у своїх дітей читайте у статті «Як стати фанатом своїх дітей?»

Займіться «профілактикою складних дитячих питань», тобто тих питань, на які ви б не знали відповідей, але чули їх від інших батьків чи дітей:
– Тату, скільки ти заробляєш?
– Мамо, а чому дідусь вже не приходить до нас? (наприклад, помер)
– А чому люди постійно сваряться?
– Що таке «секс»?
– Звідки беруться гроші?
– Як стати футболістом?
– Мамо, а ти любиш тата?

Аналізуйте, коли чуєте різноманітні діалоги інших батьків зі своїми дітьми. Що би відповіли ви?

питання дітей

Можливості і зміни

Батьки, які акцентують на можливостях («Що ти зробиш, щоб отримати завтра хорошу оцінку з хімії? … Вважаєш, цього достатньо? … А що б ти порадив мені, якби я хотів/ла вивчити предмет?»), а не на проблемах («Чому ти не вчишся? … Хіба не можна поводити себе як нормальні чемні діти?») і ставлять правильні питання своїм дітям – фактично виховують у них вміння домовлятися зі собою, що вкрай важливо у дорослому житті. Зрештою, згодом діти зможуть так само просто навчитись домовлятися із Всесвітом.

Частіше підводьте підсумки, акцентуйте увагу на позитивних змінах. Не коли дитина святкує черговий день народження чи новий місяць свого життя і навіть не щотижня, а щонайменше щодня: «Чого ти/ми сьогодні/вчора/щойно навчився? – «Слово «жук» говорити, на одній
нозі стрибати, допомагати мамі місити тісто, спостерігати, як мурашки у мурашнику бігають, як метелик виглядає»…

Доєднуйтеся до нас у соцмережах: Інстаграм, ФейсбукЮтуб.

Дитина змінюється щодня, і якщо ми звертаємо увагу на такі дрібні зміни, то з часом вони приведуть до неймовірного результату, адже дитина вчить вчитися, а окрім того, ми, відчуваючи власну участь і присутність у житті своєї дитини, завдяки цьому поглиблюємо взаємозв’язок з нею. І що менша дитина, то частіше треба це робити. Для однорічної дитини короткі висновки треба проговорювати після кожної забави, для дворічної – двічі-тричі на день, трирічної – хоча б раз наприкінці дня. Обов’язково підкреслюйте те, що дитина навчилась сьогодні чи за конкретну вправу.

Не культивуйте фобії в своїх близьких людей і звісно дітей: «Я так за тебе переживаю!»; «Мені так зле, коли вже вечір, а тебе ще немає вдома»; «Так хвилююся за тебе, коли ти на своїх змаганнях із боротьби!» – людина (дитина), знаючи, що за неї так «переживають», поспішатиме, метушитиметься, теж хвилюватиметься й обов’язково наробить дурниць!

Дитина пізнає світ через рух, а всі потрібні базові риси (наполегливість, віра у себе, оптимізм тощо) у неї є за замовчанням. Щоб дитина розвивалась, забезпечте їй максимальну фізичну активність.

рівні проблем

Чому «не можна»?

Зазвичай, забороняючи дитині щось робити, батьки самі не знають, чому не можна! «Не можна, бо не можна». Думайте, чого ви хочете навчити своїх чудо чад. Щоразу, коли хочете насварити, накричати чи навіть вдарити своє чадо – зважте на шальках терезів: невже отой проступок дитини вартує того, щоб псувати з нею відносини?

Існує складний для опису, втім, очевидний взаємозв’язок між дитинством і майбутнім життям. Кожне падіння дитини і плач після цього – це якась проблема у дорослому житті, кожна усмішка – це радісна подія. Дитинство – це доросле життя у мініатюрі. Що було – те буде. Все повториться. То скільки разів сьогодні сміялася ваша дитина?

Рівні проблем

Усі проблеми завжди мають три рівні: Минулого, Теперішнього і Майбутнього. Дорослі зазвичай намагаються вирішити проблеми на першому і третьому рівнях, забуваючи, що вирішити їх можна тільки на рівні другому. Коли дитина скоїла проступок (порвала одяг, загубила гроші, насмітила), то мама сварить її лише тому, що застрягла у Минулому (в її уяві одяг ще новий; гроші на місці; навколо чисто), або у Майбутньому («В тому одязі ми ще мали їхати на море»; «За ті гроші ще треба було купити молока додому»; «Тож знову треба буде прибирати!»).

Займайтесь профілактикою (не сваркою звісно, а поясненням), а коли вже щось сталось і цього назад повернути не можна, то прийміть реальність такою, як вона є – від роздмухування проблеми, яка не може бути вирішена на цьому рівні, нікому краще не стане.

Перегляньте інформативне Ютуб-відео про взаємодію з дітьми:

Чому діти обманюють

– Бо не бачать інших шляхів отримати бажане.
– Бо батьки поводяться так само.
– Через надмірні обмеження навколо.
– Просто граються і вивчають нові можливості.

Втім, найчастіше діти (до п’яти років) не обманюють, а фантазують. Центри, які відповідають за уяву, до підліткового віку формуються швидше, аніж центри контролю за емоціями (ті, які відрізняють, де реальність, а де вигадка).

Дитина не каже, коли повернеться? Обіцяє щось, а не виконує? Дитина показує вам своє обурення? Не хоче вас слухати? Дитина щось недоговорює?… А як ви поводились з нею, коли вона була ще мала? Все, що ви насправді даєте дитині, вона вам і поверне – чи то образу, чи то повагу, кривди, любов, злість, спільну радість, зневагу, розуміння. Не зможе віддати іншого, бо має тільки те, що їй раніше хтось дав.

На кого варто впливати

Пам’ятайте, що ви можете впливати тільки на рівень, пов’язаний із вами. Час від часу малюйте собі схему, ставте чесні питання. Наприклад:
– Я хочу, щоб мій син прибирав у своїй кімнаті. – Гаразд, а загалом у вас взаємини з сином хороші? – Так. – А син жаліється, що йому дошкуляє безлад серед його речей? – Ні. – Тоді це ваші проблеми з «порядком»: вирішіть їх. Наприклад, можете поскладати речі.

Направду, це дуже чесний підхід. Не називайте егоїстичним те, що ми готові відповідально брати на себе те коло питань, яке справді можемо вирішити, а не жити в ілюзії, що ми можемо впливати на інших у будь-який спосіб, замість того, щоб спершу вплинути на себе. Рекомендую застосовувати його і у проблемних ситуаціях з будь-якими іншими людьми, залучаючи всіх дійових осіб, а також нематеріальні об’єкти, які фігурують у словах, задіяних у схемі людей.

Уривок із книги Романа Кушніра «Як виховати успішну і щасливу дитину?»

Поділитися на facebook
Facebook
Поділитися на twitter
Twitter
Поділитися на linkedin
LinkedIn