Навчання відповідальності дитини

дитяча відповідальність

Найперше, що варто зробити, щоб виховати відповідальність у дитини, – прийняти те, що всі діти дуже відповідальні за замовчуванням. І якщо вони щось роблять «безвідповідально», то або з добрими намірами, або просто їх так навчили. Переконувати дітей щодо важливості цілей у житті потрібно не словами, а діями. НЕ поясненнями, а власним прикладом.

Довіра і відповідальність

Дитяча відповідальність прямо пропорційно залежить від розміру вашої довіри. Не можна навчити дитину відповідальності, якщо ви не довіряєте їй понести відерко малини, відкрити двері ключем, розбити яйце, помісити разом з вами тісто. Як дитина навчиться відповідальності, якщо їй не довіряють і притлумлюють будь-яку ініціативу батьки, які намагаються почувати себе зручніше замість того, щоб почати довіряти.

Не бігай, не стрибай, не товчись, не кричи, не пищи, не верещи, не ганяй, не залазь, не злазь, не виси, не йди, не вередуй, не бери, не давай, не кидай, не чіпай, не малюй, не торкайся …, – цілими днями тільки і чує дитина. Кожне «ні» – це цеглинка у побудові стіни між дитиною і реальністю, обмеження, яке спрацює через десятки років, коли дитина захоче знайти нову роботу, відкрити власний бізнес, спробувати себе у новій діяльності, у банальній готовності відмовитись, коли пропонують випити за святковим столом. А ви можете прожити хоча б один день без вживання частки «не» у проханнях до своєї дитини? І замість того, щоб казати, чого «не робити», потрібно орієнтувати на те, що ж таки робити.

Щоб дитина брала на себе більше відповідальності, треба їй її давати. Довіряйте! Делегуйте! Ніколи не робіть за дитину те, що вона може зробити сама. Наприклад, хоче дитина одягнутися (хоч скидається на те, наче вона хоче натягти на себе футболку не тією стороною і через отвори для рук) – дозвольте! Хай це займе більше часу, та дитина виробить у собі вміння пробувати, яке саме по собі є безцінним.

Хочете взнати що і як зробити – питайте свою дитину. Не кажіть, як правильно – питайте її думку. Нехай вирішує сама дитина, бо інакше вона не буде готова до відповідальності.

Більше цікавого і пізнавального від автора блогу Романа у соцмережах: Instagram, TikTok.

Чому люди не стають відповідальними

Бо:
– у дитинстві їм мало довіряли;
– не вчили своїм прикладом;
– не пояснювали, що це таке і для чого воно потрібне;
– звинувачували, коли дитина проявляла ініціативу, маючи добрі наміри;
– надміру опікувались;
– їхні батьки такими не є.

Хочете щось зробити? – подумайте про це наперед:
– Що будете робити, коли дитина принесе двійку? – Відлупцюю! – А з якою метою? – Щоб вчився краще! – А, гадаєте, допоможе? – (пауза) Напевне, ні. – То навіщо це робити?

Поради про виховання успішної дитини дивіться у Ютуб-відео:

Процес і результат навчання

Вчіть дитину саму себе мотивувати, зокрема і до навчання. Наприклад, не «потім виростеш – станеш, матимеш, знатимеш», а «дивися, як цікаво вчити фізику – вона ж навколо». Показуєте, як кубик виринає з води у ванні і як магніт відштовхує інший магніт. Орієнтація має бути не тільки на результат, але і на задоволення від процесу. Якщо дитина не любитиме вчитися, то немає значення, які оцінки вона матиме. В будь-якому випадку все робитиме «на мус» і у повсякденному житті зароблені гроші (отримані оцінки) їй радості не приноситимуть.

Хай якою є методика виховання дітей, та всі вони скеровують до одного – батькам треба більше часу проводити зі своєю дитиною і більше з нею спілкуватися! Тоді дитина виросте самодостатня, щаслива, впевнена, люблена і загалом успішна. Вона відчуватиме себе ПОТРІБНОЮ,
а з таким відчуттям її досягнення будуть вагомішими, а радість у дорослому житті – щирою.

Більше про життєві уроки – на нашому Телеграм-каналі з історіями і притчами.

Бажання батьків, щоб дитина робила все ідеально (прибирала без пилинки, грала без фальшивої нотки, вчилася тільки «на відмінно» тощо) призводить до формування у дитини такого рівня перфекціонізму, який позбавляє її вміння радіти життю, адже вона перестає помічати красу навколишнього хаосу і намагається упорядкувати те, що таким бути і не має. Інколи не треба вимагати довершеності, хай просто буде так, щоб подобалось самій дитині.

Вчіть тих вмінь, які можна конвертувати у реальному житті: не «любити фізику» (бо виросте суперфізик-«ботанік»), а бути наполегливим і цілеспрямованим, бо це класно! Не стати старостою в класі, а бути лідером і організатором, щоб вирішувати більше питань і допомагати багатьом своїм колегам. Нижчі цілі повинні бути принесені в жертву вищим. Засоби інколи треба приносити в жертву меті. Задавайте дитині справжні орієнтири.

навчання відповідальності

Хто оцінює, той не готовий вчитися

Так само, як повна чаша не може прийняти більше води – переповнені власним досвідом і правильністю батьки не можуть навчитися нічого від своїх дітей. І не тому, що діти не можуть нічого їх навчити, а тому, що вони не готові того від своїх чад прийняти. Всі стіни, на які натикаються дорослі люди, закладені ще у дитинстві. Хоча заради справедливості варто відзначити, що ці стіни водночас є і частиною п’єдесталу, на який дитина помалу видряпується, вибивається в люди.

Не буває так, щоб дитина чогось не розуміла, буває лише, що «насіння» погане (те, що ми даємо, ще недостатньо якісне), сіяч невправний (те, як ми це подаємо, поки не викликає у дитини ентузіазму) або сам ґрунт не підготовлений (нема достатнього рівня взаємин із дитиною). У пісочниці мама каже доньці: «Ти мене чуєш чи ні? Бачиш, що не можна так бавитись? То що ти скажеш? Що собі думаєш? Чому мовчиш і нічого не відповідаєш?» Забагато слів, а отже, нівелюється їхнє значення. Поставлено декілька запитань одночасно, і мама не отримає відповідь на жодне з них. Саме так батьки, говорячи з дітьми неважливими словами, вчать їх ставитись до сказаних слів як до неважливих.

Дбаєте про розвиток вашого тінейджера? Відвідайте онлайн-курс «10 навичок майстерності підлітка необхідних нащодень!» 

Якщо говоритимете дитині «поясни, чому так сталося» – навчите пояснювати, і згодом вона шукатиме причини замість того, щоб знаходити рішення. «Чому ти щось не зробив?» – вчать виправдовуватись. Констатують факт «ти знову бешкетував!» – вчать обманювати і викручуватись. Тиснуть, сварять і говорять «скільки можна…» – вчать ображатись.

А треба ж натомість вчити вчитись (!) на кожній ситуації: «Які висновки ти зробиш? Що можна було б зробити краще? Як ти думаєш, що треба було б зробити?». Акцентувати варто не на поточній проблемі, а на самостійному пошуку майбутнього рішення. Слова без належного ставлення, у які ми ще й не віримо на всі 100% – це наче недозріла насінина – вона не дасть плодів. «Тобі не потрібна ця іграшка, у тебе є така сама вдома», «взяти кров з пальчика – не боляче», «у мене нема грошей», «то дуже смачно», «дай дівчинці іграшку, вона тобі потім поверне»… Тренуйте свою віру: перед тим, як щось сказати – спершу переконайте у цьому себе.

відповідальність батьків

Правда про спільну відповідальність

Уявіть, що кожна риса характеру видається на цілу сім’ю у вигляді каструльки з борщиком. Тобто радість до життя – це один банячок, ініціатива – другий, відповідальність – третій, щедрість – четвертий, економність – п’ятий, чесність – шостий і т.д. Тож якщо хтось виїсть з того банячка 90%, то всім іншим дістанеться тільки 10%. Якщо хтось «з’їсть» 20%, то інші змушені будуть «з’їсти» решту 80%. Посудина не може залишитись повною – хтось обов’язково її спорожнить. Тож якщо дитині (чоловікові, дружині) бракує якоїсь риси, то це лише тому, що хтось взяв більше, аніж йому належало, і доки він/вона не віддасть надлишку, доти інший не зможе його нізвідки взяти.

Якщо всю ініціативу вдома проявлятиме мама – дитина буде пасивною, якщо ж мама тільки те й робитиме, що байдикуватиме, – дитина бігатиме навколо неї і тягнутиме бавитись, гуляти чи щось робити. Якщо відповідальність лежить тільки на комусь з батьків, то хтось другий проявлятиме безвідповідальність, тобто якщо мама візьме на себе всі обов’язки, пов’язані із дитиною, то тато просто не матиме шансів на те, щоб долучитися до процесу виховання.

Про важливість батька у житті дитини читайте у статтях: «Ціль – бути батьком», «Час на бізнес і час на сім’ю».

Якщо ж видається, що у тій сім’ї всі активні чи навпаки пасивні; веселі чи, може, серйозні, наполегливі і толерантні, то систему треба розглядати на тому рівні, на якому вона збалансується – тобто надалі аналізувати і дальших родичів (бабусь і дідусів, братів і сестер, батьків і їхніх дітей).

Щоб це не суперечило твердженню про те, що дитині все треба пояснювати своїм прикладом, уточню: приблизно до двох-трьох років таки треба показувати все на власному прикладі і коментувати дитині свої дії, однак згодом ту чи іншу рису дитина щораз чіткіше формуватиме сама, а ще пізніше набуде рівно половину належних їй сімейних рис – черпатиме 50% з казанка «відповідальність», 50% з банячка «ініціативність», 50% з каструльки «терплячість» тощо.

Будьте взірцем для ваших нащадків – будьте щасливі! У цьому вам допоможе онлайн-курс «Емоції і відчуття, які заважають нам насолоджуватись життям і досягати більшого».

Чому важливе самонавчання батьків

Виховуйте не дітей, а себе біля своїх дітей. Бо часто вихованням інших ми починаємо займатися тоді, коли перестали виховувати себе. І дитина ідеально для цього надається, адже вона цілісна і водночас беззахисна. Як просто змінювати когось уступливого, особливо коли сам став черствим і буцімто «сформованим».

Проблема багатьох навчань в тому, що батьки часто хочуть показати щось, замість того, щоб зробити. Показати незнання, невправність чи недоладну рису, замість того, щоб навчити, виправити або удосконалити. Бажання показати незнання іншого – це самоствердження на слабшому, готовність вчитись і вчити – ось гідне вміння сильного.

Дитина компенсує риси батьків. «Характер» набирає обрисів, які ідеально пасують до рис її батьків. Ставайте ідеальними, і вашій дитині не буде що компенсувати. Більшість батьків хочуть активних дітей, бо від пасивних нічого не допросишся, а з проактивними самі проблеми – вони ж хочуть робити по-своєму. Але зазвичай у пасивних батьків виховуються пасивні діти. Так само як і нецілісні батьки створюють нецілісних дітей.

Уривок із книги Романа Кушніра «Як виховати успішну і щасливу дитину?»

Продовження теми у статті «Робота з відповідальністю дітей».

Поділитися на facebook
Facebook
Поділитися на twitter
Twitter
Поділитися на linkedin
LinkedIn